82. Головні концепції походження людини.

У первісних уявленнях людина розглядається як прямий нащадок тварин чи тихнув інших видів, які є її безпосередніми пращурами. Одним із варіантів з'ясування людського походження постають стародавні грецькі міфи. Буття богів, їхні воля та наміри передують людському життю. Буттєвість богів і людей здійснюється у двох паралельних світах, але зв'язок між ними відбувається через шлюбні догоди та дітонародження. Людина походити від бога, однак її людське походження залишається таємницею.

Поряд із такими мало визначеними поясненнями домінуючою впродовж тисячолітньої історії людства залишалася думка про органічну належність людини до природного світу, про її природне існування, про людину як частку природи, підвладну природним законам. Навіть у перших філософських конструкціях людина існує у всесвітньому логосі, підпорядкована його циклічним процесам, належить йому як невід'ємна складова.

Чи не вперше проблему походження людини з усією категоричністю було поставлене в релігійній свідомості. Одним зі світоглядних надбань релігії є уособлення людини як специфічного, надприродного утворення, що має свій сенс, власне призначення й відповідно свою історію виникнення. З'ясування релігійних трактувань не є завданням філософії, проте не можна не визнати що релігія завжди здатна задовольнити світоглядний запитий віруючої людини щодо походження людського роду, і з цим не можна не рахуватись.

У поясненні походження людини наука йшла різними шляхами: філолофсько-історичним; біологічним; правовим; релігійним; міфологічним; науковим.

1)Теорія Луи Пастера 1862р. --- життя зародилося із простих життєвих кліток., одноклітинні життя шляхом перетворення їх у більше складні.

2) Теорія Опаріна --- шляхом синтезу органічних речовин, орган. речовини утворилися з неорганічних, шляхом хімічного перетворення 40 тис. років тому.

3)космічна теорія -- життя на землі занесена з інших планет.

4)людське суспільство занесене інопланетянами, які спостерігають за нами.

Відмінність людини від тварини:: 1)Л не пристосовується до умов існування, а пристосовує їх у відповідності зі своїми потребами; 2)трудиться; 3) її діяльність носить ціленаправлений характер, відповідно до задоволення своїх потреб за допомогою знарядь праці.

Біологічні передумови - наявність нервової системи, головний мозок, прямоходіння.

Соціальні передумови - стадна форма життя, праця, спілкування.

З розвитком людини розвиток суспільства.

Соціальний розвиток людини пов'язане з розвитком праці: землеробство, скотарство, на розумову й фізичну працю.

83. Проблема субстанції: матеріалістичний та ідеалістичний монізм.

Монізм (гр. один, єдиний) - філ. вчення, яке приймає за основу всього один існуючий початок. Матеріалісти вважають початком, основою світу матерію. Ідеалісти - дух, ідею. Тлумачення світу в цілому і пояснення всього розмаїття його проявів за допомогою єдиної субстанції.

Під монізмом розуміється також логічний погляд, згідно з яким будь-яка цільна і послідовна теоретична побудова можлива лише на основі єдиного вихідного положення (постулата), проведеного через усю низку наукових міркувань і, відповідно, впевненвість в тому, що в основі кожної логічно побудованої наукової концепції лежить один і тільки один фундаментальний принцип, з якого виводяться усі інші теоретичні положення концепції.

Відносно до основного питання філософії М. означає вимогу його строго однозначного вирішення, що припускає визнання примата матерії над духом або духа над матерією. Ця вимога виключає всі вияви дуалізму, який з точки зору монізму вигладає як проста непослідовність.

Матеріалістичний М. знаходить своє вираження у ствердженні єдності світу (буття), (космосу), ("універсуму") в його матеріальності. У протилежність йому ідеалістичний М. стверджується у постулюванні ідеальної (духовної) природи буття.

Історичні форми філософського монізму - як продукт розвитку моністичної тенденції у ф-фії на різних етапах розвитку науково-теоретичного мислення.

Перша історична форма моністичної філ-фії - космологічний М. Характеризується естетично-філос. уявами про світ як про замкнутий, гармонійно організований космос, що виник із якоїсь космічної "стихії" (хаоса). В класично чистому вигляді ця форма виступила у стародавніх греків (Фалес, Анаксимандр) і особливо у Геракліта. Цю форму можна віднести доматеріалістичного типу.

Найвищий ступінь античного матер. М. - атомістичний М. Демокрита. Монізм досягає, з одного боку, більш високого рівня абстракції, а з другого - тісніше пов'язується з природничо-науковим способом розуміння світу.

Релігійно-етична форма монізму стояла в опозиції по відношенню до атомістичного монізму (представлена, напр., філософією Платона). Платон запевняв у приматі інтелектуального світу ("ідеї"), він поклав початок лінії ідеалізму у філософії.

Пантеїстична форма М. створилась як реакція на дуалізм середньовічної ідеології (дуалізм бога і світу, душі й тіла). Отримала свій розвиток у філософії Бенедикта Спінози (1632-1677).

Монізм німецького класичного ідеалізму. Спробу перебороти кантівський дуалізм на ґрунті суб'єктивного ідеалізму започаткував Йоганн Готліб Фіхте (1762-1814), але виявилося, що єдиною формою монізму, побудованої на основі послідовно проведеної суб'єктивно-ідеалістичної передумови, може бути тільки соліпсизм.

Матеріалистична форма монізму - філософія Людвіга Фейербаха (1804-1872), Ернста Геккеля (1834-1919), Йосифа Діцгена (1828-1888), діалектико-матеріалістичний монізм марксизму.