lektsiyi_UMPS_dlya_studentiv

Треба відкинути негативні емоції.

Особливу увагу треба приділити мові (тон спокійний, розважливий, змінювати темп, використовувати лише літературну мову без експресивно-забарвлених слів тощо).

Необхідно створити невимушену обстановку. Треба вміти вислухати людину, не відмахуючись від неї.

Говорити треба коректно.

Обов’язково треба знайти розв’язання справи.

Вимоги до відвідувача:

прийти раніше визначеного часу, принаймні не запізнюватися

перевірити зовнішній вигляд

представитися, визначити проблему

вести розмову стисло, лаконічно

поводитися скромно, із самоповагою

Організація прийому

За неї відповідає секретар. Він же вирішує дрібні питання, підготовлює відповідні документи, інформацію.

Хід продумують той, хто приймає і той, хто відвідує.

Прийом

Вхід до кабінету особи, що здійснює прийом, – в порядку черги. Треба прибрати таблички типу «Не смітити» – бо це ображає людей.

Співбесіда – вид ділового спілкування, у процесі якого обидві сторони мають визначитися стосовно подальшої співпраці. Важливо пам’ятати, що це двосторонній процес: роботодавець чи спонсор намагається визначити, чи маєте ви необхідні знання та навички, кваліфікацію та особисті якості для ефективної роботи, а Ваше завдання – використати співбесіду, щоб оцінити можливості професійного росту та кар’єри у даній організації, отримати інформацію для роздумів.

Поради:

обдумати відповіді на типові питання типу Чому ви бажаєте працювати з нами? Що ви знаєте про нашу організацію? Чому претендуєте на це місце? Чим ваші знання та досвід можуть бути корисні для нас? У чому ваші слабкі/ сильні сторони? Як ви бачите розвиток своєї кар’єри? Розкажіть про себе. Як Ви уявляєте свої повноваження?

Мати при собі документи: паспорт, резюме, диплом, трудова книжка

Триматися впевнено

Дивитися на співрозмовника прямо й відкрито. Якщо на співбесіді більше однієї людини, підтримуйте зоровий контакт з усіма

Посміхайтеся

Одягніться по-діловому, трохи урочисто

Спочатку подумайте, потім говоріть спокійно й упевнено (я думаю замість мені здається)

Тримайте в голові перелік питань, які хочете поставити

Уникайте заплутаних і затягнутих відповідей

Уникайте односкладних відповідей, завжди давайте пояснення Ваших тверджень

Не варто себе недооцінювати

Добре підготуйтеся, захопіть із собою потрібні матеріали

Цілком припустимо перепитати чи уточнити поставлене питання замість відповідати на додумано.

Після співбесіди, отримавши пропозицію, можна обговорювати заробітну плату.

Якщо вам нічого не повідомляють більше двох тижнів, варто зв’язатися та запитати про причини відмови – це неоціненний досвід.

Співбесіда (інтерв’ю) – далеко не найдосконаліший спосіб відбору, тому сьогодні деякі компанії використовують на додаток тести.

ТЕМА 6. Терміни і термінологія. Загальнонаукові терміни. Типи термінологічних словників (відповідно до фаху)

Питання до теми:

1.Терміни і термінологія.

2.Термінологічна і професійна лексика, її відмінність від загальновживаної.

3.Типи термінологічних словників.

Словник професійного мовлення

Лексика, що обслуговує сферу професійної діяльності певної групи мовців,

складає словник професійного мовлення. Серед його засобів на особливу увагу заслуговують терміни, професіоналізми та канцеляризми.

Терміни неоднакові за ступенем спеціалізації їхнього значення.

Залежно від ступеня спеціалізації значення терміни можна поділити на 3 основні групи:

1.Загальнонаукові терміни, тобто терміни, які вживаються практично в усіх галузевих термінологіях, наприклад: система, тенденція, закон, концепція, теорія, аналіз, синтез і под. До цієї категорії відносять і загальнотехнічну термінологію (машина, пристрій, агрегат).

