Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Тема 6.doc
Скачиваний:
148
Добавлен:
27.02.2016
Размер:
161.28 Кб
Скачать
  1. Доба Директорії унр

Українські партії і організації, які перебували в опозиції до гетьмана П. Скоропадського і об’єдналися в Український Національний Союз, на таємному засіданні УНС 14 листопада 1918 р. створили Директорію на чолі з В. Винниченком. Вона очолила народне повстання проти гетьмана, яке почалося 14 листопада. Уже 19 грудня 1918 р. Директорія урочисто в’їхала у Київ. Вона швидко встановила свою владу на значній території України. Знову почали діяти заборонені П. Скоропадським ради. Поспішно формувалися регулярні збройні сили. Відновлено УНР.

Новостворений уряд Директорії УНР проголосив 26 грудня 1918 р. «Декларацію до українського народу», де виклав головні програмні цілі. Незабаром з’явилася низка законів, які закріплювали владу в УНР за трудовими класами. Класи нетрудові позбавлялися права голосу в керівництві державою. Директорія, розглядаючи себе як тимчасовий революційний орган, запевнила, що передасть свої права і повноваження лише трудовому народові незалежної другої УНР.

Директорія схилялася до соціалістичного шляху розвитку другої УНР. Вона продовжувала політичний та економічний курс ЦР. Проте лідери Директорії на відміну від провідників ЦР чітко стояли на позиції незалежності України.

Директорія, відновивши дію усіх законів першої УНР, ухвалила новий закон про передачу поміщицької землі селянам без викупу.

У середині самої Директорії розгорнулася палка дискусія щодо моделі державності – європейського чи радянського зразку. Формально було досягнуто компромісу, суть якого зводилася до того, що за основу розбудови держави було взяти так званий «трудовий принцип» або «принцип трудових рад» (в губерніях і повітах створювалися трудові ради, а в центрі – Конгрес трудового народу).

Конгрес трудового народу – свого роду парламент, сформований з делегатів робітників, селян, трудової інтелігенції. Перша його сесія відбулася 23-28 січня 1919 р. у Києві. Конгрес затвердив Акт злуки УНР і ЗУНР, передав тимчасово законодавчу і виконавчу владу Директорії, проголосив загальне виборче право для виборів майбутнього українського парламенту.

Внутрішня і зовнішня ситуація, в якій опинилася Директорія УНР, була дуже складною. Україна була оточена ворогами з усіх боків. На її території діяли шість ворожих армій. На заході військові дії проти України вели польські війська, які підтримувала Антанта. На південному сході загрожували білогвардійські війська А. Денікіна. Південь України окупували англо-американські, французькі загони та їх союзники, які підтримували білогвардійців і прагнули поновлення імперської Росії. Зі сходу війну проти Директорії УНР почала війну Радянська Росія. Крім того, в Україні розгорнулася отаманщина (наприклад, махновщина).

Залишена напризволяще, Директорія активно шукала виходу з тяжкого становища, прагнула у будь-який спосіб зберегти українську державність. Вона намагалася знайти підтримку з боку країн Антанти. З цією метою делегація УНР проводила важкі переговори з командуванням окупаційного корпусу Антанти в Одесі. Друга делегація відбула на Паризьку мирну конференцію з метою визнання міжнародним співтовариством права за українцями мати свою державу. Проте країни Антанти у підсумку проігнорували зусилля Директорії, відмовилися визнати незалежність УНР, надати їй військово-технічну і політичну підтримку у війні проти російських більшовиків і поляків.

22 січня 1919 р., що було першою річницею проголошення IV Універсалу ЦР, відбувся Акт злуки УНР і ЗУНР. Об’єднання УНР і ЗУНР носило більше ідеологічний, ніж державно-правовий характер. Соборна Україна існувала формально до 16 листопада 1919 р. Політична, військова та економічна ситуація не дозволили наповнити об’єднавчі зусилля реальним державотворчим змістом. Крім того, давалися взнаки різниця політико-ментального середовища обох частин України, їх різний історико-політичний досвід, різні релігійні традиції, протилежність зовнішньополітичного впливу тощо.

