3.Модель житлового приміщення для соціально-побутової реабілітації інвалідів з порушенням функцій опорно-рухового апарату.

Спеціальні пристосування на господарсько-побутового встаткування встановлюються у ванній кімнаті у вигляді фіксованих до стіни електроприладів, подовжених ручок до гребінців і зубним щіткам, у вигляді установок автоматичної подачі зубної пасти, у вигляді важільних кранів для води. Пристосування повинні полегшувати інвалідам з ушкодженнями верхніх кінцівок також самообслуговування при прийнятті ванни. Вони повинні забезпечити інвалідові зручність і безпеку. У ванною необхідна установка навісного сидіння, опори для фіксації ніг, поручнів для підйому й переміщення у ванні. Необхідні також пристосування для інвалідів з поразкою верхніх кінцівок і в туалеті. Вони передбачають різні опори (настінні, відкидні, вертикальні, горизонтальні) до унітаза, обладнання для підйому з унітаза. Для здійснення самостійного приготування їжі необхідні пристосування для мийки й чищення овочів і риби, для різання продуктів, для миття посуду, для відкривання банок і пляшок і ін. Фахівець із соціальної роботи повинен визначати необхідність постачання інваліда з ураженням верхніх кінцівок спеціальними приладами для розсовування фіранок, для підняття предметів з підлоги для відкривання кватирок. Ще більші проблеми в самообслуговуванні виникають в інвалідів, прикутих до ліжка. У цих випадках обмеження самообслуговування пов'язане не з дефектами верхніх кінцівок, а з неможливістю пересуватися. Уся життєдіяльність здійснюється в межах обмеженого простору. У зв'язку із цим необхідно обладнання такого простору спеціальними пристосуваннями для приймання їжі, читання і т.д. Цій меті може служити надліжковий столик, який оснащується насадками-власниками книг, ручок і т.д. на стіні, де стоїть ліжко, необхідний горизонтальний поручень, що дозволяє інвалідові самостійно сісти в ліжку. Для інвалідів з ушкодженням нижніх кінцівок, обмеження життєдіяльності яких переважно в сфері пересування, основне значення набуває спеціальне устаткування квартири. Це встаткування повинне служити не тільки пересуванню як фізіологічному акту, але й забезпечувати можливість виконувати інші функції, пов'язані з іншими видами життєдіяльності. Інвалід з ушкодженнями нижніх кінцівок бідує насамперед в індивідуальних допоміжних засобах пересування (тростина, милиці, крісло-коляска). У зв'язку із цим при встаткуванні квартири стаціонарними обладнаннями необхідно переглянути й та обставину, щоб вони не створювали перешкод для користування індивідуальними засобами пересування. Устаткування квартири, у якій проживає інвалід з ушкодженнями нижніх кінцівок, змушений користуватися кріслом-коляскою, повинне починатися із прихожей. Необхідно передбачити низьке розташування вішалки для одягу й полиць. Вхідні двері повинна мати ручки, розташовані на доступній для інваліда висоті. Площа прихожей повинна бути достатньої для маневрування крісла-коляски. У квартирі між приміщеннями й при виході на балкон не повинне бути порогів. Дверні прорізи повинні давати можливість проїзду крісла-коляски. Уздовж вільних від меблів стін необхідна установка горизонтальних поручнів. Туалети повинні мати достатню площу для розвороту крісла-коляски. Унітаз необхідно обладнати настінним горизонтальним поручнем або опорною рамою. У ванній кімнаті слід передбачити можливість розвороту крісла-коляски, установити поручні для переміщення у ванну. У кухні для зручності при готуванні їжі поставити спеціальний стіл з вилученням для інваліда на колясці. Існує ще одна проблема для інваліда, що користується кріслом-коляскою, - це переміщення на ліжко. Необхідно передбачити й це, тобто обладнати ліжко спеціальним підйомником, що забезпечують інвалідові можливість самостійного керування з метою переміщення. Рекомендоване оснащення, устаткування, пропоновані технічні засоби є загальними, вони не вирішують усіх проблем задоволення потреб інвалідів з ушкодженнями опорно-рухового апарата. У кожному конкретному випадку можуть бути інші потреби, залежно від особливостей дефекту. Крім того, питання встаткування квартири, усіх її приміщень не вирішують проблему соціально-побутової реабілітації інвалідів. Слідом за здійсненням устаткування квартири встає завдання навчання інваліда користуванню допоміжними обладнаннями й пристосуваннями. Саме встаткування квартири повинне відповідати не тільки вимогам побуту у вузькому змісті цього слова. Інвалід, що перебуває постійно в межах власної квартири, може продовжити утвір, займатися трудовою діяльністю, мати аматорське заняття. У зв'язку із цим і встаткування квартири повинне відповідати конкретним цілям, тобто виходити за вузькі рамки соціально-побутової реабілітації. З метою практичної реалізації положень про соціально-побутову реабілітацію інвалідів з порушеннями функцій опорно-рухового апарата в житловому середовищу необхідне створення моделі житлового приміщення, яка містила б усі життєво важливі блоки для оволодіння інвалідом запропонованими допоміжними обладнаннями й реабілітаційними технічними засобами з наступним відносно незалежним способом життя. 