2.Міжгалузеві терміни - це терміни, які використовуються в кількох споріднених або й віддалених галузях. Наприклад, економічна наука має термінологію, спільну з іншими соціальними, природничими науками, наприклад: амортизація, екологічні витрати, технополіс, приватна власність.

3.Вузькоспеціальні терміни - це терміни, характерні лише для певної галузі, наприклад: ресори, стіжок, десерт і под.

Типи термінологічних словників

У мовознавстві існує спеціальний розділ, що займається теорією і практикою укладання словників, – лексикографія (від грец. Lexis – слово і grafo – пишу).

Словники – це зібрання слів, розташованих у певному порядку (алфавітному, тематичному, гніздовому тощо). Словники – скарбниця народу, у них зберігаються знання і досвід багатьох поколінь. Праця над укладанням словників вимагає глибоких знань і великих зусиль.

Термінологічний словник – один із різновидів лінгвістичного словника, у якому подано термінологію галузі (кількох галузей) знань. Теорією і практикою укладання словників займається термінологічна лексикографія. Розроблення загальної класифікації документів є одним із провідних напрямків документознавства, класифікація термінологічних словників розглядається в колі проблематики термінографії.

Типи словників

Перекладні словники

Найбільш поширені в Україні двомовні перекладні словники. Їх створення ґрунтується на багатих традиціях української лексикографії, відзначається безперервним удосконаленням, поглибленням наукового, мовного опрацювання. Однією з визначних праць української лексикографії є шеститомний «Українсько-російський словник»,

укладений колективом Інституту мовознавства імені О. О. Потебні і виданий у 1953— 1963 рр. Цей словник є широким зібранням лексичних та фразеологічних скарбів сучасної української літературної мови. Опубліковані російсько-українські словники, які представляють термінологію багатьох галузей знань: гірничий, хімічний, фізичний, математичний, геологічний, гідротехнічний, технічний, ветеринарний, сільськогосподарський, а також крім російсько-українських і українсько-російських, видано також двомовні і багатомовні словники, які охоплюють й інші мови. Навіть короткий огляд сучасних перекладних словників, створених українськими лексикографами, свідчить про значну і глибоку інформативність цих видань, їх важливе практичне значення.

Тлумачні словники

Найвищим досягненням української лексикографії стало видання одинадцятитомного «Словника української мови» — першого тлумачного словника української мови, найповнішого та найбагатшого зібрання її лексики та фразеології. Словник, виданий упродовж 1970—1980 років, містить близько 135000 слів.

Помітним явищем у розвитку української лексикографії стала поява словників, присвячених мові окремих письменників: «Словник мови Шевченка», «Словник мови творів Г. Квітки-Основ'яненка». Готуються нові словники, присвячені описові словесних скарбів із творів найвидатніших майстрів українського художнього слова. Як уже відзначалося, серед тлумачних словників важливе місце посідають словники іншомовних слів.

1974 року побачив світ «Словник іншомовних слів» за редакцією академіка О. С. Мельничука, підготовлений співробітниками Головної редакції Української Енциклопедії. Словник дає коротке пояснення слів і термінів іншомовного походження, які перебувають у науковому обігу, вживаються в сучасній українській пресі, художній літературі. 1985 року вийшло друге видання цього словника.

Етимологічні словники

Великим здобутком української лексикографії є створення Етимологічного словника української мови, укладеного в Інституті мовознавства ім. О.О. Потебні. У словнику знаходять етимологічне висвітлення зафіксовані в XIX і XX ст. слова української літературної мови й українських діалектів, як здавна успадковані, так і запозичені з інших мов. Він охоплює матеріали пам'яток української мови.

Словники синонімів, антонімів, паронімів

Ці словники теж значною мірою сприяють піднесенню мовної культури, розвивають навички стилістичної майстерності. Увага до синонімічних, антонімічних засобів допомагає збагачувати вираження думок і почуттів, досягати більшої точності, емоційності мовлення. Ставилась мета не лише дати тлумачення компонентів антонімічних пар та проілюструвати їх вживання, а й показати антонімічні слова в живих контекстуальних зв'язках, особливості сполучуваності антонімів, уживання їх у фразеологічних зворотах. У 1986 р. вийшов «Словник паронімів української мови». Словник є першою спробою в українській лексикографії опису паронімів — близьких за звучанням, але різних за значенням і написанням слів. Описано понад 1000 паронімів, які найчастіше зустрічаються в шкільних підручниках, у навчальних посібниках, науковопопулярних книжках, публіцистиці, художній літературі, побутовому мовленні.

