- •Основи культурології
- •Передмова
- •Розділ і. Теоретико-методологічні основи культурології
- •Тема 1. Культурологія як галузь наукового знання Зміст теми
- •1.1. Історія становлення культурологічної думки
- •1.2. Основні культурологічні категорії
- •Поняття «культура»
- •Категорія «цивілізація»
- •Категорія «цінність»
- •Поняття «ідентифікація»
- •Поняття «ментальність»
- •Категорія «культурна динаміка»
- •1.3. Поліфункціональність культури
- •1.4. Культурна типологія та її основні варіанти
- •Питання для самоконтролю
- •Першоджерела до вивчення теми Бердяев н.А. О культуре
- •Фромм э. Иметь или быть? Значение различия между обладанием и бытием
- •Завдання до самостійної роботи
- •Тема 2. Проблеми культурогенезу Зміст теми
- •2.1. Трудова концепція походження культури
- •2.2. Психоаналітична концепція походження культури з. Фрейда
- •2.3. Ігрова концепція походження культури й. Хейзінги
- •2.4. Теорія пасіонарності л.Гумільова
- •Питання для самоконтролю
- •Першоджерела до вивчення теми
- •3. Фрейд. Будущее одной иллюзии
- •3. Фрейд. О сущности культуры
- •Й. Хейзинга. Об игровых элементах культуры
- •Карл Маркс. Экономическо-философские рукописи 1844 года
- •Завдання до самостійної роботи
- •Тема 3. Теоретичні схеми культурно-історичних змін Зміст теми
- •3.1. Еволюціоністські теорії культурного розвитку
- •3.2. Циклічні теорії культурного розвитку
- •3.3. Хвильова модель культурного розвитку
- •3.4. Нелінійна схема культурно-історичного розвитку
- •Питання для самоконтролю
- •Першоджерела до вивчення теми Сорокин п.А. Кризис нашего времени
- •Завдання до самостійної роботи
- •Тема 4. Класичні теорії цивілізацій Зміст теми
- •4.1. Концепція культурно-історичних типів м.Я. Данилевського
- •4.2. Філософія культури о. Шпенглера
- •4.3. Концепція „круговороту локальних цивілізацій” а. Тойнбі
- •Питання для самоконтролю
- •Першоджерела до вивчення теми н.Я. Данилевский. Россия и Европа
- •О. Шпенглер. Закат Европы.
- •Тойнби а. Дж. Постижение истории.
- •План семінарського заняття
- •Завдання до самостійної роботи
- •Тема 5. Релігія та мистецтво в системі культури Зміст теми
- •5.1. Релігія в соціокультурній системі суспільства
- •5.2. Основні структурні елементи релігії
- •5.3. Специфічні риси мистецтва як духовної сфери суспільного життя
- •5.4. Соціокультурні функції мистецтва
- •Функції мистецтва по відношенню до людини
- •Функції мистецтва по відношенню до суспільства
- •Функції мистецтва по відношенню до природи
- •Функції мистецтва стосовно культури
- •Функції мистецтва по відношенню до власних потреб
- •5.5. Види мистецтва та основні художньо-стильові напрямки
- •Питання для самоконтролю
- •1. У чому полягає специфіка релігійного світогляду?
- •2. Які сутнісні характеристики релігії?
- •План семінарського заняття
- •Завдання до самостійної роботи
- •Тема 6. Техніка в системі культури Зміст теми
- •6.1. Техніка як феномен культури
- •6.2. Людина і техносвіт
- •Питання для самоконтролю
- •Першоджерела до вивчення теми Ясперс к. Истоки истории и ее цель
- •Бердяев н. Человек и машина (Проблема социологии и метафизики техники)
- •Завдання до самостійної роботи
Категорія «цінність»
Стрижневою категорією всього культурологічного знання виступає поняття „цінність”. Цінність є визначальною характеристикою особистості, що освоює певну систему суспільних цінностей. Соціальні цінності відбиваються у свідомості окремої людини у вигляді ціннісних орієнтацій, які є необхідною умовою підтримки нормативного порядку в суспільстві. Засвоєння системи цінностей – основа соціалізації особистості. Але кожна людина є індивідуальністю, її життя – неповторною історією пізнання і досвіду, і тому вона формує свою неповторну систему ціннісних орієнтацій, що визначає, у кінцевому підсумку, сенс її життя.
