2.2. Європейська інтеграція. Вплив Європейського Союзу (єс) на розвиток інтеграційного процесу в Європі

У 1947 році під час виступу перед студентами Гарвардського університету, державний секретар президента США Гарі Трумена генерал Джордж Маршалл розповів про план економічного відродження Європи. “Сполучені штати мають робити все, на що спроможні, аби посприяти поверненню у світ нормального економічного здоров’я, бо без нього не може бути ні політичної стабільності, ні гарантованого миру”. Головною метою цього комплексу економічних і політичних намірів, відомого як “План Маршалла”, передбачалася стабілізація соціально-політичної ситуації у Західній Європі, приєднання Західної Німеччини до західного блоку та зменшення радянського впливу у Східній Європі. ”План Маршалла” діяв чотири роки – з 1948 року до кінця 1951 року. У липні 1947 року в Парижі відбулася конференція 16 країн європейського економічного співробітництва, які прийняли рішення долучитися до “плану Маршалла” – Англія, Франція, Австрія, Бельгія, Голландія, Данія, Греція, Ірландія, Ісландія, Італія, Люксембург, Норвегія, Португалія, Швеція, Швейцарія та Туреччина. На конференції було створено комітет європейського економічного співробітництва і прийнято спільну заяву країн-учасниць конференції на американську допомогу, яку США протягом наступних 4 років надали їм у сумі майже 13 млрд. дол.

План Маршалла («Програма відновлення Європи») – програма економічної допомоги країнам Європи після Другої світової війни, вступив у дію у квітні 1948 р. У його здійсненні брали участь 17 європейських країн, включаючи Західну Німеччину (з 1949 р. – Федеративна Республіка Німеччини). З 1951 р. План Маршалла перетворився у програму "Взаємного забезпечення безпеки" – програму надання країнам Західної Європи американської військової допомоги.

КРАЇНА	1948 - 1949	1949 - 1950	1950 - 1951	Всього
Франція	1085	691	520	2296
ФРН	510	438	500	1448
Греція	175	156	45	366
Ісландія	6	22	15	43
Ірландія	88	45	0	133
Італія та Трієст	594	405	205	1204
Нідерланди	471	302	355	1128
Норвегія	82	90	200	372
Португалія	0	0	70	70
Швеція	39	48	260	347
Швейцарія	0	0	250	250
Туреччина	28	59	50	137
Австрія	232	166	70	458
Данія	103	87	195	385
Бельгія та Люксембург	195	222	360	777
Велика Британія	1316	921	1060	3297
Всього	4,924	3,652	4,155	12,721

Джордж Кетлетт Маршалл-мол. (31 грудня 1880 — 16 жовтня 1959) — Державний діяч США, генерал армії (18 грудня 1944), лауреат Нобілевської премії миру. Обіймав посаду голови Генштабу, державного секретаря та міністра оборони. У 1947 році Маршалл виступив у Гарварді з ініціативою надання допомоги європейським країнам, яка стала відома як «план Маршалла». У 1947—1949 рр. державний секретар США. У 1950 році з початком війни у Кореї він був призначений міністром оборони. У вересні 1951 року за станом здоров’я пішов у відставку.

“План Маршалла“ надавав щедре фінансування для відбудови та розвитку європейської економіки. Але вплив цього кроку виявився значно більшим: він звернув увагу європейських лідерів на те, що потрібна багатонаціональна економіко-адміністративна структура, подібна до “Бенілюксу“. Це не був час національних бар’єрів для заборони потоків товарів і сировини або митних тарифів для перешкоди регіональному економічному відродженню. Незабаром на конференціях була спроектована нова об’єднана Європа. Один із результатів полягав у створенні Ради Європи. Економічному відродженню Європи сприяла діяльність міжнародних організацій: “Бенілюкс“ (1944), Організація європейського економічного співробітництва (1948), на основі якого у 1958 році був створений “Спільний ринок”, Рада Європи (1949), Європейське об’єднання вугілля і сталі (1951).

