50Під технічним переозброєння розуміють комплекс заходів з підвищення техніко-організаційного рівня виробництва, його механізації й автоматизації, з модернізації та заміни застарілого і фізично зношеного обладнання новим, більш продуктивним [8]. Відмінна його особливість полягає в тому, що при даній формі відтворення основних виробничих фондів оновлюється лише їх активна частина. У процесі технічного переозброєння можливе часткове перелаштування побутових, складських і виробничих приміщень [6]. Залежно від масштабів оновлення активної частини основних виробничих фондів можуть бути виділені три види технічного переозброєння виробництва [6]:

1. Мале технічне переозброєння - модернізація діючої техніки, заміна невеликої частини застарілого обладнання, у виробництво впроваджується невелика кількість нового обладнання.

2. Середнє технічне переозброєння - механізація й автоматизація процесу виробництва, впроваджується прогресивне обладнання, замінюються групи фізично і морально застарілого обладнання.

3. Повне технічне переозброєння - комплексне оновлення переважної частини парку обладнання, що, звичайно, зумовлюється високою фізичною і моральною зношеністю обладнання або переходом на принципово нову технологію виготовлення продукції.

Якщо ремонт обладнання, який дозволяє відновити його техніко-економічні характеристики, є економічно недоцільним, то виникає необхідність заміни його новим. Устаткування потребує заміни, якщо витрати, повязані з його ремонтом і модернізацією, знаходяться на рівні витрат на придбання, транспортування та монтаж нового [9].

Програма оновлення виробництва на підприємстві - це синтез певних рішень. До неї включають всі нововведення (новації) за їх видами на всіх етапах нововведень із зазначенням виконавців цих змін. Ця програма є комплексним процесом прийняття рішень щодо освоєння нових виробів, оновлення парку машин і обладнання,

Ефективна реалізація технічного переозброєння і реконструкції на сучасному етапі визначається аспектами інноваційного, інвестиційного й відтворювального процесів на підприємстві, крім того потребує якісного управління подоланню опору інноваційним змінам.

Організація заходів з технічного переозброєння повинна виходити з принципів, визначених у праці [2]. Вони згруповані за двома ознаками, як наведено в табл. 1.

Таблиця 1.1

Класифікація принципів організації заходів з технічного переозброєння

Класифіційні ознаки	Принципи	Характерні особливості
Організаційний аспект технічного переозброєння	Принцип відповідності стратегічним цілям розвитку підприємства	Будь-який проект, що реалізується підприємством обов'язково має cтратегічну спрямованість. Це стосується і технічного переозброєння, яке має носити стратегічно-поступальний характер
	Принцип цілеспрямованості	Діяльність з економічного чи технологічного розвитку підприємства має підпорядковуватись як головній меті так і визначеними місією підприємства цілям
	Принцип планомірності й безперервності	Технічне переозброєння - це складний процес, який має забезпечувати підприємству його відповідність науково-технічному прогресу, галузевим особливостям функціонування підприємства і саме тому носити безперервний характер
Змістовність процесу технічного переозброєння	Принцип інноваційної спрямованості	Технічне переозброєння виробництва має відбуватись під егідою інноваційного оновлення.
	Принцип системності (комплексності)	Впровадження нового технічного озброєння має відбуватися у комплексі з навчанням та адаптацією до наявного технічного потенціалу підприємства тощо
	Принцип перспективності	Під час впровадження автоматизованого виробництва чи оновлення основних фондів необхідно чітко розуміти перспективність реалізації таких заходів на основі прогнозування підвищення вимог до якості, конкурентних переваг тощо

Механізм управління процесом технічного переозброєння можна представити в ракурсі основних функцій управління (планування, організація, мотивація, регулювання та контроль), окресливши для кожної з них певні завдання, як зазначається в праці [8].

51 Джерела фінансування інноваційної діяльності, їх зіставлення.

Формы и источники финансирования инноваций ничем не отличаются от форм финансирования обычной производственно-предпринимательской деятельности. Они достаточно полно раскрыты в экономической литературе. Кратко рассмотрим известные достоинства и недостатки форм и источников финансирования (табл. 5.1).

Формы и источники финансирования

Форма финансирования	Источник финансирования
1. Собственные финансовые ресурсы	1.1. Прибыль 1.2. Амортизационные отчисления
2. Заемные средства	2.1. Банковские кредиты 2.2. Облигационные займы 2.3. Кредиты фондов
3. Инвестиционное ассигнование	3.1. Госбюджет 3.2. Местный бюджет 3.3. Внебюджетные фонды
4. Лизинговое финансирование	4.1. Финансовый лизинг 4.2. Оперативный лизинг
5. Привлеченные инвестиции	5. От продажи акций, пожертвования
6. Иностранные инвестиции	6. Иностранные инвесторы
7. Международные инвестиции	7. Инвесторы ряда стран

Достоинство использования собственных финансовых ресурсов состоит в бесплатности привлекаемого предприятием капитала и сохранении им

экономической самостоятельности, независимости. Недостаток этой формы финансирования, как правило, заключается в том, что фонд развития производства (ФРП), формируемый из части чистой прибыли и амортизационного фонда, недостаточен даже для технического перевооружения предприятия. Причины этого следующие: прибыль предприятия недостаточна,

а накопленный ФРП обесценивают достаточно высокие темпы инфляции. Предприятие опаздывает с выходом на рынок с новой продукцией, со всеми вытекающими отсюда негативными последствиями.

