6. Нові індустріальні країни в міжнародних економічних відносинах

У сучасній світовій регіоналістиці до нових індустріальних країн (НІК) відносять досить велику групу держав, які раніше були лідерами так званого «третього світу». Вони розташовані в різних мегарегіонах планети.

Поняття «нові індустріальні країни» виникло в 80-х роках і було пов'язане з чотирма «драконами» Південно-Східної Азії: Гонконгом, Республікою Кореєю, Сінгапуром і Тайванем. Ці країни першими почали індустріалізацію і з часом за багатьма показниками наздогнали і обігнали розвинуті країни, що надає право багатьом фахівцям віднести їх до розвинених. Пізніше до числа НІК Південно-Східної (ПСА) та Східної Азії додалися «тигри» - Індонезія, Філіппіни, Малайзія і Таїланд.

У Латинській Америці (ЛА) до НІК належать Аргентина, Чилі, Бразилія і Мексика.

Ці держави мають цілий ряд спільних рис у різних соціально-економічних моделях, що і дозволяє відносити їх до НІК, а саме:

• швидкий розвиток промислового виробництва, яке найбільш рельєфно відбувся в 1960-70 рр. (Південна Корея, Сінгапур, Тайвань) і впродовж 1980-90 рр. (країни ЛА);

• наявність значної державної підтримки керівним корпораціям країни, яка нерідко в своїй основі має неринкові методи стимулювання розвитку;

• досить великі обсяги зовнішнього боргу;

• використання моделей швидкої диверсифікації експорту та імпортозаміщення під час розробки стратегій економічного розвитку;

• висока ймовірність системних криз економіки, руйнівна дія яких нерідко приводила до швидкого скочування країн за основними макроекономічними показниками на позиції десятирічної давності;

• значний вплив ТНК і ТНБ на економіку країн, що нерідко призводить до стихійних приплив і відтік прямих і портфельних іноземних інвестицій;

• висока питома вага промисловості в структурі ВВП і порівняно з постіндустріальними державами низька, хоча і домінуюча, частина сфери послуг, яка не перевищує 60% (крім Сінгапуру);

• невисокі (за винятком Південної Кореї і Сінгапуру) технологічні позиції в світі;

• значну питому вагу аграрного сектора в структурі ВВП, який не відрізняється диверсифікованим характером, а в деяких країнах зберіг фактично моноспеціалізовану орієнтацію;

• низька порівняно з постіндустріальними країнами продуктивність роботи;

• значна соціальна диференціація суспільства, в якій питома вага бідного населення становить 25% і більше, а світові дослідження за допомогою коефіцієнта Джині, який виражає майнову нерівність, констатують високий рівень дистанціювання багатих і бідних.

НІК змінили традиційні поняття про країни, що розвиваються: в структурі їх експорту переважали не сировина, а споживчі товари, імпортували ж вони (як і розвинені країни) сировину. Темпи зростання ВВП були вищі, ніж в високорозвинутих країнах, управлялися НІК високоосвіченої елітою. Темпи зростання чисельності населення не були високими, а в Сінгапурі навіть вживали заходів щодо підвищення народжуваності.

В цілому на 11 НІК (без урахування Чилі, так як ця держава тільки недавно закріпилося в складі НІК) припадає 13% населення світу, 12 - світового ВВП, 20 - світового експорту, 12 промислового та 15% сільськогосподарського виробництва. Середній показник ВВП на душу населення в НІС становить 16750 дол. США, при цьому максимальний - в Гонконзі (37 300 дол. США) і найменший - в Індонезії (3900 дол. США). Цей показник в 3 рази вищий, ніж в країнах, які розвиваються, і в 2,5 рази нижче, ніж у розвинених країнах.

За темпами середньорічного приросту ВВП НІК Латинської Америки випереджали розвинені і країни, що розвиваються, у 70-ті роки, а НІС ПСА - в 90-ті роки. В даний час темпи їх зростання сповільнилися, але перевищують темпи зростання світової економіки в 1,2-1,5 раза.

НІК ПСА складаються з чотирьох «драконів» та чотирьох «тигрів». На них припадає 7% населення світу, тут виробляється 6% світового ВВП, здійснюється 14% світового експорту, виготовляється 6% промислової та 11% сільськогосподарської продукції світу.

НІК ПСА першими стали успішно нарощувати обсяги промислового виробництва, і не видобувних (вони бідні на корисні копалини), а обробних областей, які створюють наукомістку експортоорієнтовану продукцію. У сільському господарстві проводилися успішні реформи, державні програми були спрямовані на підготовку національних кадрів усіх рівнів кваліфікації.