Орфографічні, орфоепічні та інші словники правильності мови

Українські орфографічні словники видавалися досить часто ще в 20-х роках, але зі зміною правопису у 1946 р. постала потреба в нових словниках цього типу. Відомий український

лексикограф Колектив науковців Інституту мовознавства ім. О. О. Потебні створив великий (з реєстром до 114 000 слів) «Орфографічний словник української мови» (1975, 1977).

Узв'язку з деякими змінами в правописі сучасної української мови виникла потреба на нові словники. У 1994 році було видано. До орфографічного своїм практичним призначенням наближаються словники акцентологічні та орфоепічні, тобто словники нормативного наголошення слова і правильної вимови.

У1984 р. вийшла праця М. І. Погрібного — «Орфоепічний словник». У словнику вміщено близько 44 000 слів. Він подає вимову і наголос слів відповідно до загальноприйнятих літературних норм. Останнім часом з'являються словники комплексного характеру, в яких відомості про написання, вимову поєднуються з інформацією про особливості слововживання. Широко представлені власні назви, абревіатури.

У1989 р. вийшов «Словник труднощів української мови» за редакцією С. Я. Єрмоленко, в якому пояснюється написання й вимова слів, словотворення, дається граматична і стилістична характеристика слів, наводяться приклади сполучуваності слів, зокрема керування. У словнику зібрано найбільш складні випадки, які викликають труднощі у мовленні.)

Фразеологічні словники

Уживання фразеологічних зворотів збагачує мову, надає їй яскравої емоційної забарвленості, виразності. Чимало фразеологічних довідників присвячено прислів'ям та приказкам — справжнім перлинам народної мудрості. 1993 року вийшов «Фразеологічний словник української мови» в двох книгах. Це своєрідний підсумок попередніх надбань у систематизації української фразеології, зібрання найуживаніших сталих словосполучень з їхніми різноманітними функціональними характеристиками.

ТЕМА 7. Спеціальна термінологія і професіоналізми (відповідно до напряму підготовки)

Питання до теми:

1.Терміни і професіоналізми. Творення професіоналізмів.

2. Фразеологічні одиниці, кліше та використання їх у мовленні. Джерела походження фразеологізмів. Сфери вживання.

Спеціальні терміни та професіоналізми

Безперечно, професійне спілкування неможливе без використання термінів. Проте в мовленні фахівців, крім термінів, широко побутують і інші спеціальні одиниці — професіоналізми та номенклатурні назви.

Професіоналізми — це слова або вислови, притаманні мові людей певної професійної групи. Суттєва різниця між термінами і професіоналізмами полягає в тому, що терміни — це офіційні наукові назви поняття, а професіоналізми виникають як розмовні, неофіційні замінники термінів (платіжка — платіжне доручення; вишка — вища математика, пара — дві академічні години) або коли та чи інша професія, рід занять не

має розвиненої термінології (наприклад, рибальство, гончарство і т. д.). Професіоналізми на відміну від термінів, як правило, емоційно забарвлені, є переосмисленими словами загального вжитку. Вони можуть бути незрозумілі людям, які не належать до певної професії, пор.: бобик, бублик у мові водіїв.

Професіоналізми можуть використовуватися в неофіційному професійному спілкуванні, проте вони є ненормативними в професійних документах, текстах, в офіційному усному мовленні.

