58 Податкові пільги інноваційним підприємствам

Согласно статье 6 Закона Украины «О научной и научно-технической деятельности», центральные органы управления страной применяют такие формы государственного регулированияинновационной деятельности:

1) поддержка приоритетных направлений инновационной деятельности;

2) формирование государственных, отраслевых, региональных инно-вационных программ;

3) создание нормативно-правовой базы; 4) финансовую поддержку инновационных проектов; 5) льготное налогообложение ИД.

В Законе Украины «Об инновационной деятельности» (статья 17) предусмотрены следующие методы финансовой поддержкиинновационной деятельности предприятий:

1) полное беспроцентное кредитование за счет средств Госбюджета и местных бюджетов;

2) полная или частичная компенсация за счет средств указанных бюджетов процентов за кредитование инновационных проектов;

3) предоставление государственных гарантий коммерческим банкам, осуществляющих кредитование инновационных проектов.

Для финансовой поддержки инновационной деятельности Кабинет Министров Украины создает специальные государственные небанковские инновационные финансово-кредитные учреждения.

С 2003 г. на протяжении срока действия инновационного проекта инновационным предприятиям предоставляются такие налоговые льготы:

• 50% НДС по операциям по продаже инновационной продукции, а 50% налога на прибыль от выполнения этих проектов остаются в распоряжении налогоплательщика;

• предприятиям, ведущим инновационную деятельность, разрешается ускоренная амортизация ОПФ группы 3;

• инновационные предприятия уплачивают земельный налог по ставке 50%;

• освобождаются от уплаты ввозной пошлины и НДС на ввезенные сырье, материалы, оборудование и комплектующие для инновационного проекта;

• с 1998 г. предоставляется инвестиционный налоговый кредит – отсрочка уплаты налога на прибыль с последующей ее компенсацией.

Государство предоставляет еще более значительные льготы технопаркам: суммы НДС, связанные с выполнением инвестиционных и инновационных проектов по приоритетным направлениям деятельности технопарков, и суммы налога на прибыль, полученного от выполнения указанных проектов, технопарки, их участники, дочерние и совместные предприятияне перечисляютв бюджет, а используют исключительно на научную и научно-техническую деятельность. Перечень налоговых льгот предприятиям, ведущим инновационную деятельность, невелик, но их предоставление оказывает существенное влияние на активизацию инновационной деятельности, на процесс накопления денежных средств на счетах предприятия для последующего его развития. Проблема состоит в том, чтоэти льготы только декларируются в законе, но реально не действуют.

Поэтому вывод очевиден: без преодоления экономического кризиса и должного финансирования науки инновационная деятельность осуществляться не может.

Одним из путей усовершенствования стимулирования ИД в Украине ученые называют создание таких условий, при которых предприниматели смогли бы получать высокие доходы за счет инновационной ренты, а не других факторов:

монопольного положения на рынке; получения сверхприбыли от экспорта сырья и полуфабрикатов. При равной норме прибыли капитал не станет перетекать из традиционных секторов в секторы, где доминируют новые технологии.

59 нововведення і організація венчурного підприємства.

Впровадження і розвиток венчурної індустрії в Україні потребують: вирішення завдань фінансового забезпечення; створення відповідної інфраструктури і сприятливих умов для її функціонування; забезпечення ефективної взаємодії між державою, наукою і бізнесом з орієнтацією на світові тенденції; вирішення організаційно-структурних проблем, освітніх програм і людських ресурсів.

Крім цього, необхідне забезпечення державою пільгових умов для функціонування в Україні великих іноземних венчурних фондів та стимулювання розвитку національних, які мають формуватися вже з часткою державного фінансування. Цим самим держава повинна демонструвати свою готовність ділити разом з приватними та інституційними інвесторами ризики таких інвестицій. Однак її роль в розвитку венчурного інвестування має бути координуючою, а не керівною.

Потрібно також сформувати систему державного регулювання трансферу технологій, яка повинна сприяти вирішенню наступних завдань: забезпечення законодавчого сприяння розвитку венчурних фондів і фірм; спрощення процедури передачі нових технологій державних науково-дослідних і проектно-конструкторських організацій малому і середньому бізнесу; стимулювання венчурних фірм до співпраці в області державних програм НДДКР; стимулювання підприємств різних форм власності до широкої участі у виконанні НДДКР.

Як свідчить досвід США, ці завдання можуть бути успішно вирішені за допомогою посередницьких центрів, які створюються при університетах. Центри мають невеликі бюджетні надходження, що виділяються федеральним урядом, штатом, регіональними комісіями, а також корпораціями та спеціальними фондами.

Враховуючи іноземний досвід і фінансові можливості та специфіку роботи венчурного бізнесу в Україні, потрібно створити систему державного регулювання передачі технологій як в цивільному, так і в оборонному секторах економіки, система має представляти собою спеціалізовані центри науки і високих технологій (СЦНВТ), які будуть надавати також допомогу місцевим підприємствам у вирішенні інноваційно-технологічних завдань^1[11]. Цим самими будуть створені реальні можливості для використання нових технологій у вітчизняному виробництві та уможливлено проведення ефективного контролю за розповсюдженням високих технологій і технологій подвійного призначення.

Фундаментом СЦНВТ можуть бути такі відомі підприємства, як ДП „Південний машинобудівний завод ім. О.М. Макарова”, ДП „Конструкторське бюро „Південне”, ОАО „Мотор-Січ”, НПО „Хартрон”, АНТК ім. О.К. Антонова, Київський політехнічний інститут, ВАТ „Топаз” та ін. До них можуть ввійти також інститути НАН України, які займають передові позиції в області технологій різних покрить і створення на їх основі нових матеріалів, монокристалів, синтезу дрібнозернистих матеріалів, лазерних і мембранних технологій тощо.

До складу засновників спеціалізованих центрів доцільно включити також представників регіональних відділень ДІФКУ та місцевих органів влади для надання ними спеціалізованим центрам фінансової допомоги, обігових коштів, приміщення, можливості використання матеріально-технічної бази місцевих підприємств, що реструктуризовуються або не завантажені.

Створення СЦНВТ з поступовим формуванням на їх основі державної системи взаємопов’язаних програм і фондів значно покращить стан виконання НДДКР та використання потенціалу середнього і малого бізнесу у сфері впровадження наукоємної високотехнологічної продукції.

У період глобалізаційних перетворень та значного посилення міжнародних вимог до вітчизняної економіки Україна не зможе знайти своє місце у світовому розподілі праці без розробки прогнозних програм і вибору пріоритетів інноваційної діяльності та їх реалізації.

