Питання для самоконтролю

1. У чому полягає специфіка релігійного світогляду?

2. Які сутнісні характеристики релігії?

3. За якими критеріями здійснюється типологізація релігій? Які форми релігії виділяють в історичному плані?

4. Які основні структурні елементи релігії?

5. Які причини виникнення і відтворення релігії?

6. Які функції релігії розкривають її роль у житті конкретної людини та суспільства в цілому?

7. У чому полягають специфічні риси мистецтва як форми духовного життя?

8. Співставте художнє і наукове пізнання.

9. Які теорії виникнення мистецтва Ви знаєте?

10. Назвіть основні соціокультурні функції мистецтва.

11. Які існують види мистецтва?

12. Які нові види мистецтва з’явились у ХХ столітті в результаті взаємодії мистецтва і техніки?

13. Які художні стилі Вам відомі?

План семінарського заняття

1. Сутність релігії та її структура. Віра як основний духовний компонент релігії.

2. Основні функції релігії.

3. Мистецтво як специфічна форма духовно-практичного освоєння світу.

4. Роль мистецтва в житті людини та суспільства.

5. Основні види мистецтва.

Завдання до самостійної роботи

1. Розкрийте сутнісні характеристики релігії.

2. Дайте аналіз засад та передумов становлення релігії.

3. Яка з відомих Вам складових релігії – віра, віровчення, культ, організація – є визначальною? Аргументуйте свою відповідь.

4. Яка принципова різниця в поглядах на походження релігії представників світської науки і віруючих людей? Проаналізуйте, чим відрізняється релігійна і нерелігійна віра. Аргументуйте свою відповідь.

5. Чому, на Вашу думку, релігія не зникає з появою і ростом наукового знання?

6. Проаналізуйте основні концепції походження мистецтва.

7. Охарактеризуйте роль мистецтва в житті суспільства та людини.

8. Дайте характеристику Вашого улюбленого виду мистецтва і аргументуйте свій вибір.

9. У різні історичні епохи, в різних культурних умовах особливої соціальної значущості набувають певні види мистецтва, як, наприклад, театр в античній Греції. Наведіть інші приклади такого певного домінування того чи іншого виду мистецтва і поясність, якими чинниками, на Вашу думку, це обумовлено. Які види мистецтва є пріоритетними в наш час.

Тема 6. Техніка в системі культури Зміст теми

6.1. Техніка як феномен культури.

6.2. Людина і техносвіт.

6.1. Техніка як феномен культури

Мабуть, жодне з явищ, що оточують людину на рубежі XX століття, не викликає такого суперечливого до себе ставлення, як техніка. Проблема розвитку техніки лежить у руслі взаємин між культурою і цивілізацією. Техніка – матеріальне тіло культури, найбільш характерний атрибут сучасної цивілізації, яку називають техногенною.

Безупинний технічний прогрес з часів промислової революції, здавалося б, підтверджував ідею раціоналістів про панування людини над природою. Зміцнювалися надії на культурний, економічний, моральний прогрес за допомогою науки і техніки. Сьогодні цій переконаності кинуто виклик. Зростає занепокоєння і нападки на техніку, яка стала розглядатися як джерело всіх бід нашого часу.

Усвідомлення цієї небезпеки пов’язано з тим, що зросла непередбачуваність тих наслідків для природи і людини, які несе із собою техніка, що все більше ускладнюється. Масштаби її розвитку привели до виникнення особливого технічного світу, складність якого перевершує контролюючі можливості людини. Глибинне і разюче за своїми наслідками розгортання потенціалу техніки впливає на всі сторони соціального життя, істотні перетворення спостерігаються у всьому ладі сучасної культури. Таке стрімке піднесення техніки як фактора соціокультурних перетворень актуалізує цілий спектр світоглядних проблем.

Ще наприкінці ХIX століття філософія техніки поставила ряд питань, які і сьогодні є об’єктом гострої філософської рефлексії: які форми і межі впливу техніки на людське буття? у чому виражається її суспільна обумовленість і як перебороти ті непередбачувані наслідки, що несе людству науково-технічний прогрес?

Щоб відповісти на ці запитання, необхідно проаналізувати сутність техніки, з’ясувати її онтологічний статус, дослідити її генезис, етапи і тенденції розвитку.

