76. Економічна ефективність технічного переозброєння цеху (практичний).

Техническое перевооружение– это комплекс мероприятий по повышению технического уровня производств, цехов и участков на основе внедрения передовой техники и технологии, механизации и автоматизации производства, модернизации и замены устаревшего и физически изношенного оборудования новым, более прогрессивным.

Из всех перечисленных выше форм развития предприятия наиболее продолжительная и наиболее дорогая – новое строительство, а техническое перевооружение имеет самый короткий цикл и самое дешевое. Но в то же время эпизодическая замена отдельных (изношенных или морально устаревших) единиц оборудования – это «латание дыр», не позволяющее принципиально изменить технологию и организацию производства, а поэтому и не решающее кардинальных задач развития предприятия. Отсюда следует вывод: техническоеперевооружение – самая дешевая форма развития, но глобально не решает проблему существенного повышения технического уровня производства, и в этом заключается ее недостаток.

Поэтому, если нет средств на строительство нового предприятия и принято решение технически перевооружать производство, то надо это делать комплексно: не менять отдельные машины и оборудование, а делать это в технологически и организационно обособленной структурной единице предприятия – на участке, в цеху.

Техническое развитие предприятия реализуется по двум направлениям:

поддержка ТТБ и развитие ТТБ. Поддержка ТТБ включает капитальный ремонт оборудования и замену его новым, т. е. обновление.

Обновление активной части основных фондовпредприятия – это сущность процесса технического перевооружения. Известны такие формы обновления технико-технологической базы предприятия:

1) расширение числа действующего оборудования за счет ввода в эксплуатацию дополнительного оборудования, аналогичного по своим технико-экономическим характеристикам и стоимости;

2) замена старого оборудования аналогичним новым, без изменений его количества и производительности (уменьшается возраст техники и РСЭО);

3) замена старого оборудования новым, технически и экономически более эффективным, т. е. техническое переворужение производства на базе новой прогрессивной техники.

77. Доцільність покупки ліцензії і вибір варіанту ліцензійних платежів (практичний).

В отличие от методов установления цен на инновационную продукцию, ценообразование на объекты интеллектуальной собственности имеет определенную специфику. Интеллектуальная собственность включает: открытие, изобретение, ноу-хау, промышленные образцы, товарные знаки, литературные произведения. На право пользования чужой интеллектуальной собственностью необходимо получить разрешение в виде лицензии. Патентная лицензия – это разрешение, выдаваемое собственником патента на использование запатентованных изобретений, технической документации, ноу-хау.

Например, под трансфером технологий понимают их передачу (продажу) потребителю за определенную цену. Эту цену называют ценой лицензии. Продажа лицензий на новые технологии очень выгодна продавцу и покупателю: в литературе указывается, что эффективность (отдача) такой операции составляет 10:1.

Цена лицензии (Цл) для ее покупателя – это суммарные затраты за период пользования ею, т. е. текущая стоимость совокупных затрат потребителя:

, (6.6)

где Пп – паушальные (авансовые) платежи при покупке лицензии (финансируются из прибыли);

Rt – ежегодные роялти, представляющие собой фиксированный процент регулярных отчислений пользователя за интеллектуальную собственность (включаются в себестоимость продукции, производимой по лицензии).

Эффективность покупки лицензии определяется путем сопоставления полученных от ее приобретения экономических выгод (рост суммарного дисконтированного денежного потока) с ее ценой.

78. Розрахунок гранично можливих капіталовкладень в автоматизацію (практичний

Капіталовкладення — це грошовий вираз сукупності витрат на створення нових, розширення, реконструкцію, технічне переоснащення діючих підприємств та оновлення основних фондів, впровадження нової техніки у виробничих галузях народного господарства

До основних складових процесу планування та контролю капіталовкладень належать:

• пошук і дослідження об'єкта капітальних вкладень;

• розробка кількісних показників і якісних характеристик різних варіантів інвестування;

• порівняння варіантів і вибір найкращого;

• розробка проекту плану капіталовкладень з урахуванням специфіки обраного об'єкта й реальних можливостей фінансування капітальних вкладень;

• розгляд пропозицій і прийняття рішення про капіталовкладення, складання плану його реалізації;

• організаційно-економічний контроль процесу інвестування на всіх його стадіях.

Інвестиційний процес має найвищу ефективність за умови досягнення стану гармонії як при прийнятті рішення, так і при його втіленні. Проаналізувавши випадки невдалих капіталовкладень (на жаль, досить поширених), можна сформулювати такі їх причини. Перша — незбалансованість частин, компонентів, факторів і функцій, що стосуються інвестиційної ідеї, процесу планування та реалізації плану. Друга важлива причина — розбіжність планів підприємства і капіталовкладень.

У цьому разі ймовірність невдачі тим вища, чим менше гармонії між інвестиційним проектом і стратегією розвитку підприємства. Третя причина пов'язана з непередбачуваністю й мінливістю економічної ситуації. До цього особливо треба бути готовим в умовах ринкової економіки. І нарешті, найпомітніша причина невдалого й неефективного інвестування полягає в незбалансованості інвестиційних потужностей, причому в різних вимірах і проявах, що охоплюють проектно-кошторисну документацію, будівельні конструкції та матеріали, машини, механізми, устаткування тощо.

Усі ці причини слід ураховувати, розроблюючи інвестиційну політику підприємства, складаючи комплекс заходів для досягнення гармонії в інвестиційних потужностях.

В умовах вільних ринкових відносин підприємства, що виробляють ту чи іншу продукцію, після насичення своєю продукцією споживчого ринку робитимуть усе можливе для того, щоб знайти нових споживачів і нові сфери збуту своєї продукції. У ринковій економіці не споживач іде до підприємства, а навпаки, підприємство шукає споживача. Це дуже потужний стимул. Вигідні варіанти слід шукати постійно й після того, як підприємство нагромадить достатньо коштів для інвестиційної діяльності. Фінансові кошти, звичайно, мають бути збалансовані з інвестиційними ресурсами. Дефіцит порушує різні об'єктивні пропорції та співвідношення.