Вибір технологічних пріоритетів розвитку країни повинен проводитися на основі: визначення пріоритетів науки в системі основних цілей розвитку країни; проведення порівняльного аналізу системи пріоритетів України з іншими розвиненими країнами; визначення конкретних галузей соціально-економічного розвитку країни, в яких найінтенсивніше виникатиме попит на результати наукової діяльності з урахуванням світових і національних тенденції технологічного розвитку, прогнозу і перспектив науково-технічного процесу.^2[12]

Прогнозні дослідження повинні мати стратегічне значення і стати складовою національної безпеки України. Очевидно, що для виконання такої роботи необхідно задіяти весь науково-технічний потенціал держави та спеціальні органи і дипломатичні місії України за кордоном.

З причин фінансових обмежень Україні слід скоротити кількість пріоритетних напрямів економічного розвитку, визначених Законом України „Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності”,^3[13] – потрібно зосередити всі свої зусилля і ресурси на реалізації тих пріоритетних напрямів технологічного розвитку держави, на яких вона може стати конкурентоспроможною у світі.

Формування системи реалізації пріоритетів повинно ґрунтуватися на довгостроковому прогнозі науково-технічного розвитку і стратегічних програмах і планах у сфері науки та інновацій як складової концепції соціально-економічного розвитку країни на середньо- і довгострокову перспективу^4[14].

Фінансування і стимулювання венчурного бізнесу. Нині основним джерелом інвестування інноваційних підприємств і організацій є ресурси, утворені за рахунок їх власних коштів (прибуток, амортизаційні відрахування, виручка від реалізації майна), та фінансові ресурси, отримані на фінансовому ринку, у вигляді цінних паперів, лізингу, кредитів.

Державний бюджет фактично втратив свою інвестиційну функцію.

Фінансово-кредитна система України взагалі не зацікавлена інвестувати кошти в ризикові бізнес-проекти.

Для забезпечення розвитку банківського кредитування інновацій потрібно насамперед забезпечити захист інтересів кредитора, створити систему стимулів для страхових компаній з метою страхування інвестиційних ризиків.

Форми і методи державного стимулювання венчурного бізнесу мають передбачати:

• пряму фінансову підтримку, яка включає безпосереднє кредитування перспективних наукоємних виробництв за рахунок бюджетних коштів; надання пільгових кредитів і грандів; державне замовлення на продукцію оборонного призначення; державні виплати науковим установам і вченим;

• непряму фінансову допомогу, яка передбачає пільгове оподаткування компаній, що впроваджують інновації; податковий кредит і податкові пільги для навчальних і наукових організацій; відстрочку митного збору та ін. ^5[15]

Ефективним механізмом розвитку ринку венчурного капіталу в Україні може стати створення відповідної інфраструктурної мережі на базі консалтингових фірм, які надаватимуть послуги малим підприємствам у науково-технічній сфері; зокрема, стати для венчурних компаній джерелом інформації про перспективні проекти, що вимагають інвестицій; сприяти доведенню технологічних розробок до стадії готових до комерціалізації та встановлення контактів між підприємцями й інвесторами; здійснювати ретельний відбір учасників венчурних проектів, як з боку потенційних інвесторів, так і з боку підприємців, які потребують фінансових ресурсів

60 технопарковие структури

Технологический парк (технопарк) – группа юридических лиц, которые подписали договор о совместной деятельности без создания юридического лица и без объединения вкладов участников технопарка с целью создания организационных условий по обеспечению деятельности участников технопарка в выполнении проектов и производственном внедрении наукоемких разработок, высоких технологий и промышленного производства конкурентоспособной на мировом рынке продукции.

Технопарки могут иметь определенную территорию, объединять несколько фирм и МИП. Отличие технопарка от других организаций таково: в состав его органов управления входит головная организация и научно-технический совет, а ее директор – генеральный директор технопарка.

Технопарковые структуры преобразуют ресурсы и инвестиции в инновационные услуги. К ним принято относить:

• инкубатор – создает условия для деятельности малых инновационных фирм;

• технопарк – научно-производственный территориальный комплекс, состоящий из совокупности центров услуг;

• технополис – целостная научно-производственная структура на базе города.

Отличия инкубаторов от технопарков состоят в следующем:

1. инкубаторы бизнеса поддерживают исключительно вновь создаваемые фирмы на ранней стадии их развития;

2. они поддерживают не только фирмы высоких технологий, но и малый бизнес широкого спектра деятельности;

3. они не имеют земли и не сдают в аренду участки под строительство офисов;

4. в инкубаторах реализуется политика постоянного обновления клиентов.

Технопарк выполняют такие функции: превращение знаний, изобретений в технологии; превращение технологий в коммерческий продукт; передача технологий в промышленность; формирование наукоемких фирм; подготовка

предпринимателей. При этом технопарки взаимодействуют с такими организациями и объектами, как университеты, фирмы венчурного финанси-рования, исследовательские лаборатории, опытные заводы, промышленные предприятия, региональные и местные органы власти.

История развития технопарков насчитывает более полувека. Начало технопаркам было положено в США в 50-х годах ХХ века – научный парк Стэнфордского университета (штат Калифорния). Он строился около 30 лет. В технопарке начинали деятельность такие известные фирмы, как «Хьюлетт–Паккард», «Поляроид». Этот технопарк положил начало знаменитой Кремниевой долине. В 80-е годы в США был бурный рост технопарков. В настоящее время их насчитывается более 160.

В СССР в 1956 г. был создан Академгородок (г. Новосибирск).

В Европе технопарки появились в начале 70-х годов (в городах: Эдинбург, Кембридж, Ницца, Гренобль). Технопарки Украины делятся на три категории:

1) созданные при вузах без поддержки государства и льгот, (Львівська політехніка);

2) функционирующие в СЭЗ и имеющие налоговые льготы, как и другие

предприятия зон («Яворів», бізнес-інкубатор «Славутич»);

3) созданные на базе больших научных центров или вузов («Інститут електрозварювання ім. Є. О. Патона», НТК «Інститут монокристалів» НАН України, «Вуглемаш», «Інтелектуальні інформаційні технології», «Київська політехніка»).

61 Обгрунтування вибору економічнішої і ефективної для споживача машини за показниками ЦП і ЧДП (практичний).

Критерий выбора варианта инвестирования представляет собой мерило оценки целесообразности инвестиций или капиталовложений, цель, которую желает достичь инвестор. Такой целью могут быть: максимум ЧДП, ИД, ВНД и минимум срока окупаемости, т. е.

ЧДП → макс, ИД → макс, ВНД → макс, Т_ок.д → мин.

Срок окупаемости как признак, положенный в основу экономической оценки проекта, целесообразно использовать для оценки рискованных инвестиционных решений, когда инвестору очень важно возвратить вложенный капитал. В стабильной экономике его принимают равным 3 … 5 годам, в кризисной – гораздо меньше. Недостаток срока окупаемости как оценочного показателя состоит в том, что не оценен доход, полученный после периода окупаемости.

Наибольшей точности расчета срока окупаемости (обычного и дисконтированного) можно достичь, применив так называемый метод подбора, при котором

, (3.2) где t – порядковый номер года;

n – максимальное целое число лет, за которое суммарный дисконтированный денежный поток меньше разовых инвестиций;

n + 1 – порядковый номер года, в котором суммарный дискон­тированный денежный поток превысил разовые инвестиции.

