lektsiyi_UMPS_dlya_studentiv
.pdfстепінь – “добуток двох, трьох і більше однакових співмножників” – ступінь – “порівняльна величина, що характеризує що-небудь, міра; посада, чин, звання; складова частина ракети”;
покажчик – “напис, стрілка або інша позначка, що вказує на напрям руху, розташування чого-небудь; довідкова книжка чи довідковий список, доданий до книжки; контрольно-вимірювальний прилад” – показник – “доказ, ознака чого-небудь; дані про результати якоїсь роботи, якогось процесу”.
Серед таких близькозвучних слів багато запозиченої лексики, напр.:
бювет – “будівля над мінеральним джерелом, обладнана для приймання лікувальних вод” – кювет – “водостічна канава вздовж шляху чи залізничного полотна”;
кампанія – “сукупність заходів для здійснення важливих громадсько-політичних, господарських або культурних завдань” – компанія – “група осіб, об’єднана певними інтересами; товариство; торговельне або промислове об’єднання, спілка”.
Якщо орієнтуватися на широке розуміння паронімії, до таких паронімічних пар можна зарахувати й такі, у яких близькозвучність сумнівна, але частотність вживання у невластивому значенні велика, напр.:
виключно – лише, тільки (виключно для працівників банку);
винятково – дуже, особливо, надзвичайно (практика має винятково важливе значення);
завдання – те, що вимагає виконання; складне питання, проблема, яка потребує вирішення, дослідження.
Отже, пароніми одночасно можуть бути:
–синонімами, напр.: повінь – повідь;будівля – будинок;
–антонімами, напр.: прогрес – регрес, еміграція – імміграція;
–словами, семантично близькими, напр.: свідчення – свідоцтво, суперечка
–суперечність;
–словами однієї тематичної групи, напр.: ніготь – кіготь, боцман – лоцман.
Неправильне вживання слів-паронімів у повсякденному мовленні призводить до
непорозуміння, іноді створює комічний ефект (сплутування слів уява/уявлення,
компанія/кампанія).
Ось деякі приклади неправильного слововживання: Стан хворого задоволений
(замість задовільний); Класична “економічна людина” найчастіше являється нам (замість
– ми уявляємо класичну “економічну людину”) в образі підприємця, що максимізує прибуток.
Спорідненим з паронімією є явище парономазії – спеціальний стилістичний прийом, що передбачає навмисне зближення слів, які мають звукову подібність. Підібрані спеціально, такі слова стають засобом створення ритмозвукового образу, увиразнення,
створення афоризму, каламбуру, напр.: Маріє, мріє, мрієчко моя, моя Марієчко тривожна
(М. Вінграновський); Навчаючи, люди вчаться (Сенека). Але такого стилістичного засобу немає в науковому, в офіційно-діловому стилях, які вимагають точного формулювання думки.
Явище паронімії вимагає знання значень близькозвучних слів, можливостей сполучення з іншими словами. Лише за такої умови можна досягти адекватного їх вживання.
Омоніми (від грец. homos – однаковий, onyma – ім’я) – це слова, які однаково звучать, але мають різне значення. Явище омонімії – наслідок випадкового збігу звучання, у значенні ж два слова-омоніми не мають абсолютно нічого спільного, наприклад: дід1 – батьків або материн батько; дід2 – будяк; дід 3 – сніп соломи чи очерету; дід 4 – їжа з пшона та борошна; дід 5 – назва танцю; або стан 1 – стоянка; воююча сторона; стан 2 – талія; стан 3 – умови, ситуація; стан 4 – пристрій.