В отличие от этого, использование для развития предприятия и инновационной деятельности заемных средств позволяет оперативно решать вопросы финансирования, однако это существенное достоинство нивелируется такими факторами, как возврат тела кредита и процентов, весьма существенных в кризисной экономике. Платежи за пользование кредитами по действующим нормативным документам включаются в себестоимость продукции, а это, при прочих равных условиях, ведет к ощутимому снижению налогооблагаемой и чистой прибыли предприятия.

Привлеченные инвестиции в виде акционерного капитала имеют неоценимое достоинство – акционерный капитал не надо возвращать: акции, как ценные бумаги, вращаются на вторичном ранке таких бумаг, и обслуживание долгов по привлеченному акционерному капиталу состоит в выплате акционерам дивидендов по акциям. При этом дивиденды могут и не выплачиваться, если собрание акционеров примет такое решение. Проблема состоит в том, что выпуск акций и их распространение на первичном рынке ценных бумаг – операция не из дешевых, к тому же занимает длительный период времени (примерно около года), а может вообще не состояться. Есть еще один существенный недостаток в привлечении акционерного капитала: возможная полная потеря предприятием экономической самостоятельности при концентрации контрольного пакета акций у определенной группы лиц, что подтверждает опыт последних лет.

В отличие от открытого акционерного общества (ОАО), создание закрытого акционерного общества (ЗАО) предусматривает распространение акций в трудовом коллективе предприятия. В ЗАО расходов на эмиссию акций практически нет, можно достаточно оперативно привлечь некоторую сумму средств, но сумма эта, как правило, незначительная, ограниченная и не дает возможность финансировать инновационную деятельность или развитие предприятия.

52. Лізинг як форма фінансування інвестицій і інновацій.

Закон Украины «О лизинге» определяет лизинг как предпринимательскую деятельность, состоящую в предоставлении лизингодателем в пользование на определенный срок лизингополучателю имущества, являющегося собственностью лизингодателя на условиях выплаты лизингополучателем периодических лизинговых платежей.

Есть и другие определения лизинга, например такое: лизинг – комплекс имущественных отношений, связанных с передачей имущества во временное пользование на основе его приобретения и последующей сдачи в аренду.

Организация лизинговых отношений представляет собой взаимоотношения между возможными участниками лизинговой сделки и, что очень важно, предопределяет состав лизинговых платежей (рис. 5.1).

Рис. 5.1. Схема организации лизинговых отношений

Лизингодатель на собственные средства или привлекая кредиты банка покупает основные фонды у продавца (изготовителя) и передает на определенное время имущество лизингополучателю, который за это выплачивает определенные в договоре лизинга лизинговые платежи.

Различают такие два основных вида лизинга:

финансовый лизинг – договор, в результате заключения которого

лизингополучатель получает в платное пользование объект лизинга на срок не

меньше срока, за который амортизируется 60% стоимости лизингового имущества. При нем после окончания срока договора объект лизинга переходит в собственность арендатора или выкупается им по остаточной стоимости;

оперативный лизинг – договор, в результате заключения которого арендатор получает в платное пользование объект лизинга на срок, за который амортизируется меньше 90% стоимости объекта лизинга. При нем арендуемые основные фонды обязательно возвращаются собственнику после окончания срока действия договора.

Оба указанные виды лизинга существенно различаются между собой как по периоду лизинга, возвратности объекта лизинга, ответственности за риск (табл. 5.2).

Таблица 5.2

Сравнительная характеристика видов лизинга

Характеристики	Финансовый лизинг	Оперативный лизинг
Сумма возмещения стоимости объекта	Не менее 60 %	До 90 %
Объект лизинга по окончании договора	Выкупается по остаточной cтоимости	Возвращается лизингодателю
Учет объекта лизинга на балансе	Арендатора	Собственника
Затраты на содержание имущества и риск случайной утраты или повреждения несет	Лизингополучатель	Лизингодатель

Главная цель лизинговых платежей – обеспечить прибыль лизингодателю, поэтому лизинговый платеж (ЛП) должен возместить лизингодателю:

• затраты на производство или приобретение имущества;

• затраты на транспортировку, хранение;

• эксплуатационные расходы;

• расходы по страхованию имущества;

• потери, связанные с отсрочкой платежей и инфляцией;

• расходы на рекламу, на услуги посредников;

• в международных сделках: таможенные и иные платежи.

На практике применяют два метода расчета ЛП:

1) для расчета себестоимости, прибыли и налогов – по ежегодной смете фактических (плановых) затрат:

ЛП = А + Пкр + Клд + Пстр + НДСопер, (5.1)

где А – амортизационные отчисления от стоимости имущества;

Пкр – проценты за кредит;

Клд – комиссионные лизингодателю (издержки плюс прибыль);

Пстр – страховые платежи;

2) для выбора методов инвестирования – на основе расчета финансовых (денежных) потоков.