Например, при ставке дисконта Е = 20% для денежного потока

–100	30	50	50	40	20
0	1	2	3	4	5

определим дисконтированные денежные потоки по годам расчетного периода:

ДДП₁ = ДП₁ ∙k_Д1 = 30 · 0,83 = 24,9 тыс. грн.

Далее аналогичными расчетами получим ДДП₂ = 34,5 тыс. грн; ДДП₃ = = 29,0 тыс. грн; ДДП₄ = 19,2 тыс. грн, ДДП₅ = 8 тыс. грн. График дисконтированных денежных потоков имеет вид:

–100	29,4	34,5	29,0	19,2	8
0	1	2	3	4	5

При использовании метода подбора суммируем дисконтированные денежные потоки по годам расчетного периода. За три года инвестор возвратил сумму: 29,9 + 34,5 + 29 = 92,9 тыс. грн, а за четыре года – 112,1 тыс. грн, т. е. срок окупаемости находится в пределах 3 ÷ 4 года. Первая цифра n = 3  – это целое число лет, предшествующее сроку возврата капитала, а дроб­ная часть года определяется расчетом как соотношение между невозвра­щенной суммой капитала и денежного потока четвертого года:

Срок окупаемости инновационного решения можно определить непосредственно на графике движения денежных потоков (рис. 3.1).

Из выполненных выше, под графиком движения денежных потоков, расчетов следует: последний год, при котором накопленный денежный поток (возврат капитала инвестору) был отрицательным, n = 2. Следующим за ним

был год, при котором этот поток стал положительным, – n + 1 = 3. Другими словами, срок окупаемости с учетом фактора времени ограничен диапазоном 2…3 года и равен:

= 2 + (200 – 87 – 75,6) / 65,8 = 2,57 года.

ДПt –200 100 100 100 80 80

t 0 (15%) 1 2 3 4 5

kдt 1,0 0,87 0,756 0,658 0,572 0,497

ДДПt –200 87 75,6 65,8 45,76 39,76

–113

– 37,34

∑ДДПt 28,46 > 0

Рис. 3.1. Определение срока окупаемости с использование графика

движения денежных потоков.

Чистый денежный поток (ЧДП) – это сумма дисконтированного дохода, получаемого инвестором после возврата капитала:

, (3.3)

где T – инвестиционный цикл (расчетный период), лет.

Для аннуитета формула расчета ЧДП значительно проще:

ЧДП = ДП1 ∙ kд1 + ДП2∙ kд2+ … + ДПТ · kдТ – Ио = ДП·kд.ан – И0.. (3.4)

В формуле (3.4) показатель денежного потока ДП был вынесен за скобки как постоянная величина (аннуитет), а сумма коэффиентов дисконтирования всех лет расчетного периода Т и представляет собой суммарный коэффициент дисконтирования аннуитета – kд.ан, значения которого приводятся в финансовых таблицах.

Например, при известной ставке дисконта, равной Е = 20%, выберем более эффективный проект из двух конкурирующих, если известны графики движения денежных потоков (тыс. грн):

–100	50	50	50	50	,	–100	10	30	70	90	.
0	1	2	3	4		0	1	2	3	4

Как видно, суммарный доход, получаемый инвестором при реализации обоих проектов, одинаков: 200 тыс. грн (без учета фактора времени, т.е. бухгалтерская оценка). Но денежные потоки распределены по годам неодинаково. ЧДП первого проекта, представляющего аннуитет, равен:

ЧДП1 = ДП·kд.ан – И0 = 50∙2,59 – 100 = 29,5 тыс. грн.

Для второго проекта:

ЧДП₂ = ΣДП_t ∙ k_дt – И₀ = 10∙0,83 + 30∙0,69 + 70∙0,58 + 90∙0,48 – 100 =

= 2,8 тыс. грн.

Отсюда следует обоснованный расчетами вывод: оба проекта экономически эффективны – у них ЧДП больше нуля, но выбираем первый проект, так как у него ЧДП больший.

62. Вибір ефективного варіанту реконструкції з урахуванням джерел фінансування - кредиту (практичний)

При сравнении вариантов необходимо придерживаться принципов системного подхода. Одним из важнейших среди них является эмерджентность системы, когда обуславливает неравенство совокупного эффекта по сравнению с эффектами, которые могут быть полученными от раздельного проведения мероприятий по проекту. Инновационный проект требует учета всего комплекса мероприятий. Другой принцип системного подхода показывает, что значительная продолжительность жизненного цикла инноваций приводит к экономической неравноценности осуществляемых в разное время затрат и полученных результатов. Это противоречие можно устранить с помощью метода приведенной стоимости, или дисконтирования, которое заключается в сведении затрат и результатов к одному моменту. За такой момент можно принять год начала реализации инновационного проекта и данные этого года. Дисконтирования показывает, что любая денежная сумма, которая может быть получена в будущем, в настоящее время имеет меньшую ценность. Деньги реальные только при их наличии. Метод дисконтирования позволяет учесть фактор времени во многих финансовых вычислениях. Для предприятия деньги важно получить сегодня, а не завтра. Вообще откладывать получение денег рискованно: при неблагоприятных обстоятельствах они принесут меньший доход, чем ожидалось, и могут вовсе не поступить.

Метод начисления по сложным процентам заключается в том, что в первом периоде начисление проводят на первоначальную сумму кредита. Затем к сумме добавляют начисленные проценты, и в каждом последующем периоде проценты начисляются на уже наращенную сумму. Следовательно, база для начисления процентов постоянно меняется.

Этот метод иногда называют "процент на процент". Чем ниже ставка процента и меньше период времени, тем выше современная величина будущих доходов. Таким образом, с помощью дисконтирования определяют чистую текущую стоимость проекта. ее называют также чистым приведенным доходом.

Существуют стандартные таблицы дисконтных множителей, что облегчает процедуру дисконтирования и обоснование выбора проекта.

