14. Метафізика як метод пізнання. Зв'язок з форм. Логікою.

Метафізичний метод - переважає аналітичний метод (метод розбирання), вдається до забуття синтетичний метод. Речі розглядаються окремо один від одного, поза їх зв'язком. Енгельс "Метафизика мислить суцільними протилежностями або так, чи ні". Розвиток розглядається тільки як механічний рух. Цей метод не можна повністю відкидати. При рішенні завдань окремих частин, що вимагають аналізу, в стані спокою він преемлем. Діалектичний метод виходить з принципу загального зв'язку і розвитку. З використанням законів діалектики(Гераклид: "В одну і тугіше воду не можна увійти двічі"). Метафiзичний метод осягнення буття занурюється в ту ж сиву давнину, що й дiалектичний. Його застосування також передує науковому оформленню. Поряд з поглядами Гераклiта, який стверджував, що "все тече" i нiщо не лишається на мiсцi, iснували й вiдмiннi точки зору. Представник елеатiв Парменiд (кiнець VI початок V столiть до н. е. ) учив, що мiнливiсть свiту лише "хибна думка", а в своїй основi свiт нерухомий.

Наукову основу метафiзичного методу заклав Арiстотель роботою "Органон", що складається з кiлькох творiв . В цiй роботi викладається теорiя суджень, теорiя силогiзму (основи логiчного висновку з вiдомих суджень), подається технiка ведення дiалогу, нарештi розкриваються можливi помилки в мисленнi як випадковi, так i зумиснi, до яких вдаються софiсти. Фактично Арiстотель виклав основи формальної логiки, яка i зараз слугує науцi, людськiй громадi в повсякденному життi. Остаточне завершення формування метафiзичного методу пов'язано з роботою Ф. Бекона "Новий органон...". Бекон науково обгрунтовує iндуктивний метод, який у поєднаннi з "основами логiчного мислення" Арiстотеля дає завершений метафiзичний метод.

Наукова думка кiнця ХVI-XVIII столiть приводить вчених природодослiдникiв до висновку, що мiнливi лише зовнiшнi, другоряднi сторони явищ. В основi мiнливого, iндивiдуального раз у раз виявлялось щось незмiнне, iстотне, загальне. В ботаніцi та зоологiї панувала думка, що види рослин i тварин незмiннi, хоч кожен окремий органiзм або рослина за час, вiдведений йому природою, зазнає певних змiн.

Застосування метафiзичного методу в дослiдженнi механiки дає епохальний результат. Механiка стає першою цiлком завершеною науковою теорiєю. Вiд вершини i до самого грунту, тобто вiд теоретичної механiки i до прикладного примiнення законiв механiки в технiцi, все розкладено "по своїх поличках". Механiка стає зразком науки як такої. Ейфорiя вiд досягнень в цiй галузi знань приводить до формування механiстичної картини свiту, механiстичного свiтогляду. Всi явища будь-якої сторони буття починають розглядатись як прояв абсолютних та незмiнних законiв механiки. Всю рiзноманiтнiсть руху було зведено до простого перемiщення матерiальних тiл в просторi. Механiчнi властивостi розглядались як основнi, фундаментальнi. Поширилась iдея, що нiчого якiсно нового у всесвiтi з'явитись не може.

Метафiзичний метод був не в змозi протистояти тiй тенденцiї в науцi, яку вiн сам породив. Спосiб формування механiцизму - абсолютизацiя, гiперболiзацiя, а потiм i глобалiзацiя (всесвiт це велетенський механiзм) однієї з сторiн буття. Таким чином, метафiзика пройшла всi тi стадiї розвитку вiд наукового методу до абсурду в науцi, якi дiалектицi ще доведеться проходити i які дiалектика набере в сталiнiзмi.

До речi, опоненти метафiзики нiколи не критикували її саму, весь критичний запал спрямовувався на механiцизм, на механiстичний свiтогляд.