Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
ТЕМА 7.doc
Скачиваний:
3
Добавлен:
17.12.2018
Размер:
139.78 Кб
Скачать

26

Тема 7 українство у боротьбі з соціальним та національним гнобленням

План

7.1. Соціальна боротьба у Київській Русі та Галицько-Волинській

державі.

7.2. Боротьба українства з соціальним та національним гнобленням у

часи входження до Литовсько-Польської держави.

7.3. Боротьба з соціальним та національним гнобленням на Україні у

другій половині XVII - XVIII ст.

7.4. Соціальна та національна боротьба на Україні у ХІХ - на початку

ХХ ст.

7.5. Соціальна та національна боротьба у часи національно-

демократичної революції (1917-1920 рр.) та у роки входження

України до СРСР (1920-1991 рр.).

Українські землі протягом своєї історії неодноразово були об’єктом експансії з боку сусідніх держав. Потрапивши до складу сусідньої держави, соціальна структура українського суспільства змінювалася і ставала подібною до структури держави-метрополії. Кріпосне право на Україні, наприклад, починаючи з часів Русі, упроваджувалося тричі, двічі змінювала свій соціальний склад українська еліта. На Україні тривалий час був помітний не прогрес економічних та соціальних відносин, а їх регрес. Це типове явище для земель, які довгий час не мали власної державності та були поділені між сусідами.

7.1. Соціальна боротьба у Київській Русі та Галицько-Волинській державі

У VII - IX ст. у східнослов`янських племен відбувався процес державотворення, який закінчився у другій половині ІХ ст. зі створенням ранньофеодальної держави Київська Русь. На відміну від більшості держав західної Європи, в яких у цей час виробництво базувалося в основному на експлуатації кріпосних селян, на Русі селянське населення було здебільшого вільним. Селянська община у ІХ - Х ст. складалася з особисто вільних селян, які обробляли власні землі, сплачуючи податки князю. У Х - ХІ ст. на Русі розвивався клас феодалів, більшість яких були дружинниками князів і брали участь у постійних війнах. Бажаючи дати своїй дружині більш надійні прибутки, ніж звичайну воєнну здобич, князі почали роздавати їм землі з общинними селянами. Податки з селян постійно збільшувалися. Ті, хто не міг їх виплачувати у повному розмірі, потрапляли до кабали, фактично перетворюючись на звичайних кріпаків. Але характерною рисою суспільної організації Русі було те, що більшість селян були все ж вільними чи напіввільними. На ХІІ ст. на Русі існувало кілька селянських станів. Деякі з них (люди, смерди) були особисто вільними та мали у своїй власності землі. Деякі (закупи, рядовичі) були напіввільними, маючи особисту свободу, але були змушені відробляти феодальні повинності. Ще один стан населення, холопи, були повністю залежні від господаря, фактично перетворившись на його рабів.

Іншими станами давньоруського суспільства були міщани, які поділялися на міську знать (великих купців) та плебс (дрібні торгівці, ремісники). На вищій сходинці стояли феодали: представники княжої династії Рюриковичів, що княжили по удільних князівствах та боярство.

На перших етапах існування Русі, коли вона являла собою конгломерат племен, що формально підкорялися київському князю, соціальні конфлікти мали вигляд бунтів окремих племінних вождів проти центральної влади. Найбільш відомим таким конфліктом було повстання древлян 945 р. та вбивство ними князя Ігоря. З початком активного закріпачення селянства почалися й селянські виступи, щоправда, згадок про них майже нема. Проте, відомі виступи міського населення, найбільшим з яких є повстання у Києві 1068 р. проти князя Ізяслава та 1113 р. проти Святополка. Активну участь міське населення брало й у боротьбі галицько-волинського князя Романа проти місцевих бояр, для придушення їх сепаратизму. У цілому ж про соціальну боротьбу на Русі відомо небагато, але причини повстань були таким ж як і по всій Європі – супротив населення феодальному визиску панівних класів.

Помітно загострилася класова боротьба селянства проти феодалів за періоду феодальної роздрібненості. Спільно з селянами виступала й міська біднота. Форми цієї боротьби були досить різноманітними: від зумисного псування реманенту до винищення худоби й підпалу маєтків, убивства князівських адміністраторів і відкритих повстань. Але боротьба ця мала стихійний та місцевий характер. Втечі були найпоширенішою формою селянської боротьби. Татаро-монгольська навала у ХІІІ ст. привела до руйнування господарства, різкого погіршення становища селянства, дезорганізації адміністративного й господарського апарату державної влади, її політичного послаблення. В цей час правителі Угорщини й Польщі спробували покінчити з державним існуванням Західної України, послабленої татаро-монгольсько навалою. Але в середині 1245 р. на р. Сян їхнє військо було розбито військом Галицько-Волинського князя Данила Романовича.

Тут вы можете оставить комментарий к выбранному абзацу или сообщить об ошибке.

Оставленные комментарии видны всем.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]