Головну роль у становленні економіки НІК відігравала держава. Вона здійснювала політику меркантилізму: жорстка економія валютних коштів, протекціонізм по відношенню до власної продукції і жорсткі митні бар'єри для іноземної, обмеження імпорту і заохочення експорту. Паралельно створювалися сприятливі умови для ПІІ у сфері організації спочатку трудомістких, а пізніше - наукомістких виробництв, залучення новітніх технологій. Держава шляхом продуманої політики пільгового оподаткування скорочувало розвиток одних виробництв і сприяла розвитку інших.

Важливою рисою державної політики було валютне регулювання. Обмежувалося підвищення курсу національних валют. Збільшення курсу валют в міру нарощування експорту і зростання конкурентоспроможності національних товарів держава компенсувала субсидіями для експортерів, яке продовжувало робити експорт вигідним. При цьому стимулювався приплив тільки довгострокового капіталу.

Нові індустріальні країни Азії діляться на дві групи. Першу групу називають «азіатські дракони» у зв'язку з швидким економічним стрибком. Ці держави відрізняються вищими темпами економічного зростання, ніж в промислово розвинених країнах, і значно вищим рівнем розвитку господарства порівняно з основною групою країн, що розвиваються. Поки розвинуті країни ведуть економічні баталії між собою, в цих країнах Азії придбали розвиток високі темпи зростання. Південна Корея, Тайвань, Гонконг і Сінгапур запозичили формулу успіху повоєнної Японії: масовий імпорт новітніх зарубіжних технологій, розвиток експортоорієнтованих виробництв, використання недорогий, але освіченої і сумлінної робочої сили. З чотирьох країн- «драконів» Тайвань і Південна Корея є країнами-виробниками, тоді як Гонконг і Сінгапур є торговими націями.

Азіатські «тигри» - це Індонезія, Малайзія, Таїланд і Філіппіни. За рівнем економічного розвитку вони поки ще не наздогнали «драконів», але успішно йдуть до цього. Ближче за всіх до мети Малайзія і Таїланд, але на їх економіці фінансово-валютний криза відбилася найбільше. Ці країни скопіювали моделі розвитку «японського дива» і «драконів», а світовий ринок просто не витримав такого потужного напору товарів і капіталів.

Економіка цієї групи країн має аграрно-індустріальний характер. На відміну від «драконів», «тигри» мають багатий природно-ресурсний потенціал, який дає їм можливість широко залучати його в господарську діяльність. Тому у них переважає видобувна і переробна промисловість, але недостатньо розвинена сфера послуг.

НІК Латинської Америки. До них належать Бразилія, Мексика, Чилі і Аргентина. Ці країни мають значний природно-ресурсний потенціал, тому поштовхом для підвищення темпів економічного розвитку у них став експорт сировини та продукції сільського господарства. Наприклад, в Чилі в недавньому минулому 80% експорту становила мідь.

Початок індустріального розвитку Латинської Америки відноситься до середини 1950-х років. Основою форсованої індустріалізації було імпортозаміщення, середньорічні темпи зростання становили 6,9%. До середини 1970-х років Латинська Америка стала індустріальним урбанізованим континентом з сучасними областями промисловості: машинобудуванням, металообробкою, хімічної та нафтохімічної, автомобільної та електротехнічної. Це був екстенсивний шлях розвитку - за рахунок залучення нових сировинних і трудових ресурсів, продуктивність роботи і капіталу зростали значно повільніше, ніж обсяг виробництва. Глибоку соціально-економічну кризу 1980-х років показав, що екстенсивний промислове зростання вичерпав свої можливості. Це час називають «загубленим десятиліттям» для Латинської Америки. Постіндустріальне розвиток було припинено. У цей період почалася активна громадська та громадянська діяльність проти соціально-економічної неможливості авторитарних режимів. Політична демократизація відкрила шлях до подальшого розвитку континенту. Почалося здійснення неоліберального проекту постіндустріалізацією континенту за підтримки МВФ.

Порівняно з НІК ПСА, чотири НІС Латинської Америки мають меншу частку і в населенні, і в промисловому і сільськогосподарському виробництві світу. Якщо за кількістю населення вони поступаються НІК ПСА в 1,3 рази, то по експорту - в 2,6, а по сільськогосподарському виробництву - в 2,3 рази.

Одним з важелів сучасне економічного розвитку в світі є фондові біржі. Вони як центри мобілізації фінансових коштів, діють у більшості країн ЛА, а в деяких з них їх декілька. Так, на бразильському ринку цінних паперів налічується 9 бірж. На них представлені інтереси більше ніж 5 акціонерів, а кількість зареєстрованих компаній (600) перевищує показники Іспанії та Нідерландів і наближається до їх кількості в ФРН.

Фінансовий центр країн Центральної Америки та Карибського басейну - фондова біржа в Мехіко (тут зареєстровано 200 компаній).

Третьою за значенням є біржа в Буенос-Айресі, де обороти акцій приватних і державних компаній щодня досягають 70-80 млн. Дол.