Джерелами омонімії є:
–випадковий збіг неспоріднених слів: деркач (птах) – деркач (віник); термін (слово) – термін (строк);
–розпад багатозначного слова: переказати (переповісти) – переказати (гроші); сісти (про людину) – сісти (про батарейку);
–словотворчі процеси: винний (вина) – винний (вино); безділля (неробство)
– безділля (відсутність долі); компостувати (компостер) – компостувати
(компост); ВАК (Вища арбітражна комісія) – ВАК (Вища атестаційна комісія);
–збіг абревіатури та вже наявного в мові слова: СУМ (Словник української мови) – сум (смуток); СТО (станція технічного обслуговування) – сто (100);
–збіг українського та іншомовного слова: лава (предмет для сидіння) – лава (з італ. – розплавлена вулканічна маса); клуб (диму) – клуб (з англ. – товариство, приміщення);
–засвоєння з різних мов: ліга (з франц. – асоціація) – ліга (з італ. – знак над нотами у вигляді дуги); клінкер (з нім. – спечені глиняні вироби у вигляді
цегли) – клінкер (з англ. – вузький ловгий спортивний човен).
Омоніми становлять неабияку трудність у практиці слововживання. Тому основна вимога до тексту з омонімом – чіткість, виразність, повнота інформації, точність контексту.
Існує також явище міжмовної омонімії – продукт взаємодії близькоспоріднених мов, сплутування однакових за звучанням слів, що позначають різні поняття у різних мовах. Це дало змогу називати міжмовні омоніми “фальшивими друзями перекладача”, “підводними рифами у мовленні”, “ключами, що відмикають зовсім різну дійсність”.
Провокаційна близькість слів – однаковість (чи приблизна однаковість) звучання – створює проблему в міжкультурній комунікації, є причиною двозначних ситуацій або словесною пасткою під час перекладу. Наведемо приклади з різних слов’янських мов, напр.: польської: pogrzeb (похорон) – погріб (укр.); charakterny (відважний, рішучий) – характерний (укр.); grzywna (штраф) – гривня (укр.); duma (гордість, пиха) – дума (укр.); dywan (килим) – диван (укр.); чеської: biograph (кінематограф) – біограф (укр.); buchta (булка) – бухта (укр.); huba (рот) – губа (укр.); сербської: сад (зараз) – сад (укр.); хорватської: домовина (батьківщина) – домовина (укр.); вреднота (надбання) –
вреднота (укр.); російської: пыльный (від пилу) – пильний (укр., ретельний); наглый
(раптовий) – наглий (укр., нахабний); неделя (тиждень) – неділя (укр., день тижня) та ін.
Результатом досліджень явища російсько-української міжмовної омонімії став словник, який нараховує близько 2,5 тисяч омонімічних пар. (Кочерган М. Словарь русскоукраинских межъязыковых омонимов. – К., 1997). Причиною прикрих помилок у щоденному мовленні є сплутування слів, однакових за звучанням у російській та українській мовах. Дібрала та докладно пояснила правильне вживання таких омонімів І. Фаріон: Ми часто боліємо за “Шахтар” (замість уболіваємо); називаємо по фамілії (замість на прізвище, а фамілія живе у селі); губимо чужу долю (замість занапащаємо, а губимо речі); мішаємо працювати (замість заважаємо, а мішаємо кашу); лишаємо когось прав (замість позбавляємо, а лишаємо напризволяще); відказуємо у послузі (замість відмовляємо, а відказуємо на запитання); путаємо терміни (замість плутаємо, а путаємо коней); доказуємо теорему (замість доводимо, а доказуємо казку до кінця); поступаємо до університету (замість вступаємо, а поступаємо комусь шмат городу); являємося найбільшими знавцями (замість є, а являємося хіба що у сні).
Міжмовна омонімія може стосуватися й віддалених від української мов. Найчастіше це зумовлює помилки під час перекладу текстів. Перекладачі залишають поза увагою окремі відтінки значень слів, напр., з англійської: accurate (точний), magazine (журнал), figure (цифра), dramatic (несподіваний, яскравий), formal (офіційний), з французької: artiste (художник) та ін. Звичайно, для того, щоб уникати таких помилок, треба знати предмет перекладу, досконало володіти мовою оригіналу та його лексикограматичними особливостями у зіставленні з рідною, частіше звертатися до перекладного словника.
