3.3 Проблеми у світі інновацій

Особливого значення інноваційний процес набуває для перехідних економік. А саме такою є економіка України. Ринкові відносини, що впроваджуються, різко висвічують спадщину адміністративно-командної системи - надвитратне, неефективне господарювання, що в умовах жорсткої міжнародної конкуренції та встановлення врівноважених цін ставить більшість існуючих підприємств перед загрозою банкрутства.

Подолання цього стану неможливе тільки через потужний інноваційний перерозподіл ресурсів суспільства, на користь конкурентоспроможних наукоємних виробництв.

Відсутність структурної перебудови інноваційного типу генерує потужні стагнації та інфляції. Виробництво ніби "виштовхує" капітал, призначений для відтворення неефективних підприємств, які втратили попит на свою продукцію. Подолання такої структурної кризи можливе тільки в тому разі, якщо цей капітал спрямовуватиметься в науково-технічні інновації, у нові виробництва, котрі визначають суть та напрями трансформаційних процесів.

Країна з перехідною економікою, яка програє "інноваційні змагання", залишається аутсайдером світової спільноти. Тому Україна може претендувати на належне їй за потенціалом місце в Європі та світі лише за умови, що вона виявиться спроможною опанувати інноваційний шлях розвитку. Для цього потрібно створити соціально-економічні умови та стимули для організаційної конвергенції в українському суспільстві пріоритету системи цінностей науково-технічного розвитку та ідеології ринкових реформ[16].

Негативні наслідки кризових явищ в економіці України та їх переплетіння в сфері науки освіти, техніки і технологічного розвитку зумовили істотне гальмування інноваційних процесів. Бюджетне фінансування науково-технічної сфери неухильно зменшується, залишається низьким рівень впровадження у виробництво результатів досліджень та розробок, наука поступово перестає бути суспільно визнаною пріоритетною діяльністю держави. Відбувається незворотна втрата інтелектуального потенціалу країни.

Основним недоліком здійснюваної інноваційної політики залишається її спрямованість на управління переважно "процесом", а не "кінцевими результатами". Треба створювати матеріально-технічне підґрунтя для системи стимулів та необхідних організаційно-технологічних понять ефективної роботи хоча б найкращої частини науково-технічного та виробничого потенціалу. Тому для вдосконалення інноваційної політики дуже важливо формувати стимулююче економіко-правове середовище саме для тих суб'єктів циклу "наука-техніка-виробництво", які забезпечують відчутні позитивні кінцеві результати.

Державна інноваційна політика повинна стати найважливішою підоймою діяльності, спрямованої на виведення економіки України з кризи. Головною метою такої політики є стратегічна орієнтація розвитку виробництва на створення і широке застосування принципово нових машин, матеріалів, комплексних технологічних систем, ефективне освоєння науково-технічних розробок, забезпечення соціально-економічних, організаційних і правових умов для постійного відтворення та ефективного використання науково-технічного потенціалу. Досвід показує, що значна частина науково-технічних інновацій пов'язана з інвестиційними товарами, які потребують капітальних витрат. Тому, якщо рівень нагромадження інвестицій у країни низький, то потенційні можливості розвитку науково-технічної сфери можуть бути втраченими. Цей аспект сьогодні дуже актуальний для країн з перехідною економікою, бо процес відтворення виробничого апарату переживає глибоку кризу. Основні причини кризи інвестування: екстенсивний характер відтворення в минулому; відсутність економічного механізму стимулювання спад інвестиційної активності; руйнівна сила інфляції[17].

В Україні ще не склався дієвий механізм інвестування масштабних технологічних змін. Державні науково-технічні програми часто не забезпечують кінцевих результатів. Міністерства та відомства обтяжені соціальною необхідністю підтримки традиційних виробництв, не мають достатніх коштів для інноваційних трансформацій своїх галузей. Недержавні комерційні структури ще не можуть здійснювати довгострокові проекти, які б забезпечували базові технологічні зміни. Іноземні інвестиції здебільшого спрямовані на підтримку виробництв, які мають короткострокову експортну перспективу.

Проблеми поліпшення структури економіки, оголошені пріоритетними завданнями реформування, залишаються поки що нерозв'язаними. Спад інвестиційної діяльності набагато важливіший, ніж безпосередньо саме виробництво.

Таким чином держава вбачає своїм головним завданням створення сприятливих умов для активізації інноваційної діяльності, стимулювання приватних інвестицій при обмеженні своєї діяльності як інвестора[9].

Висновки

В роботі досліджено основні проблеми інноваційної політики Україні. Що стосується стану інноваційної діяльності в Україні, то відстежується тенденція її поступового зниження. Серед основних критеріїв, що свідчать про незадовільний стан інноваційної діяльності в Україні, виділені наступні: зменшення витрат на науку та науково-технічні вироби, низький рівень експортабельності та конкурентоспроможності товарів та послуг, обсяги оновленої продукції характеризуються тенденцією скорочення. Обмеження інноваційної діяльності є наслідком неефективного державного впливу, зокрема податкових пільг, антимонопольного, патентно-ліцензійного та кон’юнктурного регулювання технологічного оновлення виробництв.

