Алгоритм "обтирання хворого" Зміст і матеріальне забезпечення

• Підготуйте теплу воду, губку, клейонку, ковдру, оцет (камфорний чи етиловий спирт).

• Роздягніть хворого і підкладіть під нього клейонку.

• Губкою, змоченою водою, обітріть шию, груди, руки хворого.

• Витріть насухо ці частини тіла рушником і прикрийте їх ковдрою.

• Одягніть хворого.

• На титульному листку історії хвороби зробіть помітку про проведення санітарної обробки.

АЛГОРИТМ "ВИЗНАЧЕННЯ МАСИ ТІЛА"

Зміст і матеріальне забезпечення

• Підготуйте медичну вагу, температурний листок, клейонку, серветку, дезрозчин.

• Попередьте хворого, щоб він спорожнив сечовий міхур і кишечник пе­ред зважуванням.

• Попросіть хворого роздягнутись до натільної білизни.

• Попросіть хворого стати на вагу.

• Відкрийте защіпку на вазі, зрівноважте її і закрийте защіпку.

• Зареєструйте показник ваги на вимірній планці.

АЛГОРИТМ "ВИМІРЮВАННЯ РОСТУ РОСТОМІРОМ"

Зміст і матеріальне забезпечення

• Візьміть ростомір.

• Станьте збоку від ростоміра і підніміть горизонтальну планку вище ро­сту хворого.

• Правильно поставте хворого на майданчик ростоміра: п’ятки, сідниці і лопатки повинні торкатись вертикальної планки, а голова повинна бути в такому положенні, щоб зовнішній кут ока та козлик вуха утворювали гори­зонтальну лінію.

• Опустіть планку ростоміра на тім’яну ділянку хворому.

• Визначте його ріст та зареєструйте його в історії хвороби (запишіть в температурний листок).

АЛГОРИТМ "ВИМІРЮВАННЯ ОБВОДУ ГРУДНОЇ КЛІТКИ.

Зміст і матеріальне забезпечення

• Візьміть сантиметрову стрічку.

• Попросіть хворого роздягнутись до пояса і стояти рівно.

• Сантиметрову стрічку накладіть на грудну клітку на рівні 5 - го ребра та під кутами лопаток. Попросіть хворого опустити вільно руки і спокійно дихати.

• Виміряйте на висоті максимальних вдиху та видиху обвід грудної клітки.

• Дані запишіть в температурний листок.

АЛГОРИТМ ТРАНСПОРТУВАННЯ ХВОРОГО НА КРІСЛ1-КАТАЛЦІ

Зміст і матеріальне забезпечення

• Візьміть крісло-каталку.

• Нахиліть крісло-каталку вперед, наступивши на підставку для ніг.

• Попросіть хворого стати на підставку для ніг і підтримуючи його, по­садіть в крісло.

• Опустіть крісло-каталку у вихідне положення.

• Спостерігайте, щоб при транспортуванні руки хворого не виходила за межі підставок.

• З допомогою рамки, яка розміщена за спинкою крісла, переведіть хворого в необхідне положення.

Алгоритм вимірювання температури тіла

Зміст і матеріальне забезпечення.

• Візьміть термометр, лоток, дезрозчин, серветки, температурний листок, вату посудину для зберігання термометра.

• Візьміть продезінфікований термометр.

• Подивіться на шкалу термометра.

• Струсіть термометр, щоб ртуть опустилася в резервуар до поділки 34 град. С ⁰.

• Огляньте пахвинну западину. При відсутності ознак запалення, витріть сухим рушником шкіру пахвинної западини. При наявності ознак запалення вимірювання температури тіла протипоказано.

• Помістіть у пахвинну западину кінець термометра з резервуаром. ртуті так, щоб резервуар зі всіх сторін доторкався до шкіри.

• Попросіть хворого притиснути до тіла зігнуту в ліктьовому суглобі.

• Відмітьте час вимірювання (10 хв).

• Покази термометра занесіть в температурний лист.

• Помістіть у лоток з 3% розчином перекису водню використаний термо­метр на 80 хв. ( або у 0,5% розчин хлораміну на ЗО хв., чи в 1% розчин хлораміну на 15 хв.).

• Вийміть термометр, сполощіть під проточною водою.

• Витріть насухо і помістіть у посудину, на дні якої є шар вати.

Переважна більшість хворих (96%) з травматичними пошкодженнями лікуються в амбулаторних умовах. Для забезпечення достатнього рівня медичної допомоги спеціалізованого рівня у медичних закладах передбачено створення:

1. травматологічних кабінетів;

2. травматологічних пунктів;

3. та травматологічних відділень.

Програмою підготовки студентів 2-го курсу медичного факультету, передбачено ознайомлення з загальними принципами організації роботи травмпункту та травматологічного відділення. У цих підрозділах лікувального закладу проводиться як амбулаторне лікуються хворих які отримали травму (травмпункт), так і стаціонарне лікування – в умовах травматологічного відділення. На даному етапі медичної допомоги травматологічним хворим проводиться комплексне функціональне лікування, включно до виписки. Згідно нормативних стандартів, травматологічний пункт складається з таких підрозділів як : 1) – кабінет лікаря-травматолога, де здійснюється прийом та огляд хворого; 2) – операційно-перев’язочного блоку; 3) – гіпсовочної; 4) – кімнати для очікування; та рентген кабінету. Санітарно-гігієнічний режим травмпункту, ідентичний вимогам, які є нормативними для роботи на приймальному покої лікувально-профілактичного закладу і регламентуються відповідними галузевими наказами.