Омоніми можуть застосовуватися у різних функціональних стилях, але лише в художньому – з певною стилістичною метою. Науковий і офіційно-діловий вимагає точності контексту, тому омоніми у них не мають стилістичних функцій.
Синоніми у професійному мовленні.
Синоніми (від грец. synonymos – однойменний) – це слова, що по-різному звучать, але близькі за значенням. Вони відрізняються відтінками значення, стилістичним забарвленням, можливістю поєднання з іншими словами або можуть бути тотожні за значенням. У зв’язку з цим синоніми можна поділити на такі групи:
а) лексичні синоніми, що відрізняються смисловими відтінками:
відомий – видатний, славетний, знаменитий;
стислий – короткий, лаконічний;
здобуток – досягнення, завоювання;
дефект – недолік, вада.
б) стилістичні синоніми, що відрізняються емоційно-експресивним забарвленням:
говорити – мовити, промовляти, ректи, верзти, балакати, базікати, теревенити;
іти – ступати, простувати, прямувати, шкандибати, плентатися, чвалати;
розуміти – осягати, метикувати;
щоб – аби;
оскільки – тому що, через те що, позаяк;
в) абсолютні синоніми, які не мають відмінностей у значенні:
століття – сторіччя;
процент – відсоток;
аплодисменти – оплески;
площа – майдан;
шеф – керівник.
Абсолютних синонімів у мові небагато. Поступово вони розходяться у значенні або у вживанні, щоб не бути безцільними замінниками один одного. Серед таких слів-дублетів є багато українських віцдповідників до запозичених слів, часто термінологічних понять,
напр.: оксидація – окислення; лінгвістика – мовознавство; симптом – ознака; прерогатива – перевага; інвестор – вкладник; контракт – договір; апеляція – звертання; баланс – рівновага та ін.
Синонімічне багатство мови передусім свідчить про її красу, можливості передавати всі відтінки значень слів та емоційно-експресивне забарвлення. “Багатство синонімів – одна з питомих ознак багатства мови взагалі”, – наголошував М.Рильський. Ось яскраві приклади “рясноти синонімів” української мови:
завірюха – метелиця, хуртовина, курява, віхола, буран, заметіль, пурга, хуга, сніговій,
сніговійниця, пороша, хурія, хурделиця, завія, кура, хвища;
дорога – шлях, гостинець, путівець, путь, стежка, шосе, траса, магістраль, автострада,
орбіта.
Кожен синонім має свою історію, традиції у вживанні, своє місце і роль. Синоніми
називають “скарбами мови”, “багатими самоцвітами”, тому синонімія передусім є
невичерпним джерелом стилістики. Синоніміка – один із найважливіших чинників, що
зумовлюють своєрідність стилю будь-якого письменника. У художньому стилі
синоніми є засобом естетичним.
Однією із важливих функцій синонімів у мовленні є урізноманітнення викладу,
уникнення монотонності, повторів. Основуючись на певному значеннєвому нюансі
слова, можна виділити, підсилити, уточнити, оцінити, а отже, висловити думку
якнайдоречніше. Для цього у реєстрі словників синонімів є значні за обсягом
синонімічні ряди, як-от:
відносини – стосунки, взаємини, взаємовідносини;
авторитет – повага, пошана, престиж, вага, репутація;
галузь – сфера, ділянка;
інцидент – випадок, пригода, непорозуміння;
стимул – заохочення, імпульс, поштовх;
старанність – пильність, ретельність, завзяття;
енергійний – активний, працьовитий, наполегливий, рішучий, діяльний;
збільшити – підвищити, підняти, примножити, посилити;
турбуватися – піклуватися, клопотатися, дбати.
Синонімія пов’язана з культурою мови. Багатство синонімів дає змогу відшукати найдоречніше, найпотрібніше для контексту слово, а самі пошуки такого слова розвивають і збагачують думку, виховують навички правильного спілкування, підвищують мовну культуру. У мові ділового спілкування є чимало різних мовних позначень того самого поняття, напр.: бажати – хотіти; властивий –притаманний; вживати – застосовувати, використовувати, користуватися; проживати – мешкати; одержувати – отримувати; потрапляти – попадати; змушений – вимушений та ін. На перший погляд, це семантичні дублети. Гадаєте, що це абсолютні синоніми? Варто звернутися до тлумачного словника, прочитати готові ілюстрації в посібниках, але це той випадок, коли власне відчуття мови, слова може бути тоншим, точнішим, ніж рекомендоване.
