61. Коперніканський переворот і.Канта.

І.Канта (1724-1804) вважають родоначальником німецької класичної Ф. Для Канта зв'язок його Ф і його жіття були неподільнію К. прямо вказував, що питання про Л-ну, тбто антропологічне питання - головне для Ф. Не випадково, підсумовуючи розвиток свого філософствуваввня, к. всі головні свої птанння Ф. (Що я можу знати?, ЩО я повинен знати?, Що я ожу сподіватися?) звів до жєдиного питання - пання про Л-ну. Що таке Л. і до чого її призначення - такий проблемний стержень всієї кантовської Ф.

У початковий, т.з. доктричний період творчості філос. позиція Канта мала явно матеріалістичне спрямування. проте спроба послідовногорозгортання, філософських досліджень у цьому напрямі постає перед нездоланими труднощами, як тільки виникають проблеми людського буття.

Наше філософ. (метафізичне) пізнання, зазначає Кант, не може вийти за межі досвіду, хоч "це і становить найсуттєвіше завдання метафізики". До недавнього часу вважали, розгортає К. цю думку, що всяке знання має узгоджуватися з предметами. Однак усі спроби встановити щось таке відносно предметів, що розширювало б наші знання про них поза досвідом (апріорі) незмінно завершувалося невдачею. Тоді і постало питання, а чи не розв'яжемо ми завдання метафізики успішніше, якщо вийдемо з протилежного припущення, що не знання мають узгоджуватися з предметами, а предмети зі знаннями. Тобто ми діємо за аналогією з міркуванням Коперника.

Коли виявилось, що гіпотеза про обертанні всіх небесних тіл навколо спостерігача на Землі не вичерпно пояснює рух цих тіл, Коперник спробував встановити, а чине досягне він успіху, припустивши, що рухається Земля зі спостерігачем (з планетами) навколо Сонця, а зорі залишаються непорушними?

Зробивши відповідне припущення (" не думка узгоджується з предметом, а предмет з думкою") Кант, доходить висновку, щ пізнання є н спогляданням, а конструюванням предмета, тобто предмет виявляється не вихідним, а кінцевим продуктом пізнання. Такми чином, як стали пізніше говорити ф-фи, Кант здійснив своєрідний "коперніканський перворот" у Ф, з якого і починається класична німецька Ф. Проте, зробивши вихідним пунктом саме пізнання, а не предмет, суб'єкт, а не об'єкт, Кант обирає альтернативну щодо своєї дотеперішньої (матеріалістичної) орієнтації думки орієнтацію - ідеалістичну. Він так називає відтепер свою позицію і Ф. - "практичним ідеалізмом".

Людина згідно з К., і взагалі всяка розумна істота існують як мета самі по собі, але не як засіб для б-я застосування з боку тієї або ін. волі. "В усіх своїх вчинках спрямованих як на себе, так і на ін. розумні істоти, Л. завжди повинна розглядатися також як мета", звідси й виводив Кант вищий практ. пр-п щодо ставлення до людської волі, зміст якого формулюється просто: чини так, щоб завжди ставився до людства і в своїй особі і в особі всякого іншого так само, як до мети, й ніколи б не ставився до нього тільки як до засобу.

За к. існує 2 світи (неперехідне провалля між якими подолати неможливо) - "феноменальний" світ "речей для нас" і " ноуменальний" світ "речей у собі". Ноумен. світ недосяжний для чистого розуму, не існує як предмет лише для раціонального пізнання, але цілком осягається внутрішнм самоспогляданням Л., яке реалізується практичним розумом, що розкриває розмаїттялюдських цінностей: свободу, безсмеррття душі тощо.

В розумі, згідно з Кантом, закладено невикоріннене прагнення до безумовного зання, яке витікає з вищих етичних запитів. Під тиском цього людський розум прагне до вирішення питань по кінечність чи безкінечність світу в прострі і часу, про можливість існування неподільних елементів світу, про існування Бога.