2.Визначення заборгованості за аліментами та її стягнення

Попередньо відзначалось, що кошти на утримання дитини за рішенням суду присуджуються у частці від доходу її матері, батька (ст. 183 СК України) і(або) у твердій грошовій сумі (ст. 184 СК України). Відповідно до зазначених норм у кожному конкретному випадку розмір аліментів визначає суд. Рішення суду є загальнообов'язковим до виконання. Разом з тим, досить поширеними є факти невиконання судових рішень. Це - одна з причин виникнення заборгованості за аліментами. Розмір заборгованості за аліментами обчислюється державним виконавцем, а у разі спору - судом.Якщо платник аліментів не працював на час виникнення заборгованості, але працює на час визначення її розміру, заборгованість визначається із заробітку (доходу), який він одержує. Якщо платник аліментів не працював на час виникнення заборгованості і не працює на час визначення її розміру, заборгованість обчислюється, виходячи із середньої заробітної плати працівника відповідної кваліфікації або некваліфікованого працівника для даної місцевості. Слід звернути увагу на положення ст. 196 СК України, якою передбачена відповідальність за прострочення сплати аліментів. Так, при виникненні заборгованості з вини особи, яка зобов'язана сплачувати аліменти за рішенням суду, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі 1% від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення. Закон звільняє від сплати неустойки платника аліментів, який є неповнолітнім. Зазначимо, що притягнення до відповідальності платника аліментів, з вини якого виникла заборгованість, є правом, а не обов'язком одержувача аліментів. Окрім того, встановлений законом розмір сплати неустойки може бути досить відчутним для фізичної особи. Тому закон допускає можливість зменшення розміру неустойки. Розмір неустойки може бути зменшений судом з урахуванням матеріального становища та сімейного стану платника аліментів.Відповідно до ст. 197 СК України суд може відстрочити або розстрочити сплату заборгованості за аліментами, враховуючи матеріальне становище та сімейний стан платника аліментів. За позовом платника аліментів суд вправі повністю або частково звільнити його від сплати заборгованості за аліментами. Це може мати місце у випадку, коли буде встановлено, що заборгованість виникла у зв'язку з тяжкою хворобою платника аліментів або іншою обставиною, що має істотне значення.

3. Припинення опіки та піклування

Відносини опіки та піклування базуються на вільній згоді опікуна або піклувальника виконувати свої повноваження (ч. З ст. 63 ЦК). Оскільки наявність певних об'єктивних обставин (хвороба опікуна або піклувальника, яка перешкоджає йому виконувати свої повноваження, погіршення матеріального становища, що негативно позначається на утриманні підопічної особи, тривалі службові відрядження, відсутність взаєморозуміння з підопічною особою), може унеможливлювати продовження відносин опіки або піклування за участю призначеного опікуна чи піклувальника, передбачена можливість звільнення опікуна та піклувальника, тобто передбачене надання опікунові та піклувальникові права самостійно звернутися до суду чи органу опіки та піклування із заявою про звільнення від виконання своїх обов'язків. Щодо процедури звільнення то опікун або піклувальник подає до компетентного органу заяву, яка розглядається судом або органом опіки та піклування протягом одного місяця. Протягом цього строку здійснюється з'ясування мотивів поданої заяви. Рішення про звільнення опікуна або піклувальника приймає той компетентний орган, який призначив опікуна або піклувальника. Для забезпечення прав та інтересів підопічного орган, який приймає рішення про звільнення опікуна або піклувальника, повинен одночасно розглянути і питання призначення підопічному нового опікуна або піклувальника, а у разі неможливості вирішити питання щодо вибору іншої форми влаштування особи, яка потребує опіки або піклування .Опікун або піклувальник може бути звільнений від виконання своїх обов'язків у випадку влаштування підопічного до закладів, зазначених у ч. З ст. 75 ЦК, а саме:а) до навчального закладу;б) до закладу охорони здоров'я; в) до закладу соціального захисту. Чинне законодавство України передбачає переважне право батьків і усиновлювачів перед іншими особами на виховання та на те, щоб малолітня дитина проживала з ними (ч. 1 ст. 163; ч. 4 ст. 232 СК). Якщо обставини, які унеможливлювали здійснення батьками або усиновлювачами своїх повноважень із виховання та догляду за дитиною відпали (поновлення в батьківських правах, повернення батьків, які були визнані безвісно відсутніми, оголошені померлими, відбували покарання у місцях позбавлення волі, перебували під вартою на час слідства), то орган, який встановив опіку над підопічним, своїм рішенням може передати підопічного зазначеним особам, за умови що це відповідає інтересам підопічного.Опіка припиняється у разі досягнення підопічним 14 років. У цьому разі особа, яка здійснювала обов'язки опікуна, стає піклувальником без спеціального рішення щодо цього, оскільки припинення опіки є безспірним. Згідно зі ст. 32 ЦК по досягненні 14 років фізична особа стає частково дієздатною і може самостійно вчиняти правочини, для дійсності яких є необхідною лише згода її піклувальника.

Білет 11