59 Монадологія Лейбніца.

Готфрид Вільгельм Лейбниц - німецький філософ, фізик, математик, історик і дипломат; один із самих універсальних і плідних учених 17 в.

Погляди Лейбница не раз перетерплювали зміни, але вони йшли в напрямку створення закінченої системи, що примиряє противаречия, що прагне врахувати всі деталі дійсності, - як наочної, так й абстрактної, - системи, що Лейбниц представляв лише фрагментарно.

Філософія Лейбніца (1646-1716) стала спроба подолання протиріч між емпіризмом і раціоналізмом. Твір “Монадологія”. Ядром його об’єктивно-ідеалістичної філософської системи є вчення про монади. Монада – це проста, неподільна духовна субстанція. Кожна монада (субстанція) є одиницею буття. За Лейбніцем монада – духовний атом здатний до активності. Монади не мають фізичних характеристик, тому їх можна осягнути розумом. Вони є суто ідеальними, духовними першоелементами буття. Лейбніц розрізняє монади декількох видів:

- монади – душі – характерні для біологічних об’єктів;

- монади – духі – утворюють людину наділену свідомістю;

- монада – Бог – найдосконаліша монада, яка встановлює гармонію між всіма монадами.

Якщо у Бекона вчення про одноманітність субстанції, Декарт – “двомірність” субстанції, Лейбніц – відстоює вчення про множинність субстанції.

Як раціоналіст Лейбніц віддавав перевагу раціональному пізнанню над чуттєвим. Розуми притаманні “вроджені ідеї” у Лейбніца вони вважаються лише задатками, нахилами, але поштовхом, імпульсом для приведення їх в дію є чуттєве пізнання. Без чуттєвого досвіду ніяка інтелектуальна діяльність була б неможлива. Визнання цінності чуттєвого досвідного знання приводить Лейбніца до поділу всіх істин в залежності від джерела на істини розуму ( всезагальні і необхідні істини логіки та математики) та істини факту (досвідне знання).

Основні думки Лейбница:

• розумна домірність і божественна зв'язаність Всесвіту;

• значущість індивідуального, особистого в цьому Всесвіті;

• гармонійність Всесвіту в цілому й в індивідуальному;

• кількісно і якісно нескінченне різноманіття Всесвіту;

- динамічність основного стану Всесвіту.

Г. Ф. Лейбниц розвиває навчання про буття у формі навчання про субстанцію. Будь-яка річ - субстанція, отже число субстанций нескінченно. Кожна субстанція або сила є одиниця буття або монад. Монад - духовна одиниця буття, духавный атом. Виходячи зі схоластичного навчання про загальну метафізичну сутність, піднімається до принципу наявності творчого мислення в індивідуальних субстанций. Математичний метод тут здавався йому цілком достатнім, поки він не усвідомив собі його обмеженість. У тісному зв'язку з навчанням Декарта про ясне й виразне пізнання, або мисленні, невирішеними проблемами якого він займався, Лейбниц розвиває аналітичну теорію про мислячому, або свідомості, що пізнає. В області естественнонаучной він відходить від механіки й підходить до енергетиці (тут зіграли роль результати спостережень, за допомогою мікроскопа, життєвих процесів, що протікають в організмі). З іншого боку, він дійшов до розрізнення абстрактних істин й істинності фактів. Найбільш знамените навчання Лейбница про монадах (монадологія). Монадами він називає прості тілесні, щиросердечні, більш-менш свідомі субстанції; їхні діючі сили полягають у поданнях.