Отже, багато слів з одного синонімічного ряду мають мають певні значеннєві відтінки, які потрібно врахувати, щоб висловитися точно, уникнути неоднозначного тлумачення висловлювання або зберегти нейтральний тон, зваживши на стилістичний відтінок. Наведемо приклади:
Замісник, заступник.
Замісник – посадова особа, яка тимчасово виконує обов’язки керівника.
Заступник – офіційна назва посади, друга особа після керівника.
Положення, становище, стан.
Положення – розташування у просторі (горизонтальне, вертикальне); певне теоретичне твердження чи думка (основні положення вчення); зведення законів, правил
(Положення про вибори).
Становище – події, обставини, ситуації (міжнародне, офіційне, знайти вихід з певного становища).
Стан – сукупність певних явищ, процесів (стан рідини, стан здоров’я, стан економіки, стан справ).
Наступний, подальший.
Наступний – вживається з конкретними поняттями (зупинка, тиждень).
Подальший – вживається на означення абстрактного поняття (життя, доля).
Суспільний, громадський.
Суспільний – стосується суспільства (лад, клас, система, праця, становище, виробництво).
Громадський – стосується громади чи окремого колективу (обов’язок, діяч, робота,
вигін, організація).
Закінчити, завершити.
Завершити – довести справу до остаточного кінця, успішно закінчити дії; відтворює схвальний, урочистий тон оповіді (навчання, освіту, досліди, операцію,
переговори, видання).
Закінчити – називає кінець різноманітних дій, видів роботи, діяльності, відрізку життя, навчання (оповідання, школу, університет, роботу).
Багато, чимало.
Багато – переважно писемного мовлення на позначення кількості, міри, часу.
Чимало – вживається здебільшого в художніх текстах, має відтінок розмовності.
Загальний, спільний.
Загальний – такий, що охоплює всіх, стосується всіх, поширюється на всіх (правила, збори, право, повинність).
Спільний – належить двом і більше, об’днуючи їх (справа, мрії, турботи,
засідання).
Зміст, значення, смисл.
Зміст – те, про що йде мова, розповідається; те, що описується, зображається (оповідання, речення); найважливіша ідея, основа, сутність чогось (буття, поведінки, поняття); стилістично нейтральне слово.
Значення – внутрішня особливість, сутність чого-небудь; є терміном (значення слова, граматичне значення).
Смисл – внутрішня основа, суть чого-небудь; має розмовний характер. Замість
смисл слова варто вживати значення слова, замість: у стислі того – у розумінні того; в якому смислі – в якому розумінні, щодо того; є смисл – є рація, є сенс; немає смислу – немає сенсу; неправомірно слово смисл використовувати і у значенні “розум”, наприклад,
тверезий смисл, здоровий смисл, нормативними будуть словосполучення тверезий розум, здоровий глузд.
Екземпляр, примірник.
Екземпляр – рідкісний предмет (або тварина, рослина).
Примірник – друковане видання, одне з тиражу.
Тепер, зараз.
Тепер – у наш час, останнім часом.
Зараз – цієї ж миті, вже, негайно.
Треба також бути уважним, вводячи слова із синонімічного ряду в текст, оскільки часто слова-синоніми вимагають після себе додатка в різних відмінках, напр.:
навчатися (чого?) мови – вивчати (що?) мову;
опановувати (що?) мову – оволодівати (чим?) мовою;
зважати (на що?) на обставини – враховувати (що?) обставини;
наголосити (на чому?) на питанні – підкреслити (що?) питання;
присвячувати (чому?) події – приурочувати (до чого?) до події.