Обстеження травматологічного хворого грунтується на загальних принципах, з використанням клінічних тадопоміжних методів, з обов’язковим урахуванням об’єктивної і суб’єктивної інформації отриманої при опитуванні та обстеженні хворого. У хворих з гострою травмою симптоматика розвивається дуже швидко істан хворого часто буває тяжким, що потребує швидкого встановлення діагнозу інадання своєчасної невідкладної допомоги. У таких випадках, діагностичний період повинен бути якомога коротшим. При збиранні анамнезу з'ясовують обставини травми імеханізм їївиникнення, що допомагає встановити характер ілокалізацію можливих пошкоджень.

Обстеження ділянки пошкодження включає:огляд, пальпацію, перкусію, аускультацію, вивчення обсягу та амплітуди рухів у суглобах, застосування допоміжних методів обстеження.

При огляді- виявляють зміни конфігурації, форми іскорочення кінцівок, стан шкіри, наявність ран, її величину, функцію кінцівок.

Пальпація - дозволяє визначити: припухлість, локалізацію болю, крепітацію при переломах, кісткові уламки, похолодання кінцівки івідсутність пульсу при пошкодженні артерій, біль інапруженість черевної стінки при пошкодженні органів черевної порожнини, визначити патологічну рухливість у нетипових місцях та підтвердити функціональну обмеженість рухів у суглобах при їх пошкодженні.

Перкусія – дає змогу встановити притуплення при кровотечі у плевральну порожнину, черевну порожнину, локальну болючість у місці пошкодження при переломах і та. ін.

Аускультації- за її допомогою виявляють ослаблене дихання при гемотораксі у хворих з пошкодженнями грудної клітини, легень, відсутність перистальтики при пошкодженні органів черевної порожнини. При траві кінцівок, обсяг рухів у суглобах є основним функціональним показником. Під час обстеження хворого слід спочатку встановити амплітуду активних рухів, а потім пасивних. Із допоміжних методів обстеження у травматологічних хворих, необхідним є проведення рентгенографії місця пошкодження обов'язково у двох проекціях. При підозрі на пошкодження внутрішніх органів з кровотечею у плевральну порожнину, чи черевну порожнину важливе значення має повторне обстеження рівня артеріального тиску, вмісту гемоглобіну, прогресуюче зниження якого підтверджує діагноз внутрішньої кровотечі.

Суб’єктивне обстеження:

Скарги:Хворі, як правило, скаржаться на біль в ділянці травми, яка різко підсилюються при рухах, порушення функції та деформацію відповідної частини тіла при переломах кінцівки. Інтенсивність болі при переломах пояснюється пошкодженням та запаленням надкістя, а також кісткової тканини та навколишніх м’яких тканин.

Анамнез:Після отримання від хворого відомостей про час та загальних обставин травми (що та коли було з хворим), треба розібратися більш уважно з можливими функціональними наслідками травми.

Об’єктивне обстеження.

Визначення загального стану хворого:

Огляд.

а) При переломах кісток, положення хворого, як правило, буває вимушеним: хворий боїться посилення болі, намагається тримати в нерухомому стані пошкоджену частину тіла.

При ускладнених переломах, які супроводжуються пошкодженням різних відділів периферичної нервової системи, може мати місце пасивне положення відповідних частин тіла (наприклад, переломи хребта з розривом або здавленням спинного мозку, переломи черепа з пошкодженням, або здавленням ділянки передньої центральної звивини головного мозку, переломи стегна з пошкодженням сідничного нерву та ін.).

б) Порушення цілісності шкіри в ділянці перелому, робить цей перелом відкритим і разом з цим різко зростає можливість розвитку інфекційних ускладнень, в тому числі нагноєнь, гематом та остеомієліту. Блідість шкіри периферійних відділів кінцівки може вказувати на пошкодження артеріальних стовбурів, ціаноз, набряк – на пошкодження глибоких вен.

Крововиливи в ділянці перелому (внаслідок просочування кров’ю шкіри) спостерігається зазвичай на 2 – 3 добу після травми.

в) Припухлість в ділянці перелому виникає за рахунок виникнення гематоми (кровотеча з пошкоджених судин уламків в сусідні м’які тканини). В подальшому приєднується набряк запального та застійного характеру. Набряк сягає максимуму, зазвичай, на другу добу.

г) Деформація в ділянці перелому, говорить про наявність зміщення уламків. Вона може бути відсутньою при піднадкісткових вколочених переломах та переломах без зміщення уламків.

Пальпація:

а) При локальній пальпації по ходу кістки (одним пальцем) визначається болючість в ділянці перелому (по лінії перелому та по краю пошкодженого надкістя).