1. Причини рухових розладів

Рухові розлади розвиваються через неврологічних відхилень, що відбуваються як в центральній, так і в периферичній нервовій системі. Через розлади трансляції нервового імпульсу від головного і спинного мозку до різних груп м'язів починає розвиватися повний або частковий м'язовий параліч.

В процесі проходження через спинний мозок нейрони як би перехрещуються, тому якщо порушується робота. Приміром, правого півкулі головного мозку, то рухові порушення торкнуться протилежну частину тіла.

При дослідженні з підозрою на рухові розлади у хворого встановлюють неврологічний статус, роблять всілякі проби. Діагностування рухових розладів базується на загальному тестуванні неврологічного характеру з об'єктивною оцінкою функцій руху, сили і тонусу м'язової маси. Крім того, аналізують стан сухожиль і суглобів на згинальні і розгинальні руху. Крім цього, пацієнтам можуть призначати загальні клінічні аналізи та обстеження.

В якості додаткових методів дослідження можуть проводити:

- дослідження головного та спинного мозку на магнітно-резонансному такомп'ютерному томографі;

- дослідження на енцефалограф;

- електроенцефалографія;

- дослідження на ехоенцефалоскопіі;

- реоенцефалографія;

- ультразвукове дослідження артерій шиї і спини з доплерівським дослідженням;

- електроміографія;

- загальний клінічний огляд офтальмолога та отоларинголога.

Рухові розлади можуть мати кілька різновидів.

Рухове розлад - геміплегія

Геміплегія, як правило, проявляється в повному паралічі небудь кінцівки з якоюсь одне сторони тіла людини. Таке порушення відбувається через розлади кровообігу або ураження головного мозку органічного характеру. Для діагностування захворювання необхідне проведення диференціюючого дослідження, так як аналогічне порушення може відзначатися при тяжкій патології серцево-судинної системи, при генетичних відхиленнях і придбаних патологіях. Терапія даного різновиду рухових розладів полягає у використаннімедикаментів, що приводять у норму обмінні процеси в тканинах і провідність нервових імпульсів. Як додаткові заходи використовуються ЛФК і лікувальний масаж.

Рухове розлад - геміпарез

геміпарез виражається в частковому знерухомлення руки або ноги з одного боку тулуба. Розвивається зазвичай раптово на тлі запального процесу, пошкодження або інсульту мозку. Діагностування здійснюється за допомогою спеціальних проб. Лікування геміпарезу практично таке ж, як і терапія геміплегії.