Механізм стимулювання інноваційної діяльності має складатися з наступних обов’язкових заходів, які повинні бути зафіксовані законодавчо:

• моральне заохочення авторів: присудження спеціальних почесних звань, включення в члени винахідницьких клубів, видачу винахідникам посвідчень, грамот, медалей і інших знаків відзнаки, публікації про авторів і створені винаходи;

• авторам винаходів, заявлених від імені підприємства і, що використовувалися в перебіг року, доцільно надавати право вибору часу чергової відпустки;

• рекомендувати встановлення підвищеного окладу в порівнянні з іншими групами персоналу фірми, як основну форму матеріального стимулювання винахідників;

• автору винаходу, на який були видані відповідні охоронні документи, премія за підсумками року може бути збільшена до 15%;

• пропонується застосовувати преміювання осіб, що створили винахід, не тільки у вигляді наявних виплат, але й у вигляді дивідендів по виданих акціях компанії;

• можуть бути встановлені нормативи виплат винагороди за винаходи в розмірі 10-25% від економічного ефекту протягом першого року його використання, а у випадку особливо важливих - 10% і в наступному році використання винаходу.

• доцільно рекомендувати фірмам виплачувати винагороди навіть за винаходи, що безпосередньо промислово не використовуються.

Як заходи, що побічно стимулюють винахідницьку діяльність з боку держави і спрямовані на використання плодів винахідницької творчості підприємствами можна назвати життєво необхідне полегшення податкового тягаря у співвідношенні підприємств, що використовують на законній підставі винаходи у виробництві з певним комерційним успіхом. Найбільш ефективним може виявитися зниження ставки податку на прибуток не тільки на частину прибутку, отриманої в результаті застосування винаходів, але і на весь прибуток у цілому, отриманим таким суб'єктом. Свою роль може зіграти і звільнення від оподаткування ПДВ ряду платежів, пов'язаних з винахідництвом.

Пропоноване вище додаткове стимулювання винахідницької й особливо інноваційної діяльності здатне кардинально поліпшити інноваційний "клімат" і допомогти в подоланні кризи в економіці України, а також підвищити конкурентоспроможність підприємств на вітчизняних і світових ринках.

Створення і функціонування технологічних парків взагалі повинно бути одним з пріоритетних напрямів науково-технологічного та інноваційного розвитку в Україні. Технопарк дає можливість запровадити безперервний цикл: «дослідження – розробка – проектування – дослідне виробництво – виробниче впровадження – збут продукції».

Технопарк можна розглядати як особливий вид спеціальної економічної зони, в якій накопичуються кошти для розробки наукоємної продукції. Економічна привабливість спеціального режиму функціонування технопарків для розвитку інноваційної діяльності полягає в тому, що він дозволяє накопичити необхідні для цього фінансові ресурси.

Отже, Україна має великий потенціал, який треба намагатися розвивати якомога більше, в першу чергу на державному рівні, тільки тоді ми зможемо зайняти гідне місце на світовому ринку та у світовій спільноті.

Список використаної літератури

1. Конституція України. – К.: Юридична література, 1996. – 79 с.

2. Закон України „Про інвестиційну діяльність” від 15.06.2001р.

3. Закон України „Про наукову і науково-технічну діяльність” від 16.05.2000р.

4. Закон України «Про інноваційну діяльність» від 4.07.2002 р. № 40-IV

5. Закон України „Про охорону прав на винаходи та корисні моделі”//ВВР. – 1994. - №13. – 70 с.

6. Закон України „Про охорону прав на промислові зразки”//ВВР. – 1994. - №13. – 64 с.

7. Положення про порядок створення та функціонування технопарків та інноваційних структур інших типів. Затверджене Постановою Кабінету Міністрів України №549 від 22.05.96р.//УК.-1996.-30травня(№77) – 23 с.

8. Гришин І.Я. Національна ідея тотальних інновацій та інформаційна технологія клієнт-сервер//Вісник УАДУ.-2005.-№2.-С.205-208.

9. Красноносова О.М. Проблеми матеріального стимулювання персоналу промислових підприємств // Фінанси України. – 2002. – № 10. – с. 48-52.

10. Пічкур О. Особливості інноваційної діяльності на сучасному етапі // Інтелектуальна власність. – 2005. – № 1. – с. 34-39.

11. Яковец Ю. Инновационное инвестирование: новые подходы // Экономист.-2004.-№1.-С.31-33.

12. Соколенко С.И. Современныее мирове рынки и Украина. – К.: Демос, 1995. – 354 с.

13. Тацуно Ш. Стратегия – технополисы: Пер. с англ. – М.: Прогресс, 1989. – 344 с.

14. Андрощук Г. Государственная инновационная политика // Бизнесинформ. – 1997. - №1. – С. 37-40.

15. Савельєв Є. В. Міжнародна економіка: теорія міжнародної торгівлі і фінансів: Підручник. – Тернопіль: Економічна думка. – 116 с.

1. 16. Амоша О. Інноваційний шлях розвитку України: проблеми та рішення // Економіст. - 2005. - №6. - С.28-32.

2. 17. Макаренко І. Проблеми інноваційної політики України в умовах реформування економіки // Економіст. – 2005. - №4 - С.40-42.

3. 18. Стельмащук А.М. Державне регулювання економіки: Навчальний посібник. – Тернопіль: Астон, 2001. - 362с.

4. 19. Харламова Г.О. Вплив інвестицій на економічне зростання // Фінанси України. - 2005. - №3. - С.57-64.

5. 20. СтеченкоД.М. Інноваційні форми регіонального розвитку. Навч посіб - К.: Вища шк., 2002 - 254 с.

6. 21. Пересада А.А. Управління інвестиційним процесом – К.: Лібра, - 2002 - 472 с.

7. 22. Майорова Т.В. Інвестиційна діяльність. Навч. посіб. - Київ: ЦУЛ, 2003. – 376 с.