Поняття цінності вказує на культурну, суспільну чи особистісну значимість явищ і фактів дійсності. Усе розмаїття світу можна розглядати як предметні або об’єктні цінності, тобто оцінюватися з погляду добра і зла, істини і неправди, прекрасного і потворного, справедливого і несправедливого тощо. До таких цінностей відносяться предмети матеріальної і духовної діяльності людей, суспільні відносини, а також включені в їхнє коло природні явища, що мають для людини позитивне значення і здатні задовольняти її різноманітні потреби. З іншого боку, цінностями можуть виступати і самі критерії оцінювання явищ і фактів дійсності. Тоді говорять про суб’єктні цінності, до яких відносяться установки, оцінки, вимоги, заборони, виражені у формі норм. Кожне суспільство характеризується такими особливими найбільш фундаментальними орієнтирами і критеріями оцінювання діяльності людей, які називаються в культурології базовими цінностями.
Таким чином, цінність являє собою загальновизнану або ж широко визнану в суспільстві норму, сформовану в певній культурі, що задає зразки і стандарти поведінки і впливає на вибір між її можливими альтернативами. Фундаментальні цінності ще характеризують як розповсюджені серед членів суспільства уявлення щодо основних життєвих цілей і засобів їх досягнення.
Світ цінностей якоїсь культури ніколи не може абсолютно адекватно бути трансформованим у світ іншої культури. Як вважав О. Шпенглер, душу брахмана може зрозуміти тільки брахман. Саме ціннісні компоненти культури найважче запозичуються і піддаються зовнішнім впливам - на відміну від техніко-технологічних аспектів культури: форм організації виробництва, науки, форм управління. Ціннісне ядро будь-якої культури не можна змінити шляхом посилання на його недосконалість, невідповідність, шляхом демонстрації більш привабливих цінностей. Тому ціннісні системи різних культур слід розглядати як рівноправні.
Цінності виконують роль регулятора як на рівні суспільства в цілому (соціальні цінності), так і на рівні окремої особистості.
У переломні епохи суспільного розвитку система цінностей переживає кризу і підлягає переоцінці. Е. Дюркгейм ввів поняття аномії, яке позначає стан ціннісно-нормативного вакууму, характерного для перехідних і кризових періодів і станів у розвитку суспільства, коли старі соціальні норми перестають діяти, а нові ще не встановилися: «колишні боги старіють і вмирають, а нові не народилися».
Саме криза афінської демократії змусила Сократа поставити запитання: що є благо? Це основне питання загальної теорії цінностей, або аксіології.
Проблема «Що є благо?» передбачає відповідь на питання про співвідношення духовних і матеріальних цінностей. І в історії соціально-філософської думки, починаючи з античності, розглядаються дві діаметрально протилежні концепції сенсу життя. Наприклад, школа кініків (Антисфен) вважала, що благом є те, що може вважатися нашою власністю. А що може вважатися нею? Багатство, здоров’я, життя? – Ні. Тільки внутрішня воля, сила духу є нашою власністю. Треба максимально звільнитися від зовнішнього – від прагнення до насолод, матеріального. І цим ми захистимо себе від ударів долі, ніщо не зможе нас позбавити душевного комфорту. Діоген вважав, що всі людські страждання обумовлені тим, що люди багато чого бажають, багато чого бояться, багато чому заздрять, багато на що сподіваються, не усвідомлюючи того, що в них самих є все, що їм потрібно. Таку ж думку пізніше висловив німецький філософ А. Шопенгауер: «Те, що є в людині, набагато важливіше од того, що є у неї».
Кінічна школа спиралася на тезу Сократа: «Тільки богам властиво не відчувати потреб. А той, хто відчуває ці потреби в найменшій мірі, той подібний богам». Відомий також вислів Сократа, котрий, оглядаючи ярмарок речей, сказав: «як багато тут речей, що мені не потрібні». Ще древні на прикладі спартанців відзначали, що поки народ не знає розкоші, він не знає поразок. Подібно до того, як в армії, що обтяжена здобиччю, знижується боєздатність, так і в суспільстві, перенасиченому речами, послаблюється життєва сила.
Аналізуючи стан сучасної цивілізації, Еріх Фромм у своїй книзі «Мати чи бути?» розглядає проблему співвідношення матеріального і духовного, володіння і буття, коли матеріальні блага здобуваються ціною духовних втрат і заради матеріальних надбань люди жертвують своїми природними і духовними якостями, а справжнє життя замінюється матеріальними втіленнями і символами.