Рухові розлади - спастика

спастика мускулатури розвивається при частковому порушенні головного і спинного мозку. При цьому м'язи завжди напружені, не можуть розслабитися. Часто таку напругу м'язів заподіює пацієнту біль. При тривалому перебігу захворювання може відбуватися утворення фіброзної тканини в області м'язів і зв'язок, що ще більше паралізує м'язи. Для лікування спастики м'язів використовують препаратиміорелаксанти, зокрема ботокс. Після ін'єкціїпрепарату в область напруженої м'язи відбувається тимчасове її розслаблення. Протягом цього періоду пацієнтові необхідно виконувати спеціальні лікувальні вправи.

Рухові розлади - атетоз

Атетоз проявляється у вкрай повільному скороченні м'язів, що відповідають за згинання та розгинання. Доатетоз можна віднести неприродні гримаси особи і нервові тики. Причиною атетоза, як правило, є родова травма, енцефалопатія, інтоксикації головного мозку та інше. Терапія полягає в адаптації хворого до фізичних навантажень, плаванні, процедур фізіотерапії.

Рухові розлади

Рухові розлади відбуваються в результаті неврологічних патологій центральної і периферичної нервової системи. Внаслідок порушення передачі імпульсу від пірамідних клітин кори головного мозку через спинний мозок до м’язів, відбувається повний або частковий параліч.Підходячи до спинного мозку, пірамідні клітини перехрещуються, тому порушення в одному півкулі, наприклад, викликає патологію руху в кінцівках протилежної сторони тіла.Захворювання спинного мозку викликають ураження периферичної нервової системи і, як наслідок, виникнення рухових розладів у вигляді паралічу м’язів (ураження передніх корінців) і зниження або, навпаки, підвищення чутливості, хворобливі скорочення (задні корінці).Внаслідок чого, в діагностиці виникають складності диференціації симптоматичного комплексу при з’ясуванні причин того чи іншого захворювання. При обстеженні у пацієнта з’ясовується його неврологічний статус щодо рухових розладів, виконуються різні проби.Клінічна діагностика грунтується на системному неврологічному тестуванні з оцінкою рухових функцій за тонусом і силі м’язів, кількісному обсягом активних рухів, перевіряються шкірні, сухожилкові, згинальні і розгинальні рефлекси.Рекомендуються загальноклінічні лабораторні аналізи і, в деяких випадках, дослідження цереброспінальної рідини. Додатково проводиться: комп’ютерна та магнітно-резонансна томографія головного мозку і сегментів хребта електроенцефалографія ехоенцефалоскопії реоенцефалографія ультразвукова допплерографія сонних і хребетних артерій електроміографія офтальмологічний і оториноларингологічній оглядГеміплегія Геміплегія найбільш часто виражається в повному обездвиженности руки і ноги з якої-небудь одній стороні тіла внаслідок порушення кровообігу, запалення або органічного ураження головного мозку.Для виявлення причини необхідна діфференцірованнная діагностика, так як подібний стан виникає при тяжкої серцевої патології, різних спадкових і набутих синдромах. Лікування полягає в застосуванніпрепаратів, що поліпшують метаболічний обмін і нейропроводімость сигналів.В якості додаткових заходів показана регулярна лікувальна гімнастика і масаж.Геміпарез Геміпарез проявляється у частковому або слабко виражені паралічі кінцівок однієї сторони тіла. Гостре розвиток, в основному, обумовлено запаленням, травмою або інстультом головного мозку.Діагностика проводиться за методом певних функціональних проб у фізіологічно незручному для пацієнта положенні. Результати визначаються за симетричності сили і тонусу м’язів з однієї й іншої сторони. Терапевтичні заходи аналогічні станом гімеплегіі.Спастичність Спастичність м’язів виникає при частковому ураженні пірамідних шляхів в головному або спинному мозку, що супроводжується неможливістю виконання руху на розслаблення. Найчастіше м’язові скорочення досить болючі самі по собі.Можливі дегенеративні фіброзні зміни в м’язово-зв’язковий апарат, тому в терапії застосовуються препарати-міорелаксанти, а також введення ботокса в спастичні м’язи.У цей час відбувається формування тривалого періоду розслаблення м’язів, за який необхідно виконувати силові вправи з метою їх тренування. В особливо важких випадках показано хірургічне втручання з метою видалення рубцево-фіброзних утворень.Атетоз Атетоз виражається в гранично повільному спазміческом скорочення згинальних і розгинальних м’язів за принципом червоподібний рухів, особових гримас, що видаються нервово-тикових звуків.Причиною служить родова травма, енцефалопатичних порушення, токсичні отруєння органічні ураження головного мозку. Лікування полягає у соціалізації пацієнта за допомогою фізичних навантажень, плавання, а також підтримання стану за допомогою фізіотерапії.МіоклоніїМіоклонії утворюють неритмічні скорочення однієї або групи м’язів, що з’являються в у наслідок нейроінфекції, травми або токсичному ураженні головного мозку, спадкових захворюваннях. Враховується також можливість органічних і дегенеративних патологій спінальних відділів.Лікування полягає в прийомі протисудомних засобів з групи бензодіазепінів і протівоепелептіческіхпрепаратів.

