88. Натхнення і творчість.

Філософія – це те, що вчить людину бути щасливою. Людина творча є щасливою, коли має натхнення. Чим більше натхнення, тим більше митець відчуває, для чого живе. Коли є натхнення, існує обов’язок лише перед самим собою. Тоді будь-яка діяльність здійснюється, як праця в розумінні Мартіна Лютера: покликання, а не спокутування.

Натхнення потрібне: а) на кожну мить; б) на тривалий час; в) на все життя. Одного дня натхнення стає й сенсом життя, й мотивацією до діяльності, й відповіддю на питання, що та як робити. Творча людина починає сповідувати філософію натхнення, адже натхнення – це молодість (принаймні, душі), яскравість, легкість («Усе геніальне просто!»), позитивність, гарний настрій, успіх, любов до ближніх etc. Філософія натхнення відповідає двом сучасним тенденціям: 1) тенденції до здійснення гуманітарної революції кожною людиною в собі самій; 2) тенденції до слідування ювенальній культурі.

Велику роль у творчості відіграє натхнення. Натхнення - це особливий стан людської психіки, що передбачає підвищену творчу активність індивіда, високу інтенсивність процесу мислення. Іноді акт натхнення нагадує стан сп'яніння - тільки це, як говорили філософи в старовину, духовне сп'яніння. При всій мимовільності, як це вважається, натхнення визначене. Умовою натхнення є усвідомлення суспільної значимості рішення задачі, захоплення ідеєю, що розробляється. Передумовою натхнення є попередня завзята праця, довгі роздуми. Результатом натхнення є виникнення або реалізація задуму та ідеї твору науки, мистецтва, техніки.

Аналіз механізму і закономірностей творчості пбказує, що всі якості людини, необхідні для творчості, розвиваються в процесі навчання і творчої діяльності. Отже, якості, необхідні для творчості, доступні кожній людині, що має нормальну психіку і необхідні фізичні дані.

Творчість - родова властивість життєдіяльності людини і людства, але в різні історичні епохи реалізується по-різному. В сучасних умовах наукова творчість набуває якісно іншого характеру завдяки евристичній можливості моделювання і обчислювального експерименту на базі ЕОМ. Незважаючи на різноманітні перепони, вдачі і невдачі, творчі можливості людства зростають щоденно. Людський розум є єдиною силою, здібною пізнати і загнуздати всі інші сили природи. їм людство протиставляє своє надбання, плід своєї творчості - культуру. Обнадійливі перспективи відкриваються для творчої діяльності людей з моменту «зняття» відчуження людини як суб'єкта праці і життя.

89. Філософія і професійна кар’єра.

У філософських дослідженнях кар’єру розуміють як процес, проходження, послідовність, станів, систем. Як детермінанти успішності професійної кар’єри в цьому підході розглядають такі підструктури людини: психологічна (здатності, мотивація, характер), соціальна (моральні якості особистості).

Філософи проголошували ідеї самоцінності особистості, здатності людини до духовного самобудівництва, життєвого самовизначення. У межах психологічного підходу професійну кар’єру розглядають як самореалізацію особистості. Психологія визначає професійну діяльність як провідну діяльність дорослої людини. Тому самореалізація людини в професійній діяльності стає головним чинником у проектуванні професійної кар’єри. Ще одним чинником становлення професійної кар’єри особистості, на думку К. Роджерса, є самоактуалізація. „Тенденція актуалізації” є „властивою організму тенденцією розбудовувати всі свої здібності, щоб зберігати й розвивати особистість». Більш змістовний опис професійної кар’єри особистості, стадій її розвитку презентовано в дослідженнях Д. Сьюпера, одного з провідних американських психологів. Він першим у науці ввів поняття критерії „розумності” як вибору трудового шляху. Критерій оцінює не ступінь відповідності людини обраній професії, а ймовірність успішного просування її за професією. Це успішне просування передбачає не тільки взаємоадаптацію особистості й професії, але й можливість для людини професійного росту, загального розвитку й вияву індивідуальності.

Одним із провідних чинників, що впливають на становлення професійної кар’єри Д. Сюпер виводить „Я-Концепцію”. Затверджуючи себе в якій-небудь професії, що відповідає їхній Я-Концепції, дорослі домагаються самоактуалізації, роблячи те, що, на їхню думку, може принести найбільше задоволення й максимально сприяти особистісному зростанню.

Економічний підхід містить кілька напрямків аналізу професійної кар’єри: поступове просування по посадових сходах; зміна навичок, здібностей, можливостей і розмірів винагороди, пов’язаних із діяльністю працівника; суб’єктивні судження працівника про своє трудове сьогодення й майбутній успіх, очікування шляхів самовираження й задоволення своєю працею.

У межах соціологічного підходу поняття „професійна кар’єра” розглядають – у широкому розумінні, професійна кар’єра – це професійне просування, професійний ріст, етапи сходження службовця до професіоналізму, перехід від одних рівнів, етапів, щаблів професіоналізму до інших. Результатом професійної кар’єри є високий професіоналізм людини, досягнення визнаного професійного статусу. У вузькому розумінні кар’єра – посадове просування, досягнення певного статусу в конкретній професійній діяльності, результатом якої є обіймання певної посади.

Отже, одного боку, професійна кар’єра – це самореалізація особистості, що виявляється в просуванні або досягненні престижного чи перспективного рівня її в соціумі. А з іншого, це соціальна технологія, спрямована на розв’язання індивідуальних й організаційних проблем у сучасних умовах соціально-економічного середовища, що постійно трансформується.