Процес утворення синонімів відображає рух мови, взаємодію літературної мови і діалектів, розподіл між функціональними стилями. Синонімія – це історія мови. Найдавніші рукописи при редагуванні, перекладі, навіть переписуванні збагачувались новими словами (чи то діалектними, чи то старослов’янськими), таким чином збагачуючи синонімічний фонд. Піком розвитку синонімії української мови науковці вважають ХVІ – ХVІІ ст. і 20-ті роки ХХ ст. Водночас цей процес перебував під впливом негативних тенденцій у розвитку української мови, зокрема свідомої русифікації. Під час укладання перекладних словників з низки українських синонімів вибирали той, який копіював російський відповідник, а вилучали ті, які своєю звуковою семантикою відповідали законам української мови. Зникали слова летовище, малярство, відсоток, слухавка,
підсоння, риска, садовина та інші, на їхнє місце приходили аеродром, живопис, процент,
трубка, клімат, тире, фрукти. Сучасна мовленнєва практика засвідчує повернення багатьох з них до вжитку.
На основі явища синонімії побудований такий засіб, як евфемізм (від грецьк. – добре говорю) – слова або вислови, що пом’якшують або завуальовують зміст сказаного. У ділових текстах евфемізми вживають тоді, коли загальновживане слово надто експресивне або викликає небажані побутові асоціації. Такими висловами можуть бути: у
стані алькогольного сп’яніння, у нетверезому стані, під дією алкоголю у значені “п’яний”; не хапає зірок з неба, немудрий у значенні “дурний”; це фантазії, ви помиляєтесь замість
“брехня” та ін. Аналогічні пом’якшувальні вислови можемо бачити на застережних
написах, у яких немає категоричності, напр.: У нас не курять; Просимо не курити;
Курити забороняється; Дякуємо, що ви не курите; Просимо без дозволу не заходити
тощо. Дослідники зауважують, що такі написи коректніші і набагато дієвіші.
Образний рівень синонімії відображає перифраз (від грец. образна паралель) – описовий зворот, за допомогою якого передається зміст іншого слова через підкреслення його особливості. Перифрази бувають загальномовні зі стертою образністю та оригінальні, індивідуально-авторські, напр.: біле золото, чорне золото, близьке зарубіжжя, легені планети, голубе паливо, місто каштанів, місто Лева, країна з Чорнобилем у серці. Цей синонімічний засіб використано у творенні багатьох професійних висловів чи термінів у галузі економіки. Деякі з них є кальками чужомовних, напр., білі краватки – спеціальний прошарок найманих робітників – конторських служб та інженерно-технічного персоналу; сині краватки – наймані робітники, що займаються фізичною працею; сірі краватки – наймані робітники на державній соціальній службі; бестселер – акція, яка користується великим попитом та ін. Економічні словники дедалі частіше вносять їх до свого реєстру.
Мовно-синонімічна культура – свідчення культури мислення, знання мови, ерудиції. Вміння вибрати найдоречніше слово дає змогу побороти одноманітність мовлення, невиразність, побачити багатство і барви слова.
Змістовий модуль 2. Нормативність і правильність фахового мовлення. Складання професійних документів
Тема 9. Орфоепічні норми сучасної української літературної мови (робота з орфографічним та орфоепічним словниками)
Питання до теми:
Орфоепічні норми:
-особливості вимови голосних;
-вимова приголосних звуків.
Орфоепічні норми сучасної української літературної мови
Основні норми вимови звуків і звукосполучень
Орфоепічні норми – це загальноприйняті правила літературної вимови. Систему норм літературної вимови вивчає орфоепія.
Українська орфоепія включає норми вимови звуків (голосних і приголосних), а також звукосполучень у процесі асиміляції, подвоєння, подовження, спрощення, збігу звуків.