Психомоторика— це комплекс рухових актів людини, тісно пов’язаних з психічною діяльністю і відображають особливості конституції. Термін «психомоторика» вживається для розмежування складних рухів, пов’язаних з психічною діяльністю від елементарних рухових реакцій, пов’язаних з більш простої рефлекторної діяльністю центральної нервової системи.

Що таке психомоторні розлади

Психомоторні розлади— це порушення складного рухового поведінки, яка може виникнути при різних нервових і психічних захворюваннях. При грубих вогнищевих ураженнях мозку (наприклад, при церебральному атеросклерозі) розлади рухової функції виникають у вигляді паралічів або парезів, при генералізованих органічних процесах (наприклад, при атрофії мозку — зменшенні його в об’ємі) такі розлади можуть обмежуватися загальною повільністю, бідністю довільних рухів, млявістю міміки і жестів, монотонністю мови, загальної скутістю і зміною ходи (дрібні кроки).

Виникають порушення психомоторики і при деяких психічних розладах. Так, наприклад, при маніакально-депресивному психозі в період депресивних фаз настає загальне пригнічення психіки, при маніакальних станах — загальна рухова збудженість.

При ряді психогенних розладів зміна психомоторики носить різко хворобливий характер, наприклад, при істеричних реакціях порівняно часто спостерігається повна або часткова втрата рухів в кінцівках (істеричний параліч), зниження сили рухів, різноманітні розлади координації. Під час істеричного припадку спостерігаються різноманітні мімічні рухи виразного і захисного характеру.

Особливе значення мають розлади психомоторики, що виникають при катотоніческом синдромі. До них відносяться рухові порушення від незначних змін моторики у вигляді млявості міміки, манірності, химерності пози, рухів та ходи до виражених проявів кататонічного ступору (кататонія — це нервово-психічний розлад, що виражається в м’язових спазмах і порушенні довільних рухів) та явищами каталепсії (заціпеніння або застигання з втратою здатності до довільним рухам, зустрічається, наприклад, при істерії).

Психомоторні розлади діляться на розлади, які супроводжуються зменшенням об’єму рухів (гіпокінезії), збільшення обсягу рухів (гіперкінезія) і мимовільні рухи, які є частиною зазвичай плавних і контрольованих рухів обличчя і кінцівок (дискінезії)

гіпокінезії

до гіпокінезії відносяться різні форми ступору — розлади психіки у вигляді пригнічення всієї психічної діяльності, в тому числі рухів, мислення й мови. Зустрічається наступні види ступору:

 депресивний ступор або меланхолійне заціпеніння — туга, нерухомість, але при цьому зберігається здатність до деяким чином реагувати на звернення;

 галлюцинаторний ступор — виникає при галюцинаціях при цьому знерухомлених поєднується з мімічними реакціями на зміст галюцинацій — міміка виражає страх, здивування, радість; такий стан може виникати при деяких отруєннях, органічних психозах, при шизофренії;

 астенічний ступор — млявість і байдужість до всього, хворі розуміють, що у них питають, але не мають сил і бажання відповідати;

 істеричний ступор виникає зазвичай у особистостей з істеричними рисами характеру (емоційність, бажання бути в центрі уваги, демонстративність) — хворий може днями лежати нерухомо і не реагувати на звернення; якщо змусити його піднятися, він чинитиме опір;

 психогенний ступор — реакція організму на психічну травму; при цьому нерухомість поєднується з різними порушеннями з боку вегетативної нервової системи (вона іннервує внутрішні органи і кровоносні судини) — прискореним серцебиттям, пітливістю, підвищенням чи зниженням артеріального тиску;

 каталептичний ступор або воскова гнучкість — це стан, при якому на тлі підвищеного м’язового тонусу у хворих виникає здатність зберігати на тривалий час надану ним позу.

Крім того, до гіпокінезії відноситься такий стан, як мутизм — повне мовчання, коли хворий не відповідає на питання і не вступає ні з ким у контакт.

2. Інвалідність як міра втрати здоров’я і визнання особи інвалідом визначається шляхом експертного обстеження в органах медико-соціальної експертизи (МСЕ) Міністерства охорони здоров’я України. Положення про медико-соціальну експертизу затверджується Кабінетом Міністрів України з урахуванням думок громадських організацій інвалідів у особі їх республіканських органів. Залежно від ступеня порушення функцій організму й обмеження життєдіяльності встановлюються перша, друга, третя групи інвалідності, а особам у віці до 16 років — категорія «дитина-інвалід». Інвалідність служить інтегральним показником здоров’я населення, умов життя, побуту, праці й у цілому стану довкілля. В останні роки спостерігається постійне зростання частоти первинної інвалідності, що значною мірою пов’язано із соціально-економічною ситуацією в країні.

Основні причини інвалідності:  

хвороби системи кровообігу;  

злоякісні новоутворення;  

травми й отруєння;  

хвороби нервової системи;  

хвороби органів чуттів;  

хвороби кістково-м’язової системи і сполучних тканин.

Розрізняють наступні види інвалідності:  

загальні захворювання;  

трудове каліцтво;  

професійне захворювання;  

інвалідність з дитинства;

інвалідність з дитинства внаслідок поранення (контузії, каліцтва);  

інвалідність, пов’язана з бойовими діями в період Великої Вітчизняної війни;

інвалідність, пов’язана з аварією на Чорнобильської АЕС, наслідками радіаційних впливів і особистою участю в діяльності підрозділів особливого ризику.

Каліки, сліпі, глухі, німі, люди з порушеною координацією руху, цілком чи частково паралізовані і т. ін. визнаються інвалідами в силу очевидних відхилень від нормального фізичного стану людини. Інвалідами визнаються також особи, що не мають зовнішніх відмінностей від звичайних людей, але страждають зах ворюваннями, які не дозволяють їм трудитися в різних сферах діяльності так, як це роблять здорові люди. Наприклад, людина, що страждає на ішемічну хворобу серця, не здатна виконувати важкі фізичні роботи, але розумова діяльність їй цілком під силу. Усі інваліди за різними підставами поділяються на кілька груп (рис. 9.1).

За характером захворюванняінваліди поділяються на:

— мобільних;

— маломобільних;

— нерухомих.

Залежно від приналежності до тієї чи іншої групи вирішуються питання працевлаштування й організації побуту інвалідів.

Маломобільні інваліди (здатні пересуватися тільки за допомогою колясок чи на милицях) можуть працювати вдома чи з доставкою їх до місця роботи. Ця обставина зумовлює багато додаткових проблем: обладнання робочого місця вдома чи на підприємстві; доставка замовлень інваліду, що працює вдома, і готових виробів на склад чи споживачу; матеріально-сировинне і технічне постачання; ремонт, профілактика устаткування вдома; виділення транспорту для доставки інваліда на роботу і з роботи тощо. Ще складніша ситуація — з нерухомими інвалідами, прикутими до постелі. Вони не можуть без сторонньої допомоги пересуватися, але здатні працювати розумово, аналізувати суспільно-політичні, економічні, екологічні й інші ситуації; писати статті, художні твори, створювати картини, займатися бухгалтерською діяльністю і т.ін. Якщо такий інвалід живе в родині, багато проблем розв’я зується відносно просто. А якщо він самотній? Тут потрібні спеціальні працівники, які знаходили б таких інвалідів, виявляли їхню працездатність, допомагали одержувати замовлення, укладали договори, постачали необхідні матеріали й інструменти, організовували збут продукції тощо. Зрозуміло, що такий інвалід має труднощі й у повсякденному побуті, починаючи з ранкового туалету і закінчуючи забезпеченням продуктами. В усіх цих випадках інвалідам допомагають спеціальні соціальні працівники, які за догляд за ними одержують заробітну плату. За сліпими, але мобільними інвалідами також закріплюються оплачувані державою чи благодійними організаціями працівники. Інвалідність - соціальна недостатність (дезадаптація) внаслідок обмеження життєдіяльності людини, яка викликана порушенням здоров'я зі стійким розладом функцій організму, що призводить до необхідності соціального захисту і допомоги.

Життєдіяльність - повсякденна діяльність, що здатна забезпечити людині своє існування, існування інших членів суспільства та всього суспільства у цілому шляхом навчання, спілкування, орієнтації, пересування, самообслуговування, контролю за своєю поведінкою, участі у трудовій діяльності. Життєдіяльність являє собою інтеграцію фізичних, психологічних та соціальних функцій людини.

Обмеження життєдіяльності - неможливість виконувати повсякденну діяльність способом та в об'ємі, звичайних для людини, що створює перешкоди у соціальному середовищі, ставить її в незручне становище порівняно зі здоровими і проявляється частковою або повною втратою здатності до самообслуговування, пересування, орієнтації, спілкування, навчання, контролю за поведінкою, а також значним обмеженням обсягу трудової діяльності, зниженням кваліфікації і призводить до соціальної дезадаптації.

1. здатність до самообслуговування – можливість ефективно виконувати соціально-побутові функції і задовольняти потреби без допомоги інших осіб;

2. значне обмеження життєдіяльності – порушення функцій органів чи систем організму, що призводить до неможливості або значного порушення здатності чи можливості навчання, спілкування, орієнтації, контролю за своєю поведінкою, пересування, самообслуговування, участі у трудовій діяльності та супроводжується необхідністю в сторонньому догляді (сторонній допомозі);

Ступінь обмеження життєдіяльності - величина відхилення від

норми діяльності людини. Ступінь обмеження життєдіяльності

характеризується однією або поєднанням декількох зазначених

найважливіших її критеріїв. Виділяють три ступеня: помірно

виражене, виражене, значне.

1. Помірно виражене обмеження життєдіяльності зумовлене

такими порушеннями функцій органів і систем організму, що

призводять до помірного обмеження можливості навчання,

спілкування, орієнтації, контролю за своєю поведінкою,

пересування, самообслуговування, участі у трудовій діяльності.

2. Виражене обмеження життєдіяльності обумовлюється

порушенням функцій органівта систем організму, що полягає у

вираженому порушенні можливості навчання, спілкування, орієнтації,

контролю за своєю поведінкою, пересування, самообслуговування,

участі у трудовій діяльності.

3. Значне обмеження життєдіяльності виникає внаслідок значних

порушень функцій органів чи систем організму, що призводить до

неможливості або значного порушення здатності чи можливості

навчання, спілкування, орієнтації, контролю за своєю поведінкою,

пересування, самообслуговування, участі у трудовій діяльності та

супроводжується необхідністю в сторонньому догляді (сторонній

допомозі).

Обмеження самообслуговування:

1-й ступінь - здатність до самообслуговування з використанням

допоміжних засобів;

2-й ступінь - здатність до самообслуговування з використанням

допоміжних засобівта за допомогою інших осіб;

3-й ступінь - нездатність до самообслуговування та повна

залежність від інших осіб.

Обмеження здатності самостійно пересуватися:

1-й ступінь - здатність самостійно пересуватися з тривалішою

витратою часу, пересування з зупинками і скорочення відстані;

2-й ступінь - здатність самостійно пересуватися з

використанням допоміжних засобівта (чи) за допомогою інших осіб;

3-й ступінь - нездатність самостійно пересуватися та повна

залежність від інших осіб.

Обмеження здатності до навчання:

1-й ступінь - здатність до навчання в учбових закладах

загального типу при дотриманні спеціального режиму учбового

процесу та (чи) з використанням допоміжних засобів, за допомогою

інших осіб (крім персоналу, який навчає);

2-й ступінь - здатність до навчання тільки у спеціальних

навчальних закладах або за спеціальними програмами в домашніх

умовах;

3-й ступінь - нездатність до навчання.

Обмеження здатності до трудової діяльності:

1-й ступінь - здатність до виконання трудової діяльності за

іншою спеціальністю при відсутності зниження кваліфікації чи

зменшенні обсягу виробничої діяльності та неможливості виконання

роботи за своєю попередньою професією;

2-й ступінь - здатність до виконання трудової діяльності у

спеціально створених умовах з використанням допоміжних засобів та

(чи) спеціально обладнаного робочого місця, за допомогою інших

осіб;

3-й ступінь - нездатність до трудової діяльності.

Обмеження здатності до орієнтації:

1-й ступінь - здатність до орієнтації за умови використання

допоміжних засобів;

2-й ступінь - здатність до орієнтації, що потребує допомоги

інших осіб;

3-й ступінь - нездатність до орієнтації (дезорієнтація).

Обмеження здатності до спілкування:

1-й ступінь - здатність до спілкування, що характеризується

зниженням швидкості, зменшенням обсягу засвоєння, отримання та

передання інформації;

2-й ступінь - здатність до спілкування з використанням

допоміжних засобівта (чи) за допомогою інших осіб;

3-й ступінь - нездатність до спілкування.

Обмеження здатності контролювати свою поведінку:

1-й ступінь - часткове зниження здатності самостійно

контролювати свою поведінку;

2-й ступінь - здатність частково чи повністю контролювати

свою поведінку тільки за допомогою сторонніх осіб;

3-й ступінь - нездатність контролювати свою поведінку.

Соціальна недостатність (дезадаптація) - нездатність людини

виконувати звичайну для її становища роль у суспільстві, яка

зумовлена обмеженням життєдіяльності з урахуванням віку, статі,

місця проживання, освіти тощо, що призвела до нездатності до

самостійного проживання, неможливості установлення соціальних

зв'язків, потреби в допомозі інших осіб, до підтримки економічної

незалежності, занять, властивих людині, включаючи професійну

діяльність.

Соціальний захист інвалідів - система гарантованих державою

постійних або довгострокових економічних, соціальних і правових

заходів, що забезпечують інвалідам умови для подолання, заміщення,

компенсації обмеження життєдіяльності.

Соціальна допомога - періодичні чи регулярні заходи, що

сприяють усуненню або зменшенню соціальної недостатності. Види

соціальної допомоги - гарантована соціальна допомога з боку

держави у вигляді грошових виплат (пенсії, грошова допомога,

одноразові виплати), забезпечення технічними та іншими засобами:

автомобілями, крісло-колясками, протезно-ортопедичними виробами,

друкованими виданнями зі спеціальним шрифтом, звукопідсилювальною

апаратурою та сигналізаторами, а також шляхом надання послуг з

медичної, соціальної, професійної реабілітації та побутового

обслуговування.

Реабілітація інвалідів - система медичних, психологічних,

соціально-економічних, юридичних, професійних, освітніх

педагогічних та інших заходів, спрямованих на усунення і

компенсацію обмежень життєдіяльності та соціальну адаптацію

інваліда. Реабілітація інвалідів включає в себе: медичну,

професійну, соціальну реабілітацію.

Реабілітація медична - комплекс лікувальних заходів,

спрямованих на відновлення і розвиток порушених фізіологічних

функцій хворої людини, на виявлення і активізацію компенсаторних

можливостей її організму з метою забезпечення у подальшому умов

для повернення інваліда до активного самостійного життя.

Реабілітація професійна - комплекс державних та суспільних

заходів, спрямованих на відновлення працездатності хворого або

інваліда, повернення або залучення людини до суспільно корисної

праці у доступних їй за станом здоров'я умовах, з урахуванням

особистих здібностей та побажань з метою досягнення нею

матеріальної незалежності, самозабезпечення та інтеграції у

суспільство.

Реабілітація соціальна - комплекс державних та суспільних

заходів, спрямованих на створення і забезпечення умов для

соціальної інтеграції інваліда в суспільство, відновлення його

соціального статусу та здатності до самостійної суспільної і

родинно-побутової діяльності шляхом орієнтації у соціальному

середовищі, соціально-побутової адаптації, різноманітних видів

патронажу і соціального обслуговування.

Реабілітаційний потенціал - комплекс біологічних,

психофізіологічних і соціально-психологічних характеристик людини,

а також факторів соціального середовища, що дозволяють реалізувати

її потенційні можливості до реабілітації.

Реабілітаційний прогноз - передбачувана ймовірність

реалізації реабілітаційного потенціалу та передбачуваний рівень

інтеграції інвалідів у суспільство. Реабілітаційний прогноз

визначається не тільки рівнем і змістом реабілітаційного

потенціалу, а також реальними можливостями застосування для його

реалізації сучасних реабілітаційних технологій, засобів і методів.

Трудовий прогноз - передбачувана можливість хворого відновити

або продовжити трудову діяльність інваліда за умов виконання

реабілітаційних заходів. Він базується на сукупній оцінці

клінічних, функціональних, соціально-гігієнічних та психологічних

ознак людини. Для інвалідів з дитинства - можливість засвоєння

трудових (професійних) навичок у процесі навчання і реалізації їх

на ринку праці.

Соціально-трудова адаптація - процес пристосування інвалідів

до адекватного і оптимального виконання соціальних функцій, які

пов'язані з трудовою діяльністю.

Соціально-трудова підтримка - допомога інваліду в отриманні

професійної консультації професійної орієнтації, професійної

підготовки і освіти, зв'язок зі службою зайнятості та

безпосередньо з підприємствами (у тому числі спеціалізованими) для

допомоги у працевлаштуванні, наданні надомної роботи.

Професія - вид трудової діяльності, що потребує певних знань

та навиків, набутих шляхом навчання і практичного досвіду.

Кваліфікація - рівень загальної і спеціальної підготовки

працівника, що підтверджується встановленими законодавством

документами (атестат, диплом, свідоцтво та інші).

Посада - службове положення працівника, зумовлене колом його

обов'язків, посадовими правами та характером відповідальності.

Спеціальність - сукупність набутих шляхом спеціальної

підготовки та досвіду роботи знань, умінь і навиків, необхідних

для виконання певного виду