63. Обгрунтування вибору економічної машини або її оренди (практичний

Всі підприємства в тій чи іншій мірі пов'язані з інвестиційноюдіяльністю. Прийняття рішень по інвестуванню ускладнюється різноманітними чинниками: видінвестиції, вартість інвестиційного проекту; множинність доступних проектів, обмеженість фінансовихресурсів, доступних дляінвестування, ризик, пов'язаний з прийняттямтогочи іншого рішення, і т. п. Причини, зумовлені необхідністю вінвестиціях, можуть бути різними, але в цілому їх можна підрозділити на три види: поновлення наявної матеріально-технічної бази, нарощування обсягів виробничої діяльності, освоєння_нових: видів діяльності. Ступінь відповідальності за прийняття інвестиційного проекту в рамках того чи іншого напрямку різна. Так, якщомовайде про заміщення наявних виробничих потужностей, рішення може бути прийнято достатньо безболісно, ​​оскільки керівництво підприємства ясно уявляє собі, в якому обсязі і з якими характеристиками необхідні новіосновні засоби. Завдання ускладнюється, якщо мова йде про інвестиції, пов'язані з розширенням основної діяльності, оскільки в цьому випадку необхідно врахувати цілий ряд нових факторів: можливість зміни положенняфірмина ринку товарів, доступність додаткових обсягів матеріальних, трудових і фінансових ресурсів, можливість освоєння нових ринків та ін . Очевидно, що важливим є питання про розмір інвестицій. Так, рівень відповідальності, пов'язаної з прийняттям проектів вартістю 1 млн. руб. і 100 млн. руб., різний. Тому повинна бути різна і глибина аналітичного опрацювання економічної сторони проекту, яка передує прийняттю рішення. Крім того, в багатьох фірмах стає звичним явищем практика диференціації права прийняття рішень інвестиційногохарактеру, тобто обмежується максимальна величина інвестицій, в рамках якої, той йди іншийкерівникможе приймати самостійні рішення. Нерідко рішення повинні прийматися в умовах, коли є ряд альтернативних чи взаємно незалежних проектів. У цьому випадку необхідно зробитивибіродного або декількох ефектів, грунтуючись на якихось критеріях. Очевидно, що таких критеріїв може бути декілька, а ймовірність того, що якийсь один проект буде найкращим за всі інші по всім критеріям, як правило, значно менше одиниці. В умовах ринкової економіки можливостей для інвестування досить багато. Разом з тим будь-яке підприємство має обмежені вільніфінансові ресурси, доступні для інвестування. Тому постаєзавдання оптимізаціїінвестиційного портфеля. Дуже істотний фактор ризику.Інвестиційнадіяльність завжди здійснюється в умовах невизначеності, ступінь якої може значно варіювати. Так, в момент придбання нових основних засобів ніколи не можна точно передбачити економічний ефект цієї операції. Тому нерідко рішення приймаються на інтуїтивній основі. Прийняття рішень інвестиційного характеру, як і будь-який інший вид управлінської діяльності, грунтується на використанні різних формалізованих і неформалізованих методів. Ступінь їх сполучення визначається різними обставинами, в тому числі і тим з них, наскількименеджерзнайомий з наявним апаратом, застосовним у тому чи іншому конкретному випадку. У вітчизняній і зарубіжній практиці відомий цілий ряд формалізованих методів,розрахункиза допомогою яких можуть бути основою для прийняття рішень в областіінвестиційноїполітики. Якогось універсального методу, придатного для всіх випадківжиття, не існує. Імовірно, керування все-таки більшою мірою ємистецтвом, ніж наукою. Тим не менш, маючи деякі оцінки, отримані формалізованими методами, нехай навіть певною мірою умовні, легше приймати остаточні рішення

64. Обгрунтування покупки ефективнішої техніки оп вибраному критерію оцінки (практичний).

Інноваційний проект, ефективний для підприємства певної галузі чи регіону, може виявитися непридатним для інших через об'єктивні та суб'єктивні причини, наприклад, умови розміщення, рівень компетентності персоналу, політичну волю місцевої влади та населення тощо.

На практиці оцінка інноваційних проектів суб'єктів господарювання проводиться на основі критеріїв, що враховують основні фактори впливу на їх ефективність, рис. 5.4.

Науково-технічні критерії враховують:

◊ перспективи впровадження науково-технічних рішень;

◊ патентну чистоту продукції і патентоспроможність технічних рішень, що використовуються;

◊ перспективність застосування очікуваних результатів у майбутніх розробках.

До виробничих критеріїв належать: забезпеченість виробництва матеріально-технічними та трудовими ресурсами та необхідним устаткуванням; технологічність нововведень; забезпеченість виробництва кваліфікованим персоналом; екологічні вимоги.

Рис. 5.4. Критерії оцінки інноваційних проектів

Ринкові критерії передбачають: відповідність проекту потребам ринку; комерційний успіх від провадження проекту; рівень реклами для просування запропонованого продукту на ринок; конкурентоспроможність продукції за ціною та якістю, захищеністю від старіння тощо.

Економічні критерії містять дані про: необхідні обсяги фінансування для реалізації проекту; передбачуваний річний прибуток; термін окупності проекту; частку власних коштів підприємства у повній вартості проекту.

Соціальні та екологічні критерії визначають: вплив реалізації проекту па рівень зайнятості населення; вилив виробничих процесів, задіяних у реалізації проекту, на навколишнє природне середовище тощо.

Оцінювання інноваційного проекту здійснюється визначенням:

1) міри відповідності ринковій та інноваційній стратегіям підприємства, тобто наскільки ідея (задум) і завдання проекту збігаються з цілями і стратегіями розвитку підприємства. Формалізована оцінка такої відповідності повинна бути в основі середньо та довгострокової концепції розвитку підприємства в умовах ринкових відносин перехідного періоду;

2) рівня наукової новизни (коефіцієнта новизни), а саме, здійснюється зміна стану інноваційного продукту від виникнення інноваційного задуму до обґрунтування можливості і доцільності створення самого продукту. Проводяться теоретичні й експериментальні дослідження, розробка методик розрахунків і обґрунтування оптимальних схем компонувань моделей (макетів, експериментальних зразків) виробів. Здійснюється розробка проекту та техніко-економічного обґрунтування розробки нового продукту (системи, устаткування, комплексу). На стадії науково-дослідних робіт перевіряється патентна чистота проведених наукових досліджень і розробок, рівень дослідно-конструкторських робіт (ДКР) - (коефіцієнт прогресивності). ДКР є основою визначення типового життєвого циклу виробничих інновацій і розробки робочої конструкторської документації для виготовлення дослідного зразка продукції. ДКР завершуються іспитом і прийманням дослідних зразків нових продуктів. При цьому оцінюється імовірність розгортання серійного виробництва цих продуктів;

3) стану розвитку виробництва, якому передує підготовка до освоєння нового продукту; виготовлення та приймання виробів настановної серії; проведення кваліфікаційних (настановних) іспитів; сертифікація типу продукції за зразками настановної серії. При проектуванні розширеного виробництва за рахунок впровадження нового продукту обґрунтовується збільшення виробничої потужності підприємства; проводиться навчання виробничого персоналу новим технологічним процесам, правилам роботи на новому обладнанні; здійснюється вибір системи контролю якості, засобів виміру і контролю, оцінюється необхідність залучення суміжників на усіх етапах виробництва інноваційної продукції;

4) рівня потреби в інноваціях. Для реалізації інноваційного проекту необхідно, щоб маркетингові дослідження продуктового ринку на основі прогнозування потреби у виробничих інноваціях підтвердили його потребам та виявили конкретних майбутніх споживачів. При цьому визначається прогнозний попит на інноваційний продукт, що на початковий період пропозиції його на ринку через патентну чи іншу тимчасову монополію певного підприємства (організації) на новий продукт буде одночасно попитом на його продукцію. Кінцевою метою інноваційного маркетингу є оцінка обсягу продажів, що буде забезпечений у результаті випуску нового продукту, крім того - загальний розмір ринку, частку ринку, термін випуску нової продукції, канали її просування на ринок тощо;

