- •Основи культурології
- •Передмова
- •Розділ і. Теоретико-методологічні основи культурології
- •Тема 1. Культурологія як галузь наукового знання Зміст теми
- •1.1. Історія становлення культурологічної думки
- •1.2. Основні культурологічні категорії
- •Поняття «культура»
- •Категорія «цивілізація»
- •Категорія «цінність»
- •Поняття «ідентифікація»
- •Поняття «ментальність»
- •Категорія «культурна динаміка»
- •1.3. Поліфункціональність культури
- •1.4. Культурна типологія та її основні варіанти
- •Питання для самоконтролю
- •Першоджерела до вивчення теми Бердяев н.А. О культуре
- •Фромм э. Иметь или быть? Значение различия между обладанием и бытием
- •Завдання до самостійної роботи
- •Тема 2. Проблеми культурогенезу Зміст теми
- •2.1. Трудова концепція походження культури
- •2.2. Психоаналітична концепція походження культури з. Фрейда
- •2.3. Ігрова концепція походження культури й. Хейзінги
- •2.4. Теорія пасіонарності л.Гумільова
- •Питання для самоконтролю
- •Першоджерела до вивчення теми
- •3. Фрейд. Будущее одной иллюзии
- •3. Фрейд. О сущности культуры
- •Й. Хейзинга. Об игровых элементах культуры
- •Карл Маркс. Экономическо-философские рукописи 1844 года
- •Завдання до самостійної роботи
- •Тема 3. Теоретичні схеми культурно-історичних змін Зміст теми
- •3.1. Еволюціоністські теорії культурного розвитку
- •3.2. Циклічні теорії культурного розвитку
- •3.3. Хвильова модель культурного розвитку
- •3.4. Нелінійна схема культурно-історичного розвитку
- •Питання для самоконтролю
- •Першоджерела до вивчення теми Сорокин п.А. Кризис нашего времени
- •Завдання до самостійної роботи
- •Тема 4. Класичні теорії цивілізацій Зміст теми
- •4.1. Концепція культурно-історичних типів м.Я. Данилевського
- •4.2. Філософія культури о. Шпенглера
- •4.3. Концепція „круговороту локальних цивілізацій” а. Тойнбі
- •Питання для самоконтролю
- •Першоджерела до вивчення теми н.Я. Данилевский. Россия и Европа
- •О. Шпенглер. Закат Европы.
- •Тойнби а. Дж. Постижение истории.
- •План семінарського заняття
- •Завдання до самостійної роботи
- •Тема 5. Релігія та мистецтво в системі культури Зміст теми
- •5.1. Релігія в соціокультурній системі суспільства
- •5.2. Основні структурні елементи релігії
- •5.3. Специфічні риси мистецтва як духовної сфери суспільного життя
- •5.4. Соціокультурні функції мистецтва
- •Функції мистецтва по відношенню до людини
- •Функції мистецтва по відношенню до суспільства
- •Функції мистецтва по відношенню до природи
- •Функції мистецтва стосовно культури
- •Функції мистецтва по відношенню до власних потреб
- •5.5. Види мистецтва та основні художньо-стильові напрямки
- •Питання для самоконтролю
- •1. У чому полягає специфіка релігійного світогляду?
- •2. Які сутнісні характеристики релігії?
- •План семінарського заняття
- •Завдання до самостійної роботи
- •Тема 6. Техніка в системі культури Зміст теми
- •6.1. Техніка як феномен культури
- •6.2. Людина і техносвіт
- •Питання для самоконтролю
- •Першоджерела до вивчення теми Ясперс к. Истоки истории и ее цель
- •Бердяев н. Человек и машина (Проблема социологии и метафизики техники)
- •Завдання до самостійної роботи
3.4. Нелінійна схема культурно-історичного розвитку
Останнім часом усе більш популярним стає синергетичний підхід. Синергетика – це новий напрямок міждисциплінарних досліджень. Об’єкт синергетики - процеси самоорганізації в різних системах: фізичних, хімічних, біологічних, кліматичних тощо. Засновники синергетики - бельгійський вучений, лауреат Нобелівської премії з хімії І.Р Пригожин та німецький фізик Г. Гакен. Синергетичний підхід застосовується і в культурології для дослідження історико–культурних реалій. Хоча застосування синергетики до інтерпретації складних феноменів культурного розвитку поки що носить характер гіпотези, проте він дає плідну можливість по-новому розкрити механізми соціокультурних змін. Згідно із синергетичним підходом, культура постає перед нами у вигляді нерівноважної відкритої нелінійної самоорганізуючої системи. Нелінійність системи означає множинність шляхів її еволюції. У процесах самоорганізації виявляється амбівалентна природа хаосу, який може виступати як руйнуючим, так і творчим началом. У ситуаціях, коли система досягає певного критичного рівня, вона стає нестійкою - у ній виникає як мінімум два і більше можливих напрямки розвитку, станів-атракторів. Цей стан системи називається точкою біфуркації або поліфуркації. І. Пригожин підкреслював, що поблизу точок біфуркації випадковість, окремі малі флуктуації (випадкові відхилення) можуть відігравати досить суттєву і навіть визначальну роль у визначенні долі системи. Тобто поблизу точок біфуркації, що відкривають поліваріантність розвитку системи, вирішальну роль починає відігравати випадковість. Виходячи з такого розуміння динамічних процесів випливає, що таким складноорганізованим системам як культура, не можна нав’язувати траекторії їх еволюції. Синергетика формує уявлення про альтернативність, поліваріантність шляхів розвитку складних систем. Це потенційно дає можливість вибору таких варіантів подальшого розвитку культури, які відповідали б цілям і інтересам людства і не були б згубними для природи.
Таким чином, якщо у ХІХ столітті конструктивною основою світогляду виступала біологічна наука (на її основі, наприклад, сформувався еволюціоністський погляд на культуру), то сьогодні подібну роль виконують математичні моделі, що розробляються в рамках синергетики. Вони вносять нове розуміння у можливості поведінки складноорганізованих систем, у тому числі і культури, і можливих способів управління ними. Синергетичні ідеї при дослідженні історико-культурного процесу застосував Ю. Лотман (у своїй роботі “Культура и взрыв»).
Оригінальна інтерпретація культурної динаміки представлена теоретиками постмодерністської традиції. Постмодерністська модель соціокультурних процесів ґрунтується на ідеї невпорядкованого розповсюдження культурних процесів, які за своєю суттю позбавлені напрямку і регулярності: це своєрідний „рух бажання”. Для них динаміка культури не є зростанням або розвитком, а принципово відмінним типом руху, який можна позначити терміном “ризома”, запозиченим з ботаніки, де він означає певний спосіб росту рослин, що відрізняється як від розгалуження стебел з єдиного кореня (метафора системного, впорядкованого розвитку культурних процесів), так і від “пучкоподібного” кореня. Ризома – це невпорядковане розповсюдження множинності, що не має певного переважаючого напрямку, а йде вбік, вгору, назад, без жодної регулярності, яка б давала можливість передбачити наступний рух.