б) Певне значення в розпізнаванні переломів має також болючість у ділянці перелому при натисканні на окремі ділянки тіла.

в) Рухомість в незвичайному місці - на протязі кістки, являється абсолютною (патогомонічною) відзнакою перелому.

г) Важливим симптомом також треба вважати крепітацію (шум, який виникає під час тертя уламків).

З метою виключення пошкодження магістральних судин та нервів кінцівки необхідно обстежити пульсацію артерій периферійніше перелому, а також чутливість шкіри та можливість активних рухів пальцями.

Вимірювання:

Вкорочення анатомічної довжини сегменту кінцівки – наявність явної деформації – не тільки допомагає у правильній діагностиці перелому, особливо вколоченого (наприклад, хірургічної шийки плеча), але і дозволяє встановити ступінь зміщення уламків по довжині. Велике значення має порівняльне вимірювання довжини кінцівки при визначенні якості репозиції уламків, особливо методом постійного витягування. Вимірювання проводиться сантиметровою стрічкою. Здоровій кінцівці перед її вимірюванням надається таке ж положення, в якому знаходиться і хвора кінцівка.

В деяких випадках (при наявності набряку в ділянці ліктьового, або плечового суглобів) набагато краще вимірювати довжину усієї кінцівки. На верхніх кінцівках вимірювання проводять від краю акроміального відростку до шиловидного відростку променевої кістки, або ліктьової. На нижніх кінцівках вимірювання виконують від великого вертела до вершини зовнішньої лодижки.

Ступінь порушення активних рухів, характерних для даного органу, визначається об’ємом виконуваних хворим активних рухів. При переломах ця функція, як правило, порушується. Однак, при вколочених, неповних переломах, а також переломах однієї з паралельних кісток, порушення функції може бути лише частковим.

Використання іммобілізуючих шин при травмах та переломах кінцівок.

З метою іммобілізації ( знерухомлення у функціонально вигідному положенні), перед накладанням транспортних шин травматологічним хворим з пере­ломами передпліччя або плеча, пошкодженій руці надають положення зги­нання у ліктьовому суглобі під кутом 80-85⁰. Долонна поверхня кисті, за таких умов, повинна бути звернена до тулуба. При переломах гомілки, стегна або хребта, хворій повинен лежати на спині, його ноги знаходяться у випрямле­ному положенні; при перелогах тазу, ноги повинні бути зігнуті у тазо­стегнових, та колінних суглобах і помірно розведені (положення Волковича). У холодну пору року, одяг з постраждалого не знімають і накла­дають шини поверх нього, використовуючи його як підстілку. При відкритих переломах рукав чи штанину піднімають, або розрізають, накладають асе­птичну пов’язку на рану, після чого одягу надають попереднє положен­ня і накладають шину. Якщо одежі на травмованій кінцівці нема, на шинуКрамеранакладають підстилку з вати або з мякої тканини і закріп­люють її до шини бинтом. Для знерухомлення відломків шина повинна фіксувати 2 суглоби, суміжні з пошкодженим сегментом кінцівки, а при переломах стегна та плеча — додатково гомілково-стопний та променево - зап’ястний суглоби. Моделювання шини Крамера полягає у вигинанні її таким чином, щоб шина повторювала форму тієї поверхні тіла, на яку вона буде накладена (по тильній поверхні кисті; передпліччя та плеча, до лопатки протилежної сторони, по підошовній поверхні стопи і задній поверхні гомілки та стегна). Моделювання шини проводять на собі, примірюючи її до хворого. Вигинання шини на хворому неприпустиме. В різних ділянках кінцівок і тулуба шину фіксують тими ж ходами бинта, які за­стосовують у цих ділянкам при накладанні пов’язок без шини.

Шину Дітеріхса - накладають для транспортної іммобілізації при пере­ломах стегна. Вона складається з 4-х частин - підошовної планки, зов­нішньої та внутрішньої розсувних планок та закрутки. Іммобілізація досягається не тільки завдяки жорсткості поздовжніх планок шини, а й у результаті витяжіння кінцівки. Під час накладання шини Дітеріхса хворий лежіть на спині. Фіксують до стопи підошовну планку шини. Зовнішню та внутрішню поздовжні планки шини моделюють відповідно до росту хворого; роблять упор верхніх кінців планок у підпаховинну ді­лянку та в лобкову кістку постраждалого і розсувають та фіксують планки так, щоб їх нижні кінці виступали на 10-15 см. далі від підо­шовної планки. Нижні кінці поздовжніх планок проводять через бокові “провушини” підошовної планки, з’єднують їх поперечиною, що шарнірно з’єднана з внутрішньою поздовжньою планкою. Через отвір у поперечній планці проводять шнури закрутки, проводять їх через напівкільця пі­дошовної планки і зв’язують на закрутці з помірним натягом. На протя­зі гомілки і стегна поздовжні планки фіксують спіральними ходами бин­та, а в області тазостегнового суглоба колосовидною пов’язкою. Верх­ній кінець зовнішньої поздовжньої планки фіксують до тулуба ременем, проведеним через надпліччя здорової сторони. Поворотами накрутки створюють витяжіння ноги.