5) обсягів інвестицій. При виборі інноваційного проекту велике значення мас правильна оцінка ефективності виробничих інновацій. На підприємствах новий інноваційний проект розглядається у сукупності з уже обґрунтованими інноваційними проектами, що мають свої джерела та обсяги фінансування. Зазвичай, підприємство направляє ресурси на розробку декількох інноваційних проектів, у цьому випадку поява невдач при розробці одного з проектів буде компенсована успіхом від реалізації інших. Крім того, оцінюються кількісно усі витрати, необхідні для створення інноваційного продукту;

6) рівня інноваційного ризику. При реалізації інноваційного проекту завжди виникає невизначеність, обумовлена несприятливими наслідками і ситуаціями. У цьому випадку аналіз таких наслідків (ризиків) дає можливість підприємству (організації) прийняти рішення про доцільність виконання робіт з інноваційного проекту, що оцінюється, і вироблення заходів для захисту від можливих фінансових та інших видів витрат. Щодо інноваційного проекту завжди існує імовірність, що проект виявиться невиправданим з науково-технічної точки зору чи технічно успішний проект зазнає невдачі на інноваційному ринку.

Слід зазначити, що досконала оцінка інноваційного проекту містить аналіз усіх перерахованих вище основних елементів реалізації проекту.

Оцінка та відбір інноваційних проектів може базуватися на різних методиках та орієнтуватися на різні критерії. Вибір методики та критеріїв залежить від специфіки інноваційного проекту, типу галузі та ряду інших факторів. Загалом економічна ефективність інноваційних проектів залежить від таких чинників:

Перше: при оцінці ефективності інновацій необхідно враховувати не лише загальний обсяг доходу (корисного результату), який очікується за весь строк корисного використання нововведення, але і його приріст, порівняно з аналогами. Це означає, що при техніко-економічному обґрунтуванні вибору найкращого варіанту інновацій слід виходити як з теорії порівняльної оцінки ефективності, так і з теорії абсолютної ефективності. Порівняльна ефективність дає можливість обрати найкращий варіант з можливих. Своєю чергою, абсолютна ефективність інновацій дає змогу оцінити реальний вплив обраного варіанту проекту на покращення господарської діяльності підприємства. Тобто, вибір найкращого варіанту не означає, що він найліпший із тих. що існують у природі.

Друге: ефективність інновацій переважно залежить від життєздатності проекту, тому рекомендується розрізняти:

а) розрахунковий рік впровадження;

б) перший рік після закінчення нормативного строку освоєння нововведення;

в) початковий строк корисного використання інновацій;

г) строк корисного використання нововведення;

д) останній рік строку корисного використання інновацій.

Зазвичай, за розрахунковий рік впровадження приймається другий

або третій календарний рік серійного випуску нової продукції або другий рік користування нової технології, нових методів організації управління, виробництва, праці тощо.

За початковий рік строку корисного використання інноваційного проекту приймається рік початку фінансування робіт з його реалізації. Такий підхід не завжди прийнятний для оцінки ефективності нововведення, оскільки одноразові витрати на його реалізацію можуть здійснюватися протягом багатьох років. При цьому одночасно може бути отриманий корисний результат, наприклад при масштабних інноваційних проектах та участі в їх реалізації зацікавлених державних та комерційних структур.

Виходячи з цього, при оцінці ефективності інновацій усі витрати (одноразові та поточні), а також заплановані результати приводяться до розрахункового року за допомогою як коефіцієнтів дисконтування, так і коефіцієнтів нарощування. На відміну від цього, при оцінці ефективності інноваційних проектів приведення поточних витрат та результатів здійснюється шляхом їх дисконтування до початкового року здійснення одноразових витрат.

Третє: при оцінці ефективності нововведень, на відміну від оцінки ефективності інвестицій, слід більше приділяти уваги процесу вибору найкращого варіанту з можливих. При відборі найкращого варіанту необхідно забезпечити їх зіставлення не лише за фактором часу, але й за обсягом виробництва нової продукції (робіт), та за якісними соціальним та екологічними факторами. Критерії для порівняння варіантів такі:

◊ на етапі формування портфеля науково-дослідних робіт - показники найкращої техніки, спроектованої в Україні або за кордоном, яка може бути закуплена в необхідній кількості або розроблена та виготовлена на основі ліцензії в країні. За відсутності аналогів для порівняння та неможливості використання даних про іноземні аналоги за базу для порівняння приймаються показники найкращої вітчизняної техніки;

◊ на етапі формування планів з освоєння нововведення - показники замінної техніки (аналогу);

◊ на етапі техніко-економічного обґрунтування вибору найкращого варіанту мас дотримуватися як державний підхід, так і підхід, що враховує інтереси виробників та інвесторів (інвесторів проекту), що передбачає:

а) оцінку ефективності з урахуванням суміжних позитивних та негативних результатів в інших сферах економіки (соціальній, екологічній та зовнішньоекономічній);

б) проведення розрахунків економічної ефективності на стадіях усього життєвого циклу інновацій, у т. ч. НДДКР, освоєння, серійне виробництво, а також період його використання;

в) застосування у розрахунках системи економічних нормативів (витрат, оподаткування, плати за землю, страхування ризиків, нормативних розрахунків з банками за кредити, нормативів перерахунку валютної виручки тощо);

г) розрахунок показників народногосподарської ефективності, які враховують вплив інновацій на державні інтереси (через систему податків та зборів), інтереси виробників та споживачів.

При оцінці ефективності інновацій витрати та доходи, що формуються до початку розрахункового року, коригуються на коефіцієнт нарощування, а після його закінчення - на коефіцієнт дисконтування. Приведення різних за часом витрат до розрахункового року здійснюється лише при визначенні оціночних показників ефективності з метою прийняття рішення про доцільність реалізації нововведення.

Четверте: методи оцінки ефективності інновацій мають враховувати державні інтереси, інтереси творців, виробників, споживачів та бюджетів, водночас методи оцінки ефективності інвестицій дублюють один одного і дають можливість оцінити ефективність інвестицій лише з позицій інвестора при заданих ним обмеженнях.

П'яте: методи оцінки ефективності нововведень мають містити показники інтегрального (загального) ефекту від створення, виробництва та експлуатації нововведень, що дає можливість не лише дати загальну (комплексну) оцінку ефективності нововведення, але й визначити внесок кожного з учасників інвестиційної діяльності.

