4.2 Портрети Ранньої Творчості Тиціана

Тіціан Вечелліо (1477? - 1576) - найбільший художник венеціанського Відродження. Він створив твори і на міфологічні, і на християнські сюжети, працював у жанрі портрета, його колористичне обдарування виключно, композиційна винахідливість невичерпна, а його щасливе довголіття дозволило йому залишити після себе багату творчу спадщину, що зробило величезний вплив на нащадків. Тіціан народився в Кадоре, маленькому містечку біля підніжжя Альп, в сім'ї військового, навчався, як і Джорджоне, у Джанбеллино, і першою його роботою (1508) була спільна з Джорджоне розпис комор Німецького подвір'я у Венеції. Після смерті Джорджоне, в 1511 р., Тіціан розписав в Падуї кілька приміщень scuolo, філантропічних братств, в яких безсумнівно відчувається вплив Джотто, який працював колись в Падуї, і Мазаччо. Життя в Падуї познайомила художника, звичайно, і з творами Мантеньі і Донателло. Слава до Тиціанові приходить рано. Вже в 1516 р. він стає першим живописцем республіки, з 20-х років - самим прославленим художником Венеції, і успіх не залишає його до кінця днів. Близько 1520 р. герцог Феррарскій замовляє йому цикл картин, в яких Тіціан постає співаком античності, який зумів відчути і, головне, втілити дух язичництва («Вакханалія», «Свято Венери», «Вакх і Аріадна»).

Найбільш повно втілити ідеал фізично і духовно прекрасної людини, даного у всій життєвій повноті його буття, Тиціанові вдається в портреті. Такий портрет юнака з розірваною рукавичкою (1515-1520; Лувр). У цьому портреті прекрасно передано індивідуальне схожість, і все ж головна увага художника звернена не на приватні деталі у вигляді людини, а на загальне, на саме характерне для його образу. Тіціан як би розкриває через індивідуальне своєрідність особистості загальні типові риси людини епохи Відродження. Широкі плечі, сильні і виразні руки, вільна грація пози, недбало розстебнута у ворота біла сорочка, смагляве юнацьке обличчя, на якому виділяються очі з їх живим блиском, створюють образ, повний свіжості і чарівності молодості. Характер переданий зі всієї життєвої безпосередністю, але саме в цих рисах розкриваються основні якості і вся неповторна гармонія людини щасливого і не знає болісних сумнівів і внутрішнього розладу.

До цього періоду відноситься і його повна кілька холодного витонченості «Віоланта» (Відень), а також дивує мальовничій свободою характеристики і благородством образу портрет Томмазо Мости (Пітті). Тоді ж Тіціан написав портрет, строгий і спокійний за композицією, і тонко психологічністю «Чоловічий портрет».

Кінець 1530-х років - час розквіту портретного мистецтва Тиціана. З дивовижною прозорливістю зображував художник своїх сучасників, запам'ятовуючи різні, часом суперечливі риси їх характерів: лицемірство і підозрілість, впевненість і гідність («Іпполіто Медічи», 1532, «Ла Белла», 1538, - все в галереї Палатіна, Флоренція).

Новий період творчості Тиціана (кінець 1510-х - 1530-ті роки) пов'язаний з громадським і культурним підйомом Венеції, що стала в цю епоху одним з головних оплотів гуманізму і міських свобод в Італії. У цей час Тіціан створював сповнені величавого пафосу монументальні вівтарні образи

Але якщо в портретах Тіціан з винятковою повнотою передав образ повного вольової енергії і свідомої розумності, здатного до героїчної діяльності людини Відродження, то саме в портреті ж Тиціана знайшли своє глибоке відображення ті нові умови життя людини, які характерні для епохи пізнього Відродження.

Портрет Іпполіто Рімінальді (Флоренція, галерея Пітті) дає нам можливість вловити ті глибокі зміни, які намічаються в 1540-х рр.. в тициановской творчості. На худорляве облямоване м'якою борідкою обличчя Рімінальді наклала свій відбиток боротьба з заплутаними протиріччями дійсності. Цей образ перегукується в якійсь мірі з образом шекспірівського Гамлета.

«Тіціан виконав величезну кількість портретів. Це обставина могла залишитися лише подією його біографії - хіба мало було, є і ще буде на світі плідних портретистів, проте в його портретах проявилося не просто професійну майстерність, але, що особливо важливо і цікаво, дивовижна здатність представити модель в усьому зовнішньому подобі та психологічної глибині, що становлять сутність портретного мистецтва ».

Уважний глядач знає, що портрети Тиціана мають лише одну спільну рису - уважний, пронизливий погляд зображеного на полотні. Михайло Лебедянський про портрет Карла V (1548): «Його точно окреслена постать у чорному вбранні великим темною плямою виділяється на жовто-золотистому тлі стіни за його спиною. Особа Карла V, прорізане глибокими зморшками, зображено в тричетвертними повороті і написано, по всій видимості, з натури. Воно одухотворене внутрішньою енергією, особливо відчутною в напруженому погляді, зверненому на глядачів ». До речі, пише Лебедянський, Тіціан вкрай рідко писав з натури.

«Тіціан першим в портретного живопису відкрив, відчув і зобразив особливу принадність, витонченість і чуттєвість дотику ніжної жіночої шкіри з найтоншим блискучим натуральним хутром ...»