Зростання політичної активності українського суспільства

в другій половині 1980-х рр. Нові громадські об’єднання

На початку 1980-х рр. суспільство дедалі глибше втягувалося в тотальну соціально-економічну, політичну та ідеологічну кризу, а в «низах» наростало невдоволення, зневіра і байдужість. У «верхах» формувалися реформаторські сили, які об’єдналися навколо нового Генерального секретаря ЦК КПРС М. Горбачова, обраного на цю посаду в березні 1985 р.

У 1986 р. XXVII з’їзд КПРС визначив курс на «прискорення» — подолання відставання СРСР від передових країн світу. На січневому пленумі ЦК КПРС 1987 р. М. Горбачов проголосив курс на перебудову, тобто вдосконалення, оновлення радянської системи, та гласність. Україна була серед останніх, хто втягнувся у ці процеси.

Оскільки проведення економічної реформи наштовхнулося на опір усередині самої КПРС, М. Горбачов узяв курс на лібералізацію режиму. Він намагався за допомогою «гласності», «соціалістичного плюралізму» під гаслом «перебудови» сталінської моделі соціалізму та повернення до «ленінських принципів» активізувати народні маси й, контролюючи цю активність згори, послабити реакціонерів.

В Україні політична ситуація змінювалася дуже повільно, оскільки лідери республіки займали консервативну позицію. У перші роки перебудови гласність, проголошена в Москві, мало змінила обличчя республіканської преси.

В умовах лібералізації в Україні виникають групи «зелених», політичні клуби, просвітницькі українознавчі організації («Товариство Лева» 1987 р., клуб «Спадщина» 1988 р. та студентське об’єднання «Громада»). Їхня діяльність одразу виходить за межі суто просвітницької і набуває політизованого характеру. Восени 1987 р. у Києві виник Український культурологічний клуб (УКК). За спробу провести в 1988 р. демонстрацію до другої річниці аварії на Чорнобильській станції кількох лідерів УКК було заарештовано. Наприкінці 1987 р. виходять з ув’язнення й повертаються в Україну відомі правозахисники, зокрема В. Чорновіл і М. Горинь, у січні 1989 р.— Л. Лук’яненко. У 1988 р. офіційне святкування 1000-ліття введення християнства на Русі було використане дисидентами в Україні для привернення уваги до долі УАПЦ та УКЦ.

Великий вплив на ситуацію в Україні мало виникнення в СРСР народних рухів, насамперед у республіках Балтії. 7 липня 1988 р. Українська Гельсінська спілка, створена на основі відновленої УГГ, оприлюднила Декларацію принципів, що за рядом положень була близькою до програмних принципів народних рухів республік Балтії: перетворення СРСР на конфедерацію незалежних держав; державність української мови; звільнення всіх політв’язнів тощо.

У вересні 1989 р. з ініціативи Спілки письменників України, підтриманої історико-просвітницьким товариством «Меморіал» (установча конференція — травень 1989 р.) і Товариством української мови ім. Т. Г. Шевченка (установча конференція  – лютий 1989 р.), виникла масова політична організація — Рух (Народний рух України за перебудову). 

Бойовим хрещенням для активістів нових громадських об’єднань стали вибори народних депутатів СРСР навесні 1989 р., коли вперше за багато десятиріч у радянській виборчій системі на одне місце претендувало кілька кандидатів, та ще й висунутих «знизу». Незважаючи на антидемократизм Закону про вибори, вдалося провести ряд депутатів від опозиції. У Львові майоріли жовто-блакитні прапори, лунали заклики до страйку.

Улітку 1989 р. страйк шахтарів охопив найважливіші вугледобувні райони СРСР, у тому числі Донбас (страйкувало 250 тис. осіб) і Львівсько-Волинський басейн. Хоча вони висували тоді здебільшого економічні вимоги, однак КПРС не могла уже виставляти себе захисником інтересів робітничого класу.

Восени 1989 р. вдалося внести істотні поправки до проекту Закону про вибори до Верховної Ради УРСР, зокрема, було знято представництво від громадських організацій. Тоді ж Верховна Рада прийняла Закон про мови, згідно з яким українська мова проголошувалася державною.

У 1989 – 1990 рр. з’являються паростки багатопартійності. Активізація політичного життя спричинила стрімке зростання національної свідомості населення. З 1990 р. почався рух за вихід із СРСР. 16 липня 1990 р. Верховна Рада УРСР прийняла Декларацію про державний суверенітет України, де проголошувалися верховенство, самостійність, повнота і неподільність влади республіки в межах її території, незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах.