Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
11.docx
Скачиваний:
18
Добавлен:
25.02.2016
Размер:
64.97 Кб
Скачать

4. «Хожденіє» ігумена Даниїла

Паломництво входить до середньовічного побуту як одна з масових форм народного благочестя й ефективний засіб подолання фізичних дистанцій до місцевостей, освячених благодатною присутністю Ісуса Христа, виявами Божої ласки в діях земних подвижників, задля духовного наближення до джерела освятної ласки, що виявилася в цих місцевостях, – Бога. Маршрути паломництв стали істотними складниками нового, християнського простору, в параметрах якого формувалася середньовічна цивілізація.

Саме церковнослов’янське слово «паломники» (пор.: palmarii, palmati, palmigeri) походило від звичаю приносити з собою пальмовий листок, знак, символіка якого формувалася спогадами про Неділю ваїй (Пальмову), тобто Вхід Господній до Єрусалиму, коли мешканці міста зустрічали Ісуса Христа як тріумфатора, стелячи одяг та зелене листя на дорогу перед ним (Мт. 21: 8; Мк. 11: 8). Паломник не тільки маніфестував цим свою духовну присутність серед прихильників і послідовників Христа, що йде на жертовну смерть, але й засвідчував входження до сакрального простору Святої Землі своєї церковної спільноти.

Переусвідомлення знайомства зі святими реліквіями й долання географічного простору як духовного досвіду набуває дискурсивного втілення в паломницькій літературі. Першими паломницькими записками вважається подорожній журнал іспанської аристократки Еґерії (або Етерії) Аквінатської, котра відвідала Синай і Святу Землю 384 року. Цей твір засвідчив формування традиції відвідин Святої Землі задля глибшого переживання присутности в земній історії та у власному духовному житті воскреслого Спасителя. Паломницькі записки Еґерії започаткували важливий жанр християнської літератури, розквіт якого припадає на Середні Віки.

В середньовічну добу паломництво входить до числа найпопулярніших аскетичних подвигів, який сполучав зречення постійної оселі, майна, близьких людей та простування за Христом. Невдовзі по завершенні «мандрівки народів» паломництво набуває масового характеру. За спостереженнями Ґергарда Подскальського, «у пустельних самотників давнини й у великих місійних рухах раннього Середньовіччя (по закінченні мандрівки народів) слова монашествота паломництво стають мало що не синонімами». Його роль зберегалася і в майбутньому [430], хоча завоювання Святої Землі ісламським Халіфатом, а потім турками-османами, згодом же – боротьба Ренесансу з шануванням святих реліквій наклало свій відбиток на розвиток паломницької традиції. Вже у наш час російський твір невідомого автора середини ХІХ ст. «Щирі розповіді Прочанина своєму духовному отцеві» став однією з найпопулярніших у православному світі аскетичних книг.

Паломництва в Святу Землю, а також до нових європейських святинь у Константинополі та на Афоні дуже швидко входять до релігійної свідомости наверненої до християнської віри Руси. До певної міри княжі посольства до сусідніх країн для «випробування вір», про які йдеться в літописному описі хрещення Руси, стають прологом до християнських паломництв. Адже саме прибуття послів до Константинополя та їхня присутність на богослужінні у Влахернській церкві стала вирішальним арґументом за прийняття християнства східного обряду.

Найдавніший український паломницький твір, «Житье и хожденье Данила Русьскыя земли игумена» (далі – «Хожденіє» Данила ігумена), став і найпопулярнішим зразком цього літературного жанру. Ігумен Данило жив у другій половині ХІ – на початку ХІІ ст. Очевидно, він був настоятелем одного з монастирів на Чернігівщині. Маршрут паломництва Данила пролягав через Константинополь, Ефес, острови Патмос, Кіпр. Зворотня дорога йшла через Бейрут (Беріт), Тріполі, Антіохію й Константинополь. Перебування в Палестині тривало 16 місяців і припало на часи після першого хрестового походу (1096–1100), на період правління Балдуїна Єрусалимським королівством (1100–1118). Енерґійний король Балдуїн І, за урядування якого держава хрестоносців переживала найбільше піднесення, особисто опікувався руським паломником. Згадувані в «Хожденії» походи Балдуїна І, що відбулися протягом 1106–1108 рр., дозволяють точніше встановити ймовірну дату паломництва: 1106–1107 рр.

Ігумен Данило жив в історичній лаврі прп. Сави Освяченого. Він відвідав Єрусалим, Вифанію, Вифлеєм, околиці Йордану, Хеврон, Галилею, Тиверіадське озеро, Самарію. Його супроводив досвідчений старий палестинський монах – «мужь святъ и старъ деньми, и книженъ велми, и духовенъ, жившь в Галилеи лѣт 30, а у святаго Савы въ лаврѣ жившъ лътъ 20, и тый ми мужь указа все по истинѣ, от святых книгъ испытавъ добрѣ». Достовірність почутої інформації автор перевіряє, розпитуючи авторитетних для нього осіб: «испытах добрѣ от сущих ту издавъна и вѣдущих по истиннѣ вся та святаа мѣст» (про Гріб Господній).

В «Хожденії» виділяють вступ, опис маршруту подорожі, опис палестинських святинь, епілог та опис великоднього богослужіння на Гробі Господнім з чудом пасхального вогню. Автор намагається відтворити особливо відчутну в Святій Землі тяглість зв’язку Старого та Нового Завіту, історію спасіння в усій повноті, від Авраама з його переселенням до Ханаану й до літургійного життя сучасної Церкви. Сам предмет оповіді вимагає від паломника власного вправляння в аскетичних подвигах, особливо покори й молитви. Він прагне позбутися самодостатности індивідуального чинника в подорожі задля втілення в тексті універсальних християнських чеснот.

Свідки й символи благодатної дії Божої ласки звільняються силою уяви від просторово-часових обмежень і поширюють свою дію на всіх, хто духовно прилучається до їхнього споглядання. Ідея ікони як символічного посередника в проникненні суб’єкта поза просторово-часові виміри матеріального світу поширюється й на священні місця та реліквії, зображувані письменником. Художній – або радше літературний – образ стає засобом подолання предметности в релігійній свідомості реципієнта. Хоча разом з тим ряснота земних дарів на Святій Землі поблизу Хеврону, – можливо, перебільшувана паломником через екзотичність загального враження, – сприймається ним як ствердження Божого благословення: «І нині воістину земля та, Богом обітована, благословенна є від Бога усім добром: пшеницею, і вином, і олією, і всяким овочем дуже багата, і худобою наділена вдосталь. І вівці, і худоба двічі народжуються влітку; і бджоли хмаряться в камінні у горах тих гарних. І виноградників багато у підгір’ях тих, і дерев плодових незліченно — маслини, смоковниці, рожці, яблуні, черешні тощо — всякий плід там є. І плід той — кращий та більший за плід будь-який, що існує на землі під небом — нема такого плоду ніде. І води добрі у місці тім і цілющі. І є місце те і красою, і всім добром несказанне».

Парадоксальність долання влади матеріальних стереотипів через показ земних реалій, що стали носіями Божої благодати, виявляється повсюди. Особливо розчулюють неодноразові апелювання до життєвого досвіду земляків. Класичний приклад, який завжди згадують дослідники – порівняння Йордану з річкою Снов на Чернігівщині: «Йордан-річка тече швидко, береги ж має по обидва боки круті, а потім пологі, вода ж мутна дуже і смачна, і не наситяться ніяк ті, хто п’є воду ту святу, від неї нема ні хвороби, ні шкоди для черева людського. Всім подібний Йордан до річки Снов — і за шириною, і за глибиною, і звивисто тече, і швидко дуже — як Снов-ріка. Вглиб він чотири сажні на самій середині, як я виміряв і визначив сам, бо перебрався на інший бік Йордану, багато сходив берегом його. Завширшки ж Йордан — як Снов у гирлі. Є на цьому боці Йордану, над водоймищем тим, неначе ліс — дерева невисокі, схожі на вербу; і вище водойми тієї вздовж берега Йордану росте ніби багато лози, але це не як наша лоза, а більше схоже на кизил. Є й тростини багато. Отава , як на Снов-ріці. Звірини там багато, і свиней диких незліченно, і гепардів там, на левів схожих, багато з обох боків Йордану». «І всім Йордан подібний до Снову-ріки — і вшир, і вглиб, і гирлом. І риби багато у верхів’ї його».

Можна згадати також і про порівняння риби з Тиверіадського озера, про яку зауважується, що вона аж солодка і що її любив їсти Ісус, з відомим українцям коропом. Дерево з острова Патмос «зигія» порівнюється з вільхою, а інше дерево, «рака», – з осикою. А кущі понад Йорданом поблизу місця хрещення Ісуса Йоаном Предтечею асоціюються в його уяві з вербою.

Споглядання руським ігуменом Святої Землі розгортається в постійному супроводі Церкви, репрезентованої і її сучасними служителями (монаша громада лаври прп. Сави Освяченого, де живе о. Данило, досвідчений старець, що супроводжує русина при відвідинах святинь), і подвижниками минулого. Еклезіологічний контекст паломницьких спостережень складають постійні згадки про вшанування реліквій рівноапостольною царицею Єленою, про мучеників, святителів, монахів і монахинь, котрі здобули благодатний досвід спілкування з Богом на цьому місці або за допомогою цих реліквій.

Молитва трактується як запорука успішної подорожі й належного сприйняття її наслідків. Розповідаючи про повернення до Єрусалиму, ігумен Данило говорить, що мандрував Палестиною, «молитвами святыя Богородица съблюдаємь», і додає: «Божиєю помощию укрѣпляєм, походих мѣста та святаа, не видѣх нигде же поганых, ни лютаго звѣри, ни пригоди ми ся видѣти иного зла ничто же, ни немощи малы не почютих в тѣлѣ моєм; но всегда, яко орелъ облегчеваєм, Божією благодатю съблюдаєм и силою Вышняго укрѣпляємъ». Подорож ігумена Данила постає насамперед молитовним подвигом, що здійснюється за його народ і батьківщину: «І Бог тому свідок, і святий Гріб Господній, що в жодному із святих місць не забув я імен князів руських, і княгинь, і дітей їх, єпископів, ігуменів, і бояр, і дітей моїх духовних, і усіх християн ніколи не забував. У всіх святих місцях згадував їх, перш за все молився за князів усіх і потім вже свої гріхи замолював. І за те дякую благому Богові, що напутив мене, нікчемного, імена князів руських написати у лаврі святого Сави. І нині згадуються імена їхні в октеніях, з жінками та дітьми їхніми. Ось імена їхні: Михайло-Святополк, Василь-Володимир, Давид Святославович, Михайло-Олег, Панкратій Святославович, Гліб Мінський — скільки пам’ятав імен, стільки і вписав, за всіх інших князів руських і бояр біля Гробу Господнього та в усіх святих місцях молився. І відспівав літургії: за князів руських і за всіх християн — п’ятдесят літургій, і за померлих сорок літургій відспівав».

Насиченість сакрального простору, особливо відчутна в Єрусалимі, досягається переліком епізодів біблійної історії, пов’язаних з цією місцевістю. При схилі Оливної гори, звідки вознісся Ісус Христос, в Гефсиманії, знаходяться і печера, звідки Ісуса було взято сторожею, і інша печера, де Христос навчив учнів молитви «Отче наш», і гроби Пресвятої Богородиці та праведного Якова, брата Господнього, і місце молитви про чашу.

Неподалік від Давидової башти в Єрусалимі визначається місце Урієвого дому й лазні, де милася Вирсавія. Зовсім поряд – преторія, куди привели Спасителя на суд до Понтія Пилата. Там же – юдейська в’язниця, де перебував апостол Петро. А ще рів, куди вкинули пророка Єремію, оселі пророка Єремії, апостола Павла, зрадника Юди Іскаріота, святих Йоакима і Анни. Десь тут Христос зцілив кровоточиву, а цариця Єлена виявила правдивість Хреста Господнього, дотик до якого воскресив мерця. І все це – в безпосередній близькості від Голгофи та від печери Воскресіння, котрі, виявляється, всі опинилися на території одного храму Гробу Господнього. Часова відстань між подіями Старого й Нового Завіту руйнується, просторова близькість набуває провіденційного змісту.

Руйнівний вплив історичних колізій на стародавні святині раз у раз згадується ігуменом Данилом. Пишучи про колишній Соломонів палац, він зауважує: «Ветхий бо град Ієрусалимъ разоренъ єсть весь не єдиною». При перебуванні в Гефсиманії згадується, що збудований при брамі жіночий монастир було знищено поганами (О вратѣхъ градных). Спорожнілий Еммаус також викликає згадку про набіги кочовиків.

Тут вы можете оставить комментарий к выбранному абзацу или сообщить об ошибке.

Оставленные комментарии видны всем.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]