34

Тема 6 Українська революція 1917 – 1920 рр.

1. Періодизація і причини Української революції 1917 – 1920 рр.

Українською революцією в історії називають добу 1917-1920 рр., коли українство під проводом соціалістичних, ліберальних і консервативних політичних сил виборювало власну державність в ХХ ст. За своїм характером це була національно-визвольна революція. Вона мала свої періоди:

І. Доба Української Центральної Ради (початок березня 1917 р. – кінець квітня 1918 р.);

ІІ. Українська Держава гетьмана П. Скоропадського (кінець квітня – середина грудня 1918 р.);

ІІІ. Доба Директорії УНР (середина грудня 1918 р. – кінець 1920 р.).

В. Винниченко виділив ще четвертий період розвитку Української революції: добу Отаманщини.

Деякі сучасні українські історики (проф. В. Солдатенко, проф. В. Верстюк) вважають, що Українська Держава П. Скоропадського не підпадає під визначення революційних змін, а характеризується консервативною реставрацією частини колишніх порядків і скасуванням попередніх революційних здобутків ЦР.

Причини надзвичайної революційної активності українського народу того часу, без сумніву, варто шукати в історичному минулому, яке і визначало тоді доволі рухливу суспільно-політичну поведінку широкого українського загалу на тлі подій Першої світової війни і політичного хаосу в Росії. Пригноблене, залежне становище України, а також великодержавницька політика російського та австро-угорського самодержавств викликали піднесення національно-визвольного руху в Україні, що підготував відповідний суспільно-політичний грунт для розгортання національно-революційних подій в українських землях.

Існування абсолютизму розглядалося при цьому не лише як джерело національного гноблення українців, а й як причина особливо жорстокої соціальної експлуатації. Тому з Українською революцією трудящі маси пов’язували надії на національне визволення і соціальний прогрес.

Розглядаючи головною причиною суспільної активності українців довготривале гноблення російським царизмом, провідники національного руху були переконані, що повалення самодержавства відкривало можливості для задоволення нагальних вимог українців як етносу й водночас стимулювало об’єднання з усіма демократичними силами для здійснення програми таких перетворень, які б:

1. виключали повернення реакційного російського царизму і його колоніальної політики;

2. забезпечували реформування усіх сфер життя в Україні за кращими світовими зразками.

Найголовніше, чого мали домагатися українці, що повинно було стати центральним пунктом їхньої програми, – це воля, забезпечення права самим розпоряджатися своєю долею. Повалення самодержавства вони сприйняли як запоруку визволення, а в підтримці революції вбачали гарантію від реставрації старих царських порядків. Нагально потребою часу було обстоювання демократичних свобод.