37. Елейська школа в Античній філософії.

Елейська школа склалася під впливом ідей Ксенофана та ранніх піфагорійців. В ній розкривається вчення про абстрактне, незмінне буття, яке осягається умом усупереч свідченням органів чуття. При цьому Парменід виходив із принципу тотожності мислимого і сущого. Елеати зробили спробу зрозуміти світ, застосовуючи До осмислення багатоманітних речей філософські поняття граничної загальності — "буття", "небуття", "рух". Заперечуючи реальне існування окремих речей і відкидаючи можливість руху, Зенон вперше продемонстрував безвихідь, у яку попадає філософське пізнання, яке виходить з-під контролю достовірного знання (згадаймо хоча б сучасну проблему верифікації, яку нам подавали у спрощеному вигляді). Впливу елеатів зазнали Демокріт, Платон, Арістотель.

41. Епікуреїзм. Його місце в історії філософії.

Епікуреїзм - матеріалістичний напрям в старогрецькій і римській філософії, названий на ім'я його засновника Эпикура (341-270 до н. в), старогрецького філософа-матеріаліста. Він заснував в Афінах філософську школу, що дістала назву "Сад Эпикура". Порвавши з філософською традицією класичної епохи, Эпикур не надавав знанню самостійної цінності.

Мета філософії - забезпечення безтурботності духу, свободи від страху перед смертю і явищами природи. Джерелом наших знань є чуттєві сприйняття, згода з ними і із заснованими на них загальними представленнями - критерій істинності знання. Усі помилки виникають лише внаслідок помилок нашої думки. Эпикур і його послідовники сприйняли атомістичне вчення Демокрита : у Всесвіті існують тільки тіла, що знаходяться в просторі, сприймані почуттями і що складаються з атомів. Душа також складається з атомів - особливо тонких і розсіяних по усьому тілу - і схожа на вітер. Будь-які виниклі тіла з часом розкладаються, у тому числі і тіло людини, а разом з ним і його душа. Але "смерть не має до нас ніякого відношення: коли ми є, то смерті ще немає, а коли смерть настає, то нас вже немає". Посилаючись на загальну думку усіх людей, Эпикур визнавав існування богів (що не втручаються у світ). У етиці епікуреїзму основним поняттям є насолода - єдина благо для людини, причому насолода розуміється як відсутність страждання. Кращим засобом избегнуть страждань є самоусунення від тривог і небезпек, від суспільства і державних справ, досягнення незалежності від зовнішніх умов, що можливо, якщо "жити непомітно". Серед римлян найвидатнішим епікурейцем був Лукреций (1 ст. до я. э).

42. Стоіцизм як філософська і життєва позиція.

Дещо інше рішення "мудрого життя" пропонує стоїцизм, філософська школа, що дістала назву від портика (стои) в Афінах, де вона спочатку розміщувалася. Заснована Зеноном ок.300 до н.е. Стоїцизм також підкреслює практичну моральну спрямованість філософії, покликану навчити людину жити "згідно природі". Проте, натурфілософія стоїцизму докорінно відрізняється від епікурейської. Стоїцизм виходить з уявлення про зумовленість усього існуючого. Усі події, що відбуваються в природі і суспільстві, підпорядковані найсуворішій закономірності, яка виступає як невідворотна необхідність (рок). Усе у світі жорстко детерміновано. Бог також підпорядкований необхідності, точніше, він є сама необхідність. Світогляду стоїків властивий глибокий фаталізм: людина нічого не може змінити нормально. Цей фаталізм приводить їх до пасивності, до відмови від боротьби за своє щастя. Жити згідно з природою, а оскільки природа, на думку стоїків, тотожна з розумом, поступати розумно - такий головний принцип етики стоїцизму. Хоча людина і не в змозі перешкодити ходу речей і подій, долі і року, він може виробити до них належне відношення. Оцінка речей і подій завжди залишається в нашій владі, а це найголовніше. Не речі бентежать людей, але їх думки про речі. У смерті, наприклад, немає нічого страшного - страшна думка, тому, що воно представляє смерть страшною. При неможливості жити і діяти розумно і морально стоїки вважали виправданим самогубство. Щастя людини знаходиться усередині нього і не залежить від зовнішнього ходу подій. Людина повинна правильно зорієнтувати себе, загартувати свою волю так, щоб напругу душі протиставити потоку подій. Від людини залежить тільки духовна свобода. Решта не в його владі і не в його силах. Істинна свобода полягає лише у внутрішній, духовній незалежності людини, і, щоб набути такої свободи, людина не повинна бажати того, що не знаходиться в його владі, у тому числі і не повинен вимагати зміни порядку речей, що склався.

З римського стоїцизму найбільш відомими філософами були Сенека, Эпиктет, Марк Аврелий. Етичні ідеї епікурейців і стоїцизму зробили величезний вплив на подальший розвиток філософської думки. Стоїчний ідеал мудреця, як духовно вільної людини, що покірливо зносить удари долі, стримуючого свої пристрасті і првыкшие до страждань, здатного до любові і всепрощення, був повністю сприйнятий християнством.