Шосте: для оцінки ефективності нововведень доцільно застосовувати не лише методи дисконтування, але й методи компаундингу та ануїтету, у цьому випадку з'являється можливість визначити економічний ефект за кожним роком корисного використання нововведення та найкраще прив'язати показники ефективності з реальними господарськими процесами, які будуть здійснюватися в економіці. На відміну від цього, при оцінці ефективності інвестиційних проектів витрати та результати, що проектуються на майбутнє, приводяться до поточного року методом дисконтування, що обтяжує можливість визначення економічного ефекту за кожним кроком корисного використання інвестиційного проекту, і, як наслідок, не дає можливості оцінити значення показників ефективності у недалекій перспективі.

Сьоме: оцінка ефективності нововведень обумовлює використання двох норм доходу на капітал: норму для приведення одноразових витрат до розрахункового року, яка приблизно має відповідати нормі прибутку, яку гарантує банк інвесторам за депозитними рахунками; друга норма доходу узгоджує інтереси інвесторів та виробників нововведень. До речі, методи оцінки ефективності інвестицій ґрунтуються тільки на єдиній нормі доходу на капітал.

З урахуванням викладеного, можна зробити висновок, що для оцінки ефективності інновацій мас використовуватися система показників, а не один з них, яким би не був він багатим за економічним змістом.

Діюча методика оцінки ефективності виконання інноваційних проектів та діяльності технологічних парків [8] рекомендує оцінювати результат виконання кожного інноваційного проекту за сумарною кількістю балів, нарахованих за такими критеріями ефективності (ЕФ):

1. Показник прибутковості інноваційного проекту:

ЕФ₁ = ОП / З, (5.1)

де ОП - сума отриманого прибутку, млн. грн.;

З - загальний обсяг витрат на виконання інноваційного проекту за звітний період, млн. грн.

2. Показник чистої прибутковості:

ЕФ₂ = ОЧП / 3, (5.2)

де ОЧП - сума отриманого чистого прибутку, млн. грн.;

З - загальний обсяг витрат на виконання інноваційного проекту за звітний період, млн. грн.

3. Обсяг реалізованої інноваційної продукції, товарів, послуг:

ЕФ₃ = О / З, (5.3)

де О - обсяг продукції у млн. грн.;

З - загальний обсяг витрат на виконання інноваційного проекту за звітний період, млн. грн.

4. Кількість працюючих, задіяних у виконанні проекту:

ЕФ₄ = К / 3, (5.4)

де К - кількість працюючих, осіб;

З - загальний обсяг витрат на виконання інноваційного проекту за звітний період, млн. грн.

5. Бюджетна ефективність інноваційного проекту:

ЕФ₅ = БЕП/3, (5.5)

де БЕП - обсяг коштів, перерахованих до бюджету у млн. грн. - обсяг бюджетних інвестицій, отриманих виконавцем при реалізації проекту у млн. грн.;

З - загальний обсяг витрат на виконання інноваційного проекту за звітний період, млн. грн.

6. Кількість видів створеної інноваційної продукції, технологічних процесів, товарів, послуг:

ЕФ₆ = В / 3, (5.6)

де В - кількість видів інноваційної продукції, створеної на відповідному етапі реалізації інноваційного проекту, шт.;

З - загальний обсяг витрат на виконання інноваційного проекту за звітний період, мли. грн.

7. Загальна кількість прав інтелектуальної власності виконавця інноваційного проекту:

ЕФ₇=ПІВ/3, (5.7)

де ПІВ - кількість отриманих прав на об'єкти інтелектуальної власності, у т. ч.: на патенти на винаходи; патенти на промислові зразки та корисні моделі; свідоцтва на знаки товарів і послуг (товарні знаки), шт.;

З - загальний обсяг втрат на виконання інноваційного проекту за звітний період, млн. грн.

8. Загальна кількість ліцензій:

ЕФ₈ = Л/3, (5.8)

де Л - кількість виданих ліцензій, шт.;

З - загальний обсяг витрат на виконання інноваційного проекту за звітний період, млн. грн.;

9. Сума доходів, отриманих від продажу прав інтелектуальної власності, створених за інноваційним проектом (патентів на винаходи, промислові зразки і корисні моделі, свідоцтв на знаки товарів і послуг (товарні знаки), ліцензій тощо):

ЕФ₉ = ДІВ/З, (5.9)

де ДІВ - сума доходів, отриманих від продажу прав інтелектуальної власності, створених за проектом, млн. грн.;

З - загальний обсяг витрат на виконання інноваційного проекту за звітний період, млн. грн.

У випадку виконання усіх етапів календарного плану ефективність інноваційного проекту (ЕФ₁₀) дорівнюватиме 1, а при невиконанні одного з етапів - 0. Сумарна кількість балів (ефективність виконання проекту):

ЕФП = ЕФ₁+ ЕФ₂+ ЕФ₃ + к₁ЕФ₄+ к₂ЕФ₅+ к₃ЕФ₆ + к₄ЕФ₇ + к₅ЕФ₈ + к₆ЕФ₉ + ЕФ₁₀, (5.10)

де к, - вагові коефіцієнти, які, відповідно, дорівнюють:

k₁ = 0,01 млн. грн./особу;

к₂ = 0,01;

к₃=0,8 млн. грн./шт.;

к₄ = 0,8 млн. фн./шт.;

к₅ = 0,8 млн. фн./шт.;

к₆= 10.

При ЕФП > 2 виконання інноваційного проекту вважається ефективним.

Ефективність діяльності технологічного парку (ЕФТП) оцінюється за сумарною кількістю балів, нарахованих за такими критеріями ефективності:

1. Показник прибутковості діяльності технологічних парків щодо виконання інноваційних проектів:

ЕФТП₁ = ОП / ЗВ, (5.11)

де ОП - сума прибутку, отриманого від реалізації інноваційних проектів, млн. фн.;

ЗВ - загальний обсяг витрат на виконання інноваційних проектів технологічного парку за звітний період, млн. фн.

2. Показник чистої прибутковості діяльності технологічних парків щодо виконання інноваційних проектів:

ЕФТП₂ = ОЧП/ЗВ, (5.12)

де ОЧП - сума чистого прибутку, отриманого за проектами технологічного парку, млн. грн.;

ЗВ - загальний обсяг витрат на виконання інноваційних проектів технологічного парку за звітний період, мли. фн. і.

3. Обсяг реалізованої інноваційної продукції, товарів, послуг:

ЕФТП₃ = О / ЗВ, (5.13)

де О - обсяг реалізованої інноваційної продукції, товарів, послуг технологічного парку, млн. фн.;

ЗВ - загальний обсяг витрат на виконання інноваційних проектів технологічного парку за звітний період, млн. фн.

4. Кількість працюючих, задіяних у виконанні проектів:

ЕФТП₄ = К/ЗВ, (5.14)

де К - кількість працюючих технологічного парку, осіб;

ЗВ - загальний обсяг витрат на виконання інноваційних проектів технологічного парку за звітний період, млн. грн.