Однак не всі європейські країни приєдналися до 6 країн “Спільного ринку”. Спочатку Франція наклала вето на членство Великої Британії, тому остання створила конкуруючу організацію – Європейську асоціацію вільної торгівлі (ЄАВТ або ЕФТА), до якої входили, крім засновниці, три скандинавські країни - Швейцарія, Австрія та Португалія. Але ЄАВТ не була рівною могутньому ЄЕС, і її учасники, включно із самим Сполученим Королівством, ясно бачили переваги членства в Європейському економічному “Спільному ринку “.

Далі події в Європі розвивались таким чином: 1965 рік – підписано Мергерську угоду між ЄЕС, ЄОВС і Євратомом (чинні з 1967 р.); 1967 рік – час заснування організації Європейського Співробітництва; 1968 рік – ліквідовано всі митні податки для внутрішньої торгівлі ЄС; введено спільний зовнішній тариф. ЄС почало розростатися; 1973 рік – Велика Британія, Ірландія і Данія були прийняті у члени ЄС, створивши “дев’ятку”; 1979 р. – відбулися перші загальні вибори Європи – парламенту. Новий законодавчий орган у складі 410 членів засідав у Страсбурзі.

У 1981 році прийняли Грецію – створилася “десятка”, 1986 рік – Іспанія і Португалія вступили в ЄС, створена “дванадцятка”. Ратифіковано Єдиний Європейський Акт, в якому визначено завдання Європейського Союзу у 1990-х рр.

З 1986 року, коли країн стало дванадцять, організація Європейського Співробітництва знову змінила свою назву на теперішню - Європейський Союз і було створено новий прапор. 1987 року – Туреччина і Марокко подали перші заяви про вступ у ЄС. Марокко відмовили; Туреччину – повідомили, що дискусії триватимуть. 1990 року – підписали Паризьку хартію 34 члени Конференції з безпеки і співробітництва у Європі (КБСЄ). Колишня Східна Німеччина, як частина нової об’єднаної Європи, приєдналася до ЄС. 1991 рік – Маастрихтська зустріч визначила курс Європейського Союзу на 1990 – ті роки. 1993 року – вступив у дію Єдиний європейський ринок. Ратифіковано угоду про модифікацію європейського Співробітництва у Європейський Союз. 1995 рік – Австрія, Фінляндія і Швеція вступили до ЄС, створивши “пятнадцятку” – Австрія, Бельгія, Велика Британія, Греція, Данія, Ірландія, Іспанія, Італія, Люксембург, Нідерланди, Німеччина, Португалія, Фінляндія, Франція, Швейцарія.

Пізніше до них приєднались 4 країни-учасниці Європейської асоціації вільної торгівлі – ЄАВТ – Норвегія, Швейцарія, Ісландія, Ліхтенштейн.

1999 рік – вступив у дію Європейський валютний союз, єдина валюта (євро) в 11 з 15 країн ЄС. Гельсінський саміт обговорив домовленості фаст-трек з шістьма іншими; перспективи для Туреччини відкладаються на довший термін. 1 травня 2004 року до неї увійшли 10 країн – Естонія, Литва, Латвія, Польща, Угорщина, Словенія, Мальта та Кіпр.

Країни-члени ЄС	Керівні органи ЄС
Австрія, Бельгія, Болгарія, Велика Британія, Данія, Греція, Естонія, Ірландія, Іспанія, Італія, Кіпр, Латвія, Литва, Люксембург, Мальта, Нідерланди, Німеччина, Польща, Португалія, Румунія, Словаччина, Словенія, Угорщина, Фінляндія, Франція, Чехія, Швеція	Європейський Парламент (Страсбур, Франція) Європейська Рада (Страсбур, Франція) Рада Європейського Союзу (Брюссель, Бельгія) Європейська Комісія (Брюссель, Бельгія) Європейський Суд (Люксембург)

Рух до європейської інтеграції триває. З 1 січня 2007 року членами ЄС стали Болгарія і Румунія. Група країн у середині Союзу скасовує формальності при перетині кордонів згідно з Шенгенською угодою, євро стало основною валютою у 13 країнах Європи. У Євросоюзі використовуються 23 офіційні мови держав – членів цього міжнародного об’єднання. Європа сьогодні є впливовим чинником економічного, політичного та культурного розвитку всього світу.