3.1. Основні демократичні перетворення у східноєвропейських країнах після Другої світової війни

Поняття “Східна Європа” почало вживатися після початку «холодної війни» у 1948 р. і об’єднувало всі європейські країни, які у післявоєнні десятиліття знаходилися під контролем і впливом СРСР. Термін мав як політичний, так і географічний характер. Це країни: Албанія, Болгарія, Польща, Чехословаччина, Угорщина, Румунія та (з 7 жовтня 1949 р.) Німецька Демократична Республіка. Югославія не приєдналася до радянського блоку, але теж вважалась східноєвропейською країною. Символічним кордоном між Західною та Східною Європою був Берлінський мур (серпень 1961р. – січень 1990 р.). Після закінчення «холодної війни» у 1989 р. поняття «Східна Європа» з кожним роком перетворюється в переважно географічний термін, у складі якого налічується 21 країна: Росія, Україна, Польща, Чехія, Білорусь, Болгарія, Сербія, Словаччина, Хорватія, Боснія і Герцеговина, Македонія, Словенія, Чорногорія, Румунія, Греція, Угорщина, Албанія, Молдова, Литва, Латвія, Естонія. З приєднанням багатьох східноєвропейських країн до Європейського Союзу, відносно до них стало поширюватися поняття Центральної Європи. Чітких кордонів між західними, центральними та східними регіонами Європи не існує. Україну у світі вважають саме східноєвропейською державою.

Належність Балкан (півострова) до Східної Європи є суперечливим питанням. За однією з версій – це окремий регіон, який складають країни Албанія, Болгарія, Боснія і Герцеговина, Македонія, Румунія, Сербія, Чорногорія, Словенія та Хорватія не вважаються останнім часом балканськими країнами через успішні політично-економічні зміни.

У роки Другої світової війни на долю країн Східної Європи випали драматичні випробування. Польща, Чехія, Албанія і Югославія були окуповані німецькими та італійськими військами. Угорщина (включаючи більшу частину Трансільванії і Воєводину), Румунія, Словаччина (з 20 листопада 1940 р.), Болгарія, Югославія (з 1 березня 1941 р. ), Незалежна держава Хорватія (у складі якої Словенія, Боснія та Герцеговина – з 15 червня 1941 р.) виступили на боці Німеччини і Італії. Протягом 1944 – 1945 рр. Румунія, Болгарія та Угорщина вийшли з фашистського блоку та приєднались до країн антигітлерівської коаліції. Регіон став одним із основних театрів воєнних дій на європейському континенті. Економіка східноєвропейських країн була зруйнована. Крах авторитарних режимів, широка участь населення у русі Опору створили передумови для глибоких змін всієї державно-політичної системи.

У більшості східноєвропейських країн влада у останні роки війни перейшла до урядів Народних фронтів. Національні (Народні) фронти об’єднували широкі верстви населення: робітників, селян, інтелігенцію, чиновників, військових. Вони здійснювали перетворення, які мали демократичний характер.

Демократичні перетворення в країнах Східної Європи у 1945-1946 рр.
Відновлення парламентських форм правління	Прийняття конституції
Відродження багатопартійності	Запровадження загального виборчого права
Налагодження матеріального забезпечення населення	Проведення аграрних реформ
Покарання воєнних злочинців	Вирішення нагальних соціальних проблем; Націоналізація власності тих, хто підтримував фашистських злочинців.

Вплив СРСР на внутрішньополітичні процеси в країнах цього регіону після їхнього визволення від фашистського режиму надав можливість компартіям захопити всю повноту влади в свої руки. Через короткий час комуністи створили фактично однопартійні уряди. У 1947-1948 роках вони офіційно проголосили “побудову соціалізму”. В країнах Східної Європи було встановлено устрій, який комуністи називали “народною демократією”. За визначенням марксистської літератури, “народна демократія” – це політична система, що існувала у країнах Східної Європи та Азії в кінці 40-х років за підтримки СРСР. Кризові явища в розвитку цієї системи в кінці 1980-х початку 1990-х років призвели до антитоталітарних революцій і до демократичних перетворень.

У перші післявоєнні роки внутрішня і зовнішня політика країн Східної Європи повністю контролювалася радянським керівництвом.

У січні 1949 року для активізації торговельних відносин, координації господарських планів, вирішення економічних проблем, реалізації загальних проектів була створена Рада Економічної Взаємодопомоги у складі Болгарії, Угорщини, Польщі, Румунії, СРСР та Чехословаччини. Пізніше до складу РЕВ увійшли Албанія, НДР, В’єтнам, Куба, Монголія. Країни-члени РЕВ співпрацювали з Югославією, Анголою, Іраком, Мексикою, Нікарагуа, Мозамбіком, Ефіопією, Афганістаном та іншими країнами на основі окремих угод.

РЕВ не змогла вирішити питання соціально-економічного спрямування серед країн “соціалістичного табору”. СРСР надавав країнам Східної Європи в першу чергу природні ресурси, що вело до росту їхньої залежності від радянського керівництва. Ця організація перестала існувати у 1991 р.

В умовах розгортання “холодної війни”, створення Північно-Атлантичного блоку та включення 9 травня 1955 року до його складу ФРН призвело до виникнення аналогічного військово-політичного союзу країн Східної Європи під егідою СРСР. Варшавський договір про дружбу, співробітництво та взаємодопомогу був підписаний 14 травня 1955 р. Польща, Албанія (з 1962 року не брала участь, а з 1968 вийшла з її складу), Болгарія, Угорщина, НДР (після приєднання до ФРН у 1990 році вийшла з її складу), Польща, Румунія, СРСР, Чехословаччина об’єдналися з метою збереження безпеки країн-учасниць та для підтримки миру. Держави Варшавського блоку створили Об’єднане командування збройними силами та Політичний консультативний комітет. Діяльність організації продовжувалась у 1975 та 1985 роках строком на 20 років: 1 липня 1991 р. після перемоги антитолітарних революцій у Празі Болгарія, Угорщина Румунія, СРСР та Чехословаччина підписали протокол про припинення дії цієї організації.