Номенклатура (від лат. nomenclatura — перелік, список імен) — сукупність назв конкретних об’єктів певної галузі науки, техніки, мистецтва тощо. Їх потрібно відрізняти від термінів, що позначають абстраговані наукові поняття. Номенклатуру становлять іменники та словосполучення, які передають як систему назв об’єктів певної науки, так і сукупність назв одиничних об’єктів (наприклад, у географічній номенклатурі

— Чорне море, Шацькі озера, річка Десна), видові назви (у ботанічній лексиці назви дерев: дуб, смерека, ялина). Існує номенклатура медична, мовознавча, хімічна, технічна, економічна (пор. термін валюта і номенклатурні назви долар, євро, крона, гривня і под.).

Термін – це слово або усталене словосполучення, що чітко й однозначно позначає

наукове чи спеціальне поняття. Терміни не лише називають предмети чи поняття, а й

дають їм точне визначення, тому вживаються лише в окремих стилях мови: науковому,

публіцистичному, офіційно-діловому.

Характерні ознаки:

висока точність значення;

системність (зв`язок з іншими термінами даної предметної сфери);

наявність дефініції (визначення) в більшості термінів;

моносемічність (однозначність) у межах однієї предметної галузі, однієї наукової дисципліни або сфери професійної діяльності (диск, хребет);

стилістична нейтральність;

відсутність експресії, образності, суб`єктивно-оцінних відтінків.

За поширеністю вживання поділяються на загальновживані (теорія, гіпотеза,

формула, комбінація, технологія) та вузькоспеціальні (сюрреалізм, високочастотний порт).

За походженням терміни можна поділити на групи:

1)запозичення з інших мов (маркетинг, бюджет),

2)словотворчі кальки – відтворення іншомовного терміна своїми адекватними словотворчими засобами (товарообіг, техогляд, кислотостійкість),

3)власні утворення (мережа).

Як правило, терміни першої групи з’являються в українській мові через мову-

посередника – російську, що часто провокує появу російських словоформ. Власне російські терміни українська мова запозичує рідко, переважно тоді, коли відсутні адекватні українські словотворчі засоби для калькування термінів-зразків (друга група).

За будовою терміни поділяються на прості (комп’ютер, маса), складні

(кристалофізика, двочлен), складені (радіоактивний елемент, роздільна здатність принтера) та складноскорочені (ГЕС, ВНЗ, техред, колдоговір).

Способи творення термінів:

морфологічний

суфіксальний: моделювання, батарейка, золотник, акумулятор,

префіксальний: підстанція, субмодуль, антитеза, деблокування,

префіксально-суфіксальний: навушник, підкрилок, надпровідність,

безафіксний: перекис, напір,

основоскладання, словоскладання, абревіатури: інженер-програміст, блок-

матриця

субстантивація (перехід прикметників та дієприкметників у іменники): вахтовий,

лісничий, пряма,

лексико-семантичний (термінологізація слів загальновживаної лексики): вікно (комп.),

хвіст (астроном.), хребет (геогр.).

Сьогодні часто можна почути твердження, що українська мова не спроможна обслуговувати наукову сферу, оскільки не має відповідних засобів. Це абсолютно безпідставна заява. Інша справа, що українська термінологія перебуває у ситуації становлення, оскільки не розвивалася за часів існування СРСР, через те виглядає менш стабільно за російську.

Вимоги до вживання:

розрізняти терміни-омоніми, що називають поняття різних наук (пам`ять людська/оперативна, зв`язок);

дотримуватися правил утворення від терміна похідних форм, не допускати просторічних форм, русизмів;

уникати неоднозначного тлумачення термінів, чітко диференціювати значення;

розрізняти семантичні та стилістичні особливості термінів-дублетів (нові й

старі, власномовні й запозичені), термінів-неологізмів.

Термінологія – сукупність термінів, яка відображає поняття, що утворилися й

функціонують у кожній галузі стихійно.

сукупність термінів, яка адекватно й однозначно відображає систему понять цієї галузі.

Фразеологізм — стійке словосполучення, що має власне лексичне значення, не завжди зумовлене значенням складових слів-компонентів:

виливати душу — висловлювати почуття, переживання; крутитися на язиці — дуже хочеться сказати щось; пекти раків — червоніти від сорому.

Фразеологізми не створюються у процесі вільного мовлення, а відтворюються у вигляді фіксованої конструкції із властивим їй лексичним складом і значенням.