Вимова голосних і приголосних звуків характеризується такими особливостями:
– голосні звуки вимовляються повнозвучно в будь-якій позиції (наголошеній чи ненаголошеній) (конвенція, інвестор); звуки [а], [і], [у] передаються завжди чітко і виразно (аудит, акція); ненаголошений [о]
не наближається до [а], як у російській мові (конкурент, монополія), але перед складом з наголошеним [у] та [і] – [о] (корупція, запорука); ненаголошений [е] вимовляється як [еи], а ненаголошений [и] – як [ие] (вексель, дисконт); звуки [е], [і] в іншомовних словах після голосних можуть йотуватися (клієнт, егоїст);
– приголосні дзвінкі не оглушуються в кінці слів та в середині перед глухими, тільки [г] у словах нігті, кігті, легко, вогко, дьогтю та в похідних від них перед глухими вимовляється як [х]; глухі приголосні
перед дзвінкими передаються дзвінко (клятьба, просьба); прийменник і префікс з перед глухими послідовно оглушуються (з товаром, з попитом); звук [з] у префіксах роз-, без-, черезта прийменниках без, через перед глухими залежно від темпу мовлення може вимовлятися дзвінко або оглушено (розпорядчий, безприбутковий, через транспорт); губні, шиплячі (неподовжені), задньоязикові і гортанний [г] звучать твердо, лише перед [і] пом’якшено (біржа, мільйон, шість, банкір, архів); у деяких питомо українських та іншомовних словах губні, задньоязикові, гортанний та подовжені шиплячі пом’якшуються перед я, ю (бюджет, кювет, річчю, бездоріжжя); перед [е] приголосні вимовляються твердо (цейтнот, тендер) тощо.
Вимова звукосполучень пов’язана з такими процесами:
– з асимілятивними змінами; напр., у закінченнях дієслів -ться,
-шся вимовляються як [ц?:а], [с?:а] (інвестується, фінансуєшся), -жся, -чся у дієсловах наказового способу передаються як [з?с?а], [ц?с?а] (уріжся, морочся), [з] перед шиплячими уподібнюється до них і вимовляється як [ш:], [ж:], [жш] (зшити, безжурність, безшумний);
–з подвоєнням звуків; напр., два звуки вимовляються при збігу однакових приголосних на стику префікса і кореня, кореня і суфікса, двох суфіксів, двох префіксів, основи дієслова і постфікса (віддаль, корінний, годинник, возз’єднання, піднісся); у похідних від слів з подвоєними звуками (законно, невинність); у прикметниках на –анн-ий, -янн-ий, -енн-ий зі значенням можливості дії (здійсненний, але довгожданий); в
іншомовних власних назвах (Брюссель, Голландія, Канни, Оттава, Діккенс); у словах алло, брутто, нетто та інших;
–з подовженням звуків; напр., подовжено вимовляються звуки [д], [т],
[з], [с], [л], [н], [ж], [ш], [ц], [ч] після голосного перед я, ю, є, і у всіх відмінках імен. сер.р. на -я ІІ відм. (крім Р.в. без закінчення
а -я ІІ відм. (крім Р.в. без закінчення -ів) (знаряддя, намагання); перед я, ю у прислівниках (навмання, зрання,
попідвіконню), перед є, ю у формах тепер. часу дієслова лити та в похідних від нього (ллють, виллється);
–зі спрощенням звуків у групах приголосних при словотворенні або словозміні; напр., у групах ждн – жн (тиждень – тижневий), здн – зн (проїзд – проїзний), стн – сн (якість – якісний), (містити – місце), скн
–сн (тиск – тиснути); спрощення не відбувається у питомих та іншомовних словах на -т, -ст (агент – агентський, Карпати – карпатський), у групах приголосних -стц-, -стч- (монополістка - монополістці), у числівниках (шістсот, шістнадцять);
]-ськ-, -ств- змінюються на -зьк-, -зтв- (Кривий Ріг – криворізький, Кавказ – кавказький, Париж – паризький), [к], [ц?], [ч] перед -ськ-, -ств- змінюються на -цьк-, -цтв- (турок – турецький, купець – купецький, ткач – ткацький), [х], [с], [ш] перед -ськ-, -ств- змінюються на -ськ-, -ств- (птах – птаський, Одеса – одеський, товариш – товариський, але