5. Бюджетна ефективність інноваційних проектів:

ЕФТП₅=БЕП/ЗВ; (5.15)

БЕП = ОПБК - ОБІО, (5.16)

де БЕП - бюджетна ефективність проекту;

ОПБК - обсяг коштів, перерахованих до бюджету, млн. грн.;

ОБІО - обсяг бюджетних інвестицій, отриманих виконавцями при реалізації проектів, млн. грн.;

ЗВ - загальний обсяг витрат на виконання інноваційних проектів технологічного парку за звітний період, мли. грн.

6. Кількість видів створеної інноваційної продукції, технологічних процесів, товарів, послуг:

ЕФТП₆=В/ЗВ, (5.17)

де В - кількість видів інноваційної продукції, створеної на відповідному етапі реалізації інноваційних проектів, шт.;

ЗВ - загальний обсяг витрат на виконання інноваційних проектів технологічного парку за звітний період, млн. грн.

7. Коефіцієнт реалізації інноваційних проектів:

ЕФТП₇ = КРП / КЗП, (5.18)

де КРП - кількість проектів, які виконуються в межах технологічного парку, шт.;

КЗП - кількість зареєстрованих проектів технологічного парку, шт.

8. Кількість виставок, конференцій, семінарів та інших заходів, що проходили за участю технопарку:

ЕФТП₈ = ВКС / КП, (5.19)

де ВКС - кількість виставок, конференцій та семінарів технологічного парку, шт.;

КП - кількість проектів, які виконуються в межах технологічного парку, шт.

9. Кількість підготовлених наукових праць, виданих книг, наукових статей з питань науково-технічної й інноваційної діяльності, які стосуються зареєстрованих інноваційних проектів і діяльності технопарку загалом щодо загальної кількості друкованих праць технопарку.

ЕФТП, = НПКС / ЗКНП, (5.20)

де НПКС - кількість наукових праць, книг та статей зареєстрованих інноваційних проектів загалом, шт.;

ЗКНП - загальна кількість наукових праць технопарку, шт.

У випадку виконання усіх етапів календарного плану ефективність проекту технопарку (ЕФТП₁₀) дорівнюватиме 1, а ігри невиконанні одного з етапів - 0.

Сумарна кількість балів (ефективність діяльності технологічного парку):

ЕФПТП=ЕФТП₁+ЕФТП₂+ЕФТП₃+к₁ЕФТП₄+к₂ЕФТП₅+ЕФТП₆+ЕФТП₇- к₃ЕФТП₈+ЕФ ГП₉+ ЕФТП₁₀ (5.21)

де к - вагові коефіцієнти, які відповідно дорівнюють:

к₁ = 0,001 млн. грн./особу;

к₂ = 0,01;

к₃ = 0,1.

При ЕФП > 5 діяльність технологічного парку вважається ефективною.

Таким чином, представлені методи оцінки інноваційних проектів не лише змістовно характеризують отриманий ефект від впровадження нововведення, але й дають можливість здійснювати управління інноваційними процесами у суспільному виробництві.

65. Доцільність покупки нового устаткування з урахуванням інфляції (практичний

оцінки ефективності виробничих інвестицій (капітальних вкладень). Ефективність виробничих інвестицій (капіталь­них вкладень) характеризує економічні, соціальні або інші результати і господарську доцільність їхнього здійснення. Основою оцінки доцільності капітальних витрат служить порівнювання вигі­дності того чи того проекту за умови обмеженості капіталу як ресурсу та забезпечення найбільших прибутків через реалізацію найліпшого з кількох варіантів (проектів) інвестицій. Офіційна методика оцінювання ефективності (доцільності) ка­пітальних вкладень передовсім визначає загальні положення. Найбільш суттєвими з них є такі. • По-перше, розрахунки економічної ефективності капітальних вкладень застосовуються за: розробки різних проектних і плано­вих (прогнозних) документів; оптимізації розподілу реальних інве­стицій за різними формами відтворення основних фондів; оціню­вання ефективності витрачання власних фінансових коштів підприє­мства. • По-друге, у розрахунках визначають загальну економічну ефек­тивність як відношення ефекту (результату) до суми капітальних витрат, що зумовили цей ефект. Витрати та результати обчислю­ють з урахуванням чинника часу. На підприємствах економічним ефектом капітальних вкладень служить приріст прибутку (госпроз­рахункового доходу). • По-третє, з метою всебічного обґрунтування та аналізу еко­номічної ефективності капітальних вкладень, виявлення резервів її підвищення використовують систему показників — узагальне­них і поодиноких. До узагальнених показників належать період окупності капітальних витрат (кількість років або місяців, за які відшкодовуються початкові інвестиції) та питомі капітальні вкла­дення (у розрахунку на одиницю приросту виробничої потужності або продукції) — капіталомісткість. Окрім узагальнених до систе­ми входять такі поодинокі показники, що підлягають спільному комплексному аналізу: продуктивність праці; фондовіддача; мате­ріаломісткість (енергоємність), собівартість, якість і технічний рівень продукції; тривалість інвестиційного циклу; величина соці­ального ефекту (як порівняти із соціальними нормативами); показ­ники, що характеризують поліпшення стану навколишнього сере­довища. • По-четверте, за визначення ефективності капітальних вкла­день має бути виключений вплив на сумарний ефект так званих не інвестиційних чинників, тобто заходів, здійснення яких не по­требує капітальних вкладень. Це означає, що з одержаного підприємством загального ефекту (прибутку) треба вилучати ефект від повнішого використання введених раніше виробничих потужнос­тей, збільшення коефіцієнта змінності роботи устаткування, за­провадження прогресивних форм організації виробництва, праці та управління, підвищення професійної підготовки й майстерності персоналу тощо. У практиці господарювання підприємств приймаються різно­манітні рішення, зв'язані з інвестуванням виробництва й соціаль­ної інфраструктури. З огляду на це заведено розрізняти загальну (абсолютну) та порівняльну (оцінку доцільності) ефективність ка­пітальних вкладень. Абсолютна ефективність капітальних витрат показує загальну величину їхньої віддачі (їхню результативність) на тому чи тому підприємстві, її розрахунки потрібні для оцінки очікуваного або фактичного ефекту від реальних інвестицій за пев­ний період часу. Порівняльна ефективність капітальних вкладень визначається лише тоді, коли є кілька інвестиційних проектів (варіантів вирі­шення господарського завдання). Вона характеризує переваги (еко­номічні, соціальні та інші) якогось одного проекту капітальних витрат проти іншого або інших. Розрахунки порівняльної ефективності здійснюють з метою визначення ліпшого з можливих про­ектів (варіантів) інвестування виробництва. Абсолютна й порівняль­на ефективність реальних інвестицій взаємозв'язані. Визначення найбільш доцільного проекту (варіанта капітальних вкладень) ба­зується на зіставленні показників абсолютної їхньої ефективності, а аналіз останньої здійснюється порівнянням нормативних, запла­нованих чи фактично досягнутих показників, їхньої динаміки за певний період.

