Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
ТЕМА 4.doc
Скачиваний:
2
Добавлен:
17.12.2018
Размер:
135.68 Кб
Скачать

24

Тема 4 етнографічні студії в контексті історії україни

План

4.1. Поняття «етнографія» та етапи становлення етнографічних

досліджень.

4.2. Етнографічне районування України.

4.1. Поняття «етнографія» та етапи становлення етнографічних досліджень

На основі локальних особливостей традиційної матеріальної і духовної культури та побуту народу визначаються певні етнографічні групи й історико-етнографічні зони чи регіони території його розселення. Локальні відмінності й різновиди традиційної культури характерні для всіх відносно великих народів, що займають значну територію. Походження етнографічних груп у складі народності чи нації різне. Часто це нащадки колишніх племен, котрі злилися у народність, зберігши певні особливості побуту, матеріальної і традиційної духовної культури, мови тощо.

Етнографія (з грецької етнос – народ і графо – пишу) – це наука, яка вивчає культуру і побут народів світу, їхній етногенез, розселення та культурно-побутові взаємозв’язки. Крім того, етнографія дає розуміння свого народу, його відмінних рис у порівнянні з іншими народами, особливості ментальності, світосприйняття. Усвідомлення себе як «ми» і протиставлення «вони». «Ми» – всі, хто говорить нашою мовою, живе одним життям, володіє національною пам’яттю, знаннями, досвідом, мораллю, релігією, певною територією. «Ми» – український народ, із набором специфічних рис характеру – «ментальністю».

Безпосереднє спостереження і опис звичаїв, побуту світогляду народу – це основний метод етнографії. Крім того, вона широко використовує письмові джерела, речові пам’ятки, дані археології, антропології, географії, фольклористики, мовознавства.

Першою спробою описати етнографічні особливості племен і народів в Україні можемо вважати «Повість минулих літ». Літописець намагається накреслити генеалогію народів світу, іноді подаючи їхні культурно-побутові особливості, описує племена Київської Русі, вказуючи місця їхнього розселення, відмінності у звичаях, обрядах. Спроби етнографічних описів наявні в «Галицько-Волинському літописі», в якому згадуються народи, які межують з Руссю: ляхи, литовці, угри, чехи, половці, жмудь, ятвяги, татари, німці, євреї. Тут же знаходимо відомості про звичаї кожного народу, описи костюмів (наприклад, костюм князя Володимира Васильковича ).

До цінних етнографічних джерел можна віднести стародавні малюнки, ілюстрації до книжок, фрески, скульптурні чи рельєфні зображення людей, споруд, предметів побуту. Так, у хроніці Георгія Арматола міститься 127 ілюстрацій, які відтворюють архітектуру, церкви, одяг, обряди, народні вірування. Описи звичаїв, одягу часто знаходимо в фольклорі, особливо в козацьких думах. Чимало цікавих відомостей про українців залишили нам іноземні мандрівники, посли, купці, які подорожували Україною: Амвросій Контаріні, Гійом Л. де Боплан, П’єр Шевальє, Павло Алепський та інші. ХV-XVII ст. стали початком української етнографії. Це був період нагромадження етнографічних знань.

Другий етап – період наукового збирання та осмислення етнографічних матеріалів. У 1772 р. зявилась праця «Описание свадебных украинских простонародных обычаев в М. России и в Украинской губ., також и в великороссийских слободах, населенных малороссиянами, употребляемых». Автором цієї унікальної пам’ятки української фольклористики був Григорій Калиновський, офіцер російської армії, українець за походженням.

Становлення української етнографії як окремої наукової дисципліни відбулося в середині ХІХ ст. Її розвиток тісно пов’язаний з іменами Михайла Максимовича, Миколи Костомарова, Павла Чубинського, Миколи Сумцова, Володимира Шухевича, Федора Вовка, Дмитра Яворницького та багатьох інших видатних діячів української культури. Значний внесок у розвиток українського народознавства зробили письменники Тарас Шевченко, Пантелеймон Куліш, Іван Нечуй-Левицький, Іван Франко, Леся Українка, Михайло Коцюбинський та інші. Провідну роль в дослідженнях з етнографії відіграло Львівське наукове товариство ім. Т. Шевченка, при якому у 1898 р. булла створена Етнографічна комісія, яка видавала «Етнографічний вісник», «Матеріали до українсько-руської етнології» та ін.

Нині дослідженнями з етнографії займаються інститути Академії наук України, етноцентрі, музеї, навчальні заклади, які видають наукові записки, монографії, науково-популярні журнали, методичні посібники тощо. Народознавчі студії друкують журнали «Народна творчість та етнографія», «Родовід», «Берегиня», «Український світ», «Пам’ятки України», «Українська культура», інші видання, серед них і регіональні.

Самобутність українського народу зумовлюється специфічністю його історичної долі, що включала, зокрема, драматичні сторінки міждержавного членування України на окремі частини. Це підсилюється особливостями традиційної етнокультурної основи, котра навіть біля своїх витоків не була цілісною, а складалася з різних етноплемінних об’єднань. В подальшому дроблення Київської Русі на окремі князівства заклало основу для історико-етнографічного районування.

Тут вы можете оставить комментарий к выбранному абзацу или сообщить об ошибке.

Оставленные комментарии видны всем.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]