Освіта в Київській Русі

Базою культури є освіта й насамперед її основа – писемність. У Х - ХІІ ст. писемність переростає в освіту. Разом з християнством в Україну-Русь прийшла й освіта. Перші християнські князі звертали увагу на те, щоб громадянству дати початки грамотності. Серед учених побутують різні думки щодо рівня і поширення освіти в Київській Русі. Не підлягає сумніву, що представники знаті діставали освіту. В літописі повідомляється, що у 988 р. князь Володимир наказав віддати у навчання боярських дітей і створив для цього школу, а його син Ярослав заснував у Новгороді школу для 300 хлопчиків аристократичного походження. Анка Всеволодівна у 80-х роках ХІ ст. відкрила школу при Андріївському монастирі, яка вважалася чи не першою в Європі школою для дівчаток. У Києві центром цієї діяльності стала Св. Софія. У 1037 р. на терені собору містилися школа та бібліотека. Києво-Печерська лавра також мала бібліотеку, а деякі її монахи славилися своєю освіченістю, що в ті часи переважно означало добру обізнаність із релігійними текстами. Світські вельможі та духовенство широко користувалися бібліотеками. Монах Київського Печерського монастиря Микола Святоша мав велике книжкове зібрання й подарував його монастирській бібліотеці. Монастирські бібліотеки були також у Білгороді, Чернігові, Переяславі та інших містах Київської Русі.

Серед князів наука також була у пошані. Князі та чимало бояр були високоосвіченими людьми, знали декілька мов. Вміли писати, читати й рахувати багато купців та ремісників. Відомо, яким книголюбом був Ярослав Мудрий. Його син Всеволод володів п'ятьма мовами, письменною була й дочка. Коли вона стала королевою Франції, це незвичайне для жінки тих часів Ганна досягнення відрізняло її від більшості жінок французького двору. Проте складніше відповісти на питання про поширеність освіти серед простого люду. Деякі вчені вважають, що знайдені в Новгороді абетки на бересті для школярів та настінні написи у Св. Софії є свідченням доступності освіти й для нижчих верств, але багато інших фахівців доводять, що освіта взагалі та обізнаність із візантійсько-християнською культурою зокрема були в основному привілеями мирської та церковної еліти, а відтак лишалися недосяжними для мас.

Перші школи містилися при кафедральних соборах у великих містах. Тут було більше освіченого духовенства, яке ставало за учителів. Численними були школи і при монастирях. Згодом і по селах почали вчити молодь.

Вищу освіту добували тільки талановиті одиниці, які змагалися поміж собою, щоб дійти до найвищих церковних посад або визначитися як проповідники та письменники. Майже недосяжною метою для всіх була візантійська освіта. Вона спиралася на скарби стародавньої культури й своїм рівнем стояла найвище в цілій Європі. Але вповні пізнати цю культуру могли тільки ті, яким пощастило самим побувати у Царгороді й вчитися у високих візантійських школах. Таких було небагато, а в Україну приїздило замало вчених греків, що могли дати систематичну науку.

Основою вищої науки була грецька мова. Порядок навчання був такий: перше вчили пізнавати літери, потім лучити їх у склади, далі читати і перекладати прозу, потім поетів і в кінці переходили до граматики. Зв’язки України з Візантією були тісними, тому знання грецької мови було досить поширеним. Так, митрополит Климент зазначає, що в середині ХІІ ст. в Україні близько 400 вельмож і купців дуже добре володіли грецькою.

Хто знав грецьку мову, той міг осягнути літературу, навчитися візантійської риторики й знання стилю. Вже «Ізборнику» Святослава 1073 р. є стаття, що обговорює риторичні фігури. Подальшу освіту доповнювали вже лектурою. Хто в якому напрямі мав бажання вести свої студії, до всього міг знайти джерела у багатій візантійській скарбниці.

З інших іноземних мов знали латину й німецьку, особливо в західноукраїнських землях. Дехто славився тим, що знав багато мов. Володимир Мономах писав про свого батька Всеволода, що хоч він нікуди не подорожував, навчився дома п’ятьох чужих мов.

Очевидно, що грамотність не обмежувалася боярами й духовенством. Грамотою повинні були володіти і прості люди. Деякі ремесла вимагали доброї грамоти, наприклад, іконописне. До речі, в церковних уставах застережено, що сини священиків, які не навчилися грамоти, вибувають із духовного стану вважаються ізгоями.

Крім «грамоти» в вузькому розумінні – вміння читати та писати – знали також арифметику. Наприклад, в «Руській Правді» подано обрахунки приплоду худоби на сотні тисяч. Це свідчить, що знали чотири правила арифметики, а також дроби.