- •1. Поняття батьківських прав і обов'язків та підстави їх виникнення
- •3. Історичний розвиток прав дитини
- •1. Порядок встановлення походження дитини
- •2. Відібрання дітей від батьків без позбавлення їх батьківських прав
- •3. Права батьків і дітей на майно
- •1. Умови встановлення батьківства в судовому порядку
- •2. Суть майнових правовідносин у сім'ї
- •3. Поняття усиновлення
- •1. Порядок встановлення батьківства
- •2. Умови стягнення аліментів на дітей
- •3. Порядок передачі дітей на усиновлення
- •1. Порядок реєстрації народження
- •2. Порядок та розмір стягнення аліментів на дітей
- •3.Усиновлення дитини громадянами України.
- •1. Оспорювання батьківства, материнства
- •2. Участь батьків у додаткових витратах на утримання дітей
- •3. Умови, за яких може бути здійснено усиновлення
- •1.Порядок визначення прізвища, імені, по батькові та громадянства дітей
- •3.Таємниця усиновлення
- •1. Права та обов'язки батьків по вихованню та розвитку дитини
- •2. Час; з якого присуджуються аліменти, та види заробітку, що підлягають облікові при відрахуванні аліментів
- •3.Умови і порядок визнання усиновлення недійсним і скасування усиновлення
- •1. Вирішення спорів, пов'язаних з місцем проживання дітей
- •2. Види заробітку, з яких утримання аліментів не провадиться
- •3. Поняття опіки і піклування
- •1. Підстави та наслідки позбавлення батьківських прав
- •2.Визначення заборгованості за аліментами та її стягнення
- •3. Припинення опіки та піклування
- •1. Забезпечення прав дитини в україні і в світі
- •3. Наслідки скасування усиновлення або визнання його недійсним
- •1.Конвенція оон про права дитини
- •2. Право дитини на сім'ю
- •3.Органи, які вирішують питання про призначення опіки та піклування
- •1. Дитячий Фонд оон (юнісеф)
- •2.Дискримінація прав дитини
- •3. Порядок встановлення опіки та піклування
- •1.Правова інформованість дітей та дорослих
- •2. Що таке насильство?
- •3.Права й обов'язки опікуна, піклувальника
- •2. Законодавство україни про права дітей
- •3. Забезпечення прав дитини в україні і в світі
- •1.Нормативно-правові акти з питань захисту прав дитини
- •2.Визначення понять "дитина", "дитинство", "охорона дитинства".
- •3. Конвенція оон про права дитини
3.Усиновлення дитини громадянами України.
Немало законодавчих актів регулюють порядок здійснення такої важливої процедури, як усиновлення. Так, відповідно до ст.. 20 Конвенції про права дитини, учасницею якої є Україна: «дитина, яка тимчасово або постійно позбавлена сімейного оточення або яка в її власних якнайкращих інтересах не може залишатися в такому оточенні, має право на особливий захист і допомогу, що надаються державою.» Держава забезпечує зміну догляду за такою дитиною. Такий догляд може включати, зокрема, усиновлення. Також, вказаною Конвенцією передбачено, що держави-учасниці, які визнають і дозволяють існування системи усиновлення, забезпечують, щоб найкращі інтереси дитини враховувалися в першочерговому порядку.В ст..207 Сімейного кодексу України закріплено, що усиновлення – це прийняття усиновлювачем у свою сім’ю особи на правах дочки чи сина, що здійснене на підставі рішення суду.Більш детально порядок та процедура усиновлення регулюється Порядком провадження діяльності з усиновлення та здійснення нагляду за дотриманням прав усиновлених дітей затв. Постановою КМ України № 905 від 08.10.2008 р. (далі – Порядок)В Україні усиновленою може бути дитина (особа до 18 років). Але у виняткових випадках суд може постановити рішення про усиновлення повнолітньої особи, яка не має матері, батька або була позбавлена їхнього піклування.Якщо Ви прийняли рішення усиновити дитину, то Ви маєте знати про те, що усиновлювачем дитини може бути дієздатна особа віком не молодша 21 року (за винятком, коли усиновлювач є родичем дитини). Також усиновити дитину може особа, що старша за дитину, яку вона бажає усиновити не менш ніж на 15 років. Різниця у віці між усиновлювачем та дитиною не може бути більшою ніж 45 років. У разі ж усиновлення повнолітньої особи різниця у віці не може бути меншою, ніж 18 років. Кількість дітей, яку може усиновити одна особа не обмежується.
Білет 6
1. Оспорювання батьківства, материнства
Оспорювання батьківства (материнства) - це невизнання особою реєстрації себе як батька (матери) дитини. Особа, яка записана батьком дитини згідно з положеннями СК України, має право оспорити своє батьківство, пред'явивши позов про виключення запису про нього як батька з актового запису про народження дитини (ч. 1 ст. 136 СК України). Особа, яка була записана батьком дитини на законних підставах, повинна довести відсутність кровного споріднення між собою й дитиною, батьком якої вона записана. Однак заперечення кровного споріднення не завжди є підставою для оспорювання батьківства. У окремих випадках особа, яка записана батьком дитини, повинна також довести, що на момент вчинення запису про народження дитини вона не знала, що не є батьком дитини.Шлюбно-сімейне законодавство, яке діяло до набрання чинності СК України, значно обмежувало можливість оспорювання батьківства особою, яка записана батьком дитини, зокрема можливість спростування презумпції батьківства при народженні дитини у шлюбі. Ці обмеження полягали у тому, що, по-перше, оспорювати батьківство могла лише особа, яка записана батьком дитини. По-друге, оспорювання батьківства могло бути здійснене лише протягом одного року з того часу, коли особі стало або повинно було стати відомо про те, що вона записана батьком дитини1.СК України також закріплює певні межи оспорювання батьківства, але вони значно розширені. У ст. 136 СК України встановленні межі у часі щодо можливості оспорювання батьківства. Так, оспорювання батьківства можливе тільки з моменту народження дитини й до досягнення нею повноліття. Оспорювання батьківства може бути здійснене протягом цього часу тільки якщо дитина є живою. Смерть дитини, батьком якої записана особа, позбавляє її права оспорювати своє батьківство.Право батьків на відібрання малолітньої дитини від інших осіб закріплене ст. 163 СК. Наявність у батьків абсолютного суб'єктивного права на визначення місця проживання дітей, які не досягли 14 років, забезпечує їм можливість вимагати повернення малолітньої дитини від будь-якої іншої особи, яка утримує її в собі не на підставі закону або рішення суду. Разом із тим, при вирішенні конкретного спору, суд може відмовити у відібранні малолітньої дитини і переданні її батькам або одному з них, якщо буде встановлено, що це суперечить її інтересам. Таким чином, суд при вирішенні спору виходить із необхідності найбільш повного забезпечення інтересів дитини, а не формального задоволення права батьків на її виховання.