За ступенем мотивації значення фразеологізми поділяються на:

а) фразеологічні зрощення: бити байдики; собаку з’їсти; свиню підкласти; пекти раків —

значнення цих фразеологізмів не вмотивоване значенням їх компонентів;

б) фразеологічні єдності: не нюхати пороху; прикусити язика; кров з молоком; п’ятами накивати — цілісне значення цих фразеологізмів витікає із значення компонентів; в) фразеологічні сполучення: дрімота бере; сон узяв; майстер на всі руки — значення цих

фразеологізмів мотивується вільним значення одного з компонентів і зв’язним значенням іншого.

У мовленні фразеологія виконує різноманітні функції. Вона виступає засобом індивідуалізації мови, у ній часто втілюється емоційно-оцінне ставлення мовця до дійсності. З величезної кількості фразеологізмів, що існують у мові кожного народу, лише частина має відповідники в інших мовах, тому фразеологізми не можна дослівно перекладати на іншу мову, треба відтворювати їх значення:

крутиться как белка в колесе — крутитися як муха в окропі; бить баклуши — бити байдики, баглаї годувати, ханьки м’яти.

До фразеологізмів також відносять прислів’я і приказки, стійкі порівняння, крилаті вислови.

Прислів’я — короткий, ритмічно організований вислів повчального характеру,

виражений простим чи складним реченням: Птицю пізнаєш по пір’ю, а чоловіка по бесіді; Хто багато обіцяє, той рідко слова дотримує; Козацькому роду нема переводу; Вісті не лежать на місці.

Приказка — короткий вислів, розрахований на повчання. Вживається у прямому значенні відповідно до яких-небудь конкретних життєвих ситуацій: Серце — не камінь; Ходить та и спить; Набалакав — і в торбу не забереш; Який батько — такий син.

Крилаті слова — стійкі образні вислови, засвоєні з літературних джерел: Прийшов,

побачив, переміг (Д. Цезар); герой нашого часу (М. Лермонтов); нитка Аріадни (міфологія); Нове життя нового прагне слова (М. Рильський).

Джерела походження фразеологізмів:

1.Народна мова: замилювати очі (брехати), дати гарбуза (відмовити), пасти задніх (відставати). Також сюди входять всі прислів’я та приказки.

2.Стійкі вирази, пов’язані із професією, певним фахом: шитий білими нитками

(недоладна брехня) (з мови шевців), товкти воду у ступі ( займатися непотрібною справою ( з мови пекарів), з іншої опери (недоречне) ( з мови музикантів, співаків).

3.Античні вислови, які вимагають знання міфів Давньої Греції: дамоклів меч ( про навислу загрозу), гордіїв вузол ( про нерозв’язну проблему), ахіллесова п’ята (вразливе місце), сізіфова праця (даремна і важка), троянський кінь (прихована загроза), авгієві конюшні (дуже брудне місце).

4.Біблійні вислови: альфа і омега (початок і кінець), випити чашу до дна (довести справу до кінця), притча во язицех (людина з поганою славою), вавилонське стовпотворіння (велелюдне місце).

5.Крилаті вислови як українських, так і світових письменників та поетів: останній з могікан (Фенімор Купер), а судді хто? (О. Грибоєдов), життя іде, і все без коректур (Л. Костенко)

6.Запозичені з інших мов фразеологізми: дивитись крізь пальці (навмисне не помічати чогось), де собака заритий (суть проблеми) (з німецької); бути не в своїй тарілці (відчувати себе незручно), повернутись до наших баранів (повернутись до попередньої теми) (з французької мови), синя панчоха (стара дівка), перейти стежку ( заступити комусь шлях до здійснення чогось) ( з англійської мови), трубка миру (з мови індіанців через мову американських колоністів).

ТЕМА 8. Точність і доречність мовлення. Складні випадки слововживання. Пароніми та омоніми. Вибір синонімів

Питання до теми:

1.Складні випадки слововживання.

2.Багатозначні слова. Синонімічний вибір слова. Пароніми та омоніми у мові фаху.