Що ж являє собою техніка? В силу багатогранності цього аспекту культури існує величезна кількість визначень техніки. Техніка розглядається:

— як сукупність створених людиною пристроїв, машин, механізмів, пристосувань тощо, а також різних видів діяльності зі створення цих пристроїв: від науково-технічного дослідження і проектування до їхнього виготовлення й експлуатації;

— як сукупність технічних знань – від спеціалізованих рецептурно-технічних до теоретичних, науково-технічних і системотехнічних;

– у більш широкому сенсі говорять про техніку як певне вміння – наприклад, техніку мислення, «психотехніку», техніку керівництва людьми і державою, техніку живопису, малюнка, гри на фортепіано тощо. У цьому сенсі техніка охоплює весь людський універсум, починаючи з неорганічного, через органічне і до психічно-духовних сфер буття і відносин між людьми.

Техніка – це феномен, що забезпечує взаємодію між суспільством і природою, вона є результатом зустрічі людського духу з природою. Техніка являє собою частину природи, перетвореної людиною, і в цьому смислі вона штучна і належить не природі, а людині. Однак використання техніки передбачає вплив на природу і її активне перетворення: людина формує і змінює неорганічну та органічну природу, у тому числі і власну психічну і духовну природу відповідно до пізнаних законі і згідно зі своїми цілями.

Для того щоб зрозуміти сутність феномену техніки в культурологічному аспекті, доцільно зробити історичний екскурс, подивитися, як розвивалася техніка, як змінювалися її смислові характеристики. Техніка виникла разом з появою Homo sapiens і у своєму розвитку пройшла такі етапи:

– інструментальний, що характеризувався насамперед використанням ручних знарядь, які служили продовженням і посиленням руки людини; при цьому технологічний процес цілком залежав від людини, від її творчості і новаторства;

– етап появи машинної праці, коли продукуюча людина доповнює технологічний процес, стає, поряд з машиною, одним з її елементів; при цьому важливим є те, що центр ваги технологічного процесу поступово зміщується у бік машини;

– етап автоматизації праці, коли праця не обмежується фізичними чи фізіологічними можливостями людини;

– поява нового типу інформаційних систем, роботизації виробництва, комплексної автоматизації цілих технологічних процесів, у результаті чого відбувається вже і заміна деяких функцій людського інтелекту.

У ході розвитку техніки змінювалося і співвідношення її з науково-технічним знанням. Так, на самих ранніх етапах розвитку суспільства технічне знання було тісно пов’язане з магічною дією і міфологічним світорозумінням. В античності поняття «техне» охоплює і техніку, і технічне знання, і мистецтво, але ще не містить у собі теорію. В епоху середньовіччя архітектори і ремісники покладалися в основному на традиційне знання, що трималося в таємниці і змінювалося дуже повільно. Але вже в епоху Відродження формується практично орієнтована теорія; при цьому формується ідеал універсально розвиненої особистості вченого й інженера, який одночасно і багато знає, і багато вміє. У культурі Нового часу спостерігається інша тенденція: прагнення до спеціалізації і виділення окремих аспектів і сторін предмета дослідження, який вивчається експериментальними і математичними засобами. Формуються ідеали нової науки, здатної вирішувати теоретичними засобами інженерні задачі, і нової техніки, заснованої на науці. Складається дисциплінарна організація науки і техніки, що в соціальному плані було пов’язано зі становленням професій вченого й інженера, підвищенням їхнього статусу в суспільстві.

Однією з фундаментальних соціокультурних рис техніки є те, що вона постає як засіб перетворення середовища. Ця риса знайшла відображення ще в міфотворчості. Згадаємо міф про Прометея, котрий озброїв людей технічними навичками; міф про Дедала і його сина Ікара, що прагнули вирішити задачу польоту за допомогою крил; міф про будівництво Вавілонської вежі і його невдачу тощо. Саме як засіб перетворення середовища техніка була осмислена і покладена в основу інженерної практики.

Іншою фундаментальною характеристикою техніки є те, що вона виступає посередником між людиною і природою, задає тип відносин між ними. Так, у період Нового часу у європейській свідомості починає переважати агресивне прагнення людини панувати над природою, підкорювати її собі, що в кінцевому підсумку і породило глобальну екологічну проблему.

Третя найважливіша соціокультурна характеристика техніки полягає в тому, що вона є засобом перетворення самої людини, вона розширює людські можливості, створює умови для розвитку її здібностей і реалізації природних задатків.