Зазначимо, що у ставленні до проблеми української державності склалися три соціальні групи. Так ідею незалежної УНР підтримувала національно свідома інтелігенція і частина патріотично налаштованого селянства. В той же час, переважна більшість робітничого класу, ліворадикальна інтелігенція і більшість селянства виступали за приєднання УНР до Радянської Росії. Буржуазія, середній клас та заможне селянство були прихильниками не української державності, а єдиної небільшовицької Росії.

Не менш строкатою була й етнополітична картина. Переважна більшість росіян виступали за повернення українських земель до складу Росії. Етнічні поляки Правобережжя і Західної України мріяли про возз’єднання з Польщею. Єврейська меншина України також воліла під Росію. Ситуація ускладнювалася ще й тим, що українська демократична влада Директорії в силу певних об’єктивних і суб’єктивних обставин не могла поінформувати населення про свої плани. Натомість ворожа пропаганда поляків, більшовиків і білогвардійців спотворювала справжні наміри українських лідерів. У другій половині 1919 р. С. Петлюру було призначено Головним Отаманом військ УНР.

13 лютого 1919 р. С. Петлюра став головою Директорії УНР. Відбувається зміна політичного курсу України. Ліві, пробільшовицькі ухили В. Винниченка, які дратували Антанту, йдуть в минуле. За С. Петлюри Директорія позиціонує себе як антибільшовицька влада, яка прагне демократії західного типу.

Ситуація для Директорії складалася катастрофічною. Наприкінці січня – на початку лютого 1919 р. радянські війська розбили основне угрупування військ Директорії під Києвом, а 5 лютого вони захопили Київ. Збройні сили Директорії танули, в них зростало дезертирство, занепадала дисципліна. На початку березня 1919 р. під натиском більшовиків Директорія переїхала з Вінниці до Проскурова. Тут у середині березня відбулося останнє засідання Директорії повного складу.

На початку квітня у Рівному проведено реорганізацію Директорії, впорядковано її функції, які зводилися до затвердження законів, укладених міністерствами, дачею розпоряджень уряду.

Літня кампанія 1919 р. у підсумку виявилася програшною для Директорії. Після завзятих боїв Наддніпрянська і Галицька армії України 30 серпня 1919 р. звільнили Київ. Однак втручання білогвардійців А. Денікіна, які не визнавали незалежної України звели нанівець зусилля українців. Розпочався драматичний відступ військ Директорії аж до Кам’янця-Подільського. Героїчний рейд українських військ по тилах денікінців і Червоної Армії взимку 1919-1920 рр. отримав назву Зимового походу.

Безвихідь ситуації штовхнула С. Петлюру до переговорів з Польщею. Він сподівався залучити її до спільної війни проти більшовиків. Проти цього запротестували галичани, розуміючи, що союз С. Петлюри з Польщею і надання нею допомоги Директорії відбудеться за рахунок Східної Галичини, яку С. Петлюра погодиться віддати полякам. Між керівництвом УНР і ЗУНР розгорівся конфлікт. Командування УГА на чолі з О. Грековим оголосило про перехід до Денікіна, а через деякий час – на бік Червоної Армії. С. Петлюра із залишками армії перейшов на територію Польщі, звідки у квітні 1920 р., підписавши з поляками Варшавський договір, вирушив в останній, на жаль, невдалий похід в Україну.

Поразка армії УНР призвела до майже повного придушення національно-визвольного руху. Трагізм національно-визвольних змагань українців 1917-1920 рр. був зумовлений тим, що вони проходили за вкрай несприятливих внутрішніх і зовнішніх умов. Адже до 1917 р. Україна як геополітична реальність не існувала, а створення національної української держави викликало спротив ворожо налаштованих сил (Антанта, Радянська Росія, Польща). Країни Антанти підтримували Польщу і її плани захопити західноукраїнські землі; Румунію і її намагання заволодіти Північною Буковиною; Чехословаччину, яка захопила Закарпаття; плани білогвардійців щодо відновлення імперської Росії. Лідери українських урядів діяли за міжнародної ізоляції і внутрішньої контрреволюції, а власних сил для перемоги над чисельними ворогами не було. Втім під час національно-визвольних змаганнях, безумовно, формувалися й змінювалися національна свідомість, патріотизм українського народу.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]