Основні методичні положення щодо визначення доцільності інвестицій того чи того суб'єкта господарювання відображуються в узгодженій системі розрахунків і логічних дій, що здійснюються поетапно, у певній послідовності. • Перший етап: розрахунок початкових інвестицій на підставі наявних цифрових даних щодо всіх елементів, котрі входять до складу початкових капітальних витрат і початкового доходу підприємства. • Другий етап: визначення здогадних і безпечних грошових по­токів за кожний рік розрахункового періоду, ураховуючи всі види доходів підприємства, суми амортизаційних відрахувань і фактор еквівалента певності, абсолютне значення якого з кожним наступ­ним роком зменшується. • Третій етап: встановлення теперішньої вартості майбутніх грошових потоків із використанням її відсоткового чинника (коефі­цієнта приведення а), що обчислюється за формулою (8.2), де пг означає ставку дисконту (капіталізації). • Четвертий етап: обчислення чистої теперішньої вартості (ЧТВ) грошових потоків та оцінка за методом застосування ЧТВ доцільності інвестицій з урахуванням ризику й інфляції та (або) визначення внутрішньої ставки доходу (ВСД), за якої ЧТВ дорів­нює нулю, і прийняття рішення про доцільність капітальних вкла­день за методом ВСД.

Загальні рекомендації щодо врахування інфляції при встановленні значень показників ефективності проектів можна сформулювати так:

1. Якщо очікується, що вартість усіх витрат і вигод зроста­тиме відповідно до темпів інфляції (індексу роздрібних цін), то можна:

а) або не враховувати інфляцію зовсім і застосовувати ре­альну ставку доходу до грошових надходжень, що оцінюють­ся в поточних цінах;

б) або враховувати інфляцію таким чином:

- використовувати ставку доходу на капітал як облікову ставку;

- приводити грошові потоки до такої грошової оцінки, яка враховує індекс інфляції;

2. Якщо очікується, що вартість витрат і вигод зростати­ме різними темпами, необхідно застосовувати ставку дохо­ду на капітал до грошових потоків, які мають бути скориговані на інфляційну зміну цін.

Залежність між реальною та грошовою ставкою доходу визначається формулою Фішера:

(4.13)

де г — необхідна реальна ставка доходу на капітал;

і — темп інфляції, що звичайно вимірюється індексом ринкових цін;

п — необхідна номінальна ставка доходу на капітал.

Слід зазначити, що навіть однорідна інфляція справляє певний вплив на показники інвестиційного проекту. Це відбувається за рахунок:

- зміни впливу запасів і заборгованостей (збільшення за­пасів матеріалів і кредиторської заборгованості стає більш вигідним, а запасів готової продукції та дебіторської забор­гованості — менш вигідним, ніж без інфляції);

- завищення податків через відставання амортизаційних відрахувань від тих, які повинні відповідати підвищенню цін на основні фонди;

- зміни умов надання позик і кредитів.

Інфляція впливає на показники проекту як у грошово­му, так і в натуральному виразі. Можлива зміна плану реа­лізації проекту (планованих величин запасів і заборговано­стей, позикових коштів, обсягу виробництва і продажів). Тому, безперечно, перехід до розрахунків у твердій валюті або навіть до натуральних показників не скасовує необхід­ності врахування інфляції. Для максимального врахування впливу інфляції розрахунок комерційної ефективності про­ектів слід проводити як у постійних і/або світових цінах, так і в прогнозних цінах, які повинні відображати умови здійс­нення проекту. Для досягнення цієї мети необхідно врахо­вувати динаміку:

- зміни відношення курсів внутрішньої та іноземної ва­лют;

- загального рівня цін;

- цін на виробничу продукцію на внутрішньому та зов­нішньому ринках; цін на використовувані ресурси;

- кожного виду прямих витрат;

- рівня заробітної плати;

- загальних та адміністративних витрат;

- вартості основних фондів;

- витрат на організацію збуту;

- банківського процента.

Аналіз впливу інфляції може бути здійснений для двох варіантів:

- темп інфляції різний за окремими складовими витрат і доходів;

- темп інфляції однаковий за окремими складовими вит­рат і доходів.

У рамках першого підходу, який більшою мірою відпові­дає реальній ситуації, особливо в країнах з нестабільною економікою, метод чистої теперішньої вартості використо­вується за своєю стандартною формою, але всі складові витрат і доходів, а також показники дисконту коригуються у відповідності з очікуваним темпом інфляції по роках.

У рамках другого підходу вплив інфляції має своєрідний характер: інфляція впливає на числа (проміжні значення), отримані з розрахунків, але не впливає на кінцевий резуль­тат і висновок відносно долі проекту.

Існує іще одна проблема — інвестори хочуть отримати компенсацію за зменшення купівельної спроможності май­бутніх грошових потоків із-за інфляції і тому потребують збільшення процентних ставок. Аналогічно інфляція часто ураховується у процентній ставці, яка використовується при оцінці проектів. Норму прибутку, яка включає в себе інфля­цію, називають номінальною ставкою.

Можна відзначити, що неправильно просто додавати реальну норму прибутку до ставки інфляції. Інфляція здійс­нює дію множника, тобто грошові потоки повинні кожен рік множитись на (1+ставка інфляції), щоб купівельна спро­можність залишалась на однаковому рівні, що виходить з формули Фішера.

Розраховуючи грошові потоки, важливо бачити різницю між реальною і номінальною нормою прибутку Ці ставки і грошові потоки повинні відповідати одне одному. Так, якщо номінальна норма прибутку використовується як облікова ставка, то інфляція збільшить номінальний обсяг грошових потоків за строк роботи капітальних вкладень. З іншого боку, якщо припускається, що грошові потоки залишати­муться постійними протягом строку роботи активів, то пот­рібно використовувати реальну норму прибутку.

У розрахунках, пов'язаних з коректуванням грошових коштів у часі з урахуванням інфляції, використовують два поняття — номінальна та реальна сума грошових коштів.

Номінальна сума грошових коштів - це їхня оцінка без урахування зміни купівельної спроможності грошей.

Реальна сума грошових коштів - це їхня оцінка з ураху­ванням зміни купівельної спроможності грошей під впли­вом інфляції. Цю оцінку проводять при визначенні як тепе­рішньої, так і майбутньої вартості грошей.

У практиці проектного аналізу розрахунки вартості гро­шових коштів з урахуванням інфляції проводять у наступних випадках:

- при коректуванні нарощеної вартості грошових по­токів;

- при формуванні рівню ставки проценту з урахуванням інфляції, яку використовують чи для нарощування, чи для дисконтування;

- при формуванні рівню доходів за фінансовими опера­ціями за проектом.

У процесі оцінки інфляції використовують два показники:

- темп інфляції (Ті), що характеризує приріст середнього рівню цін у періоді (п);

- індекс інфляції (Іі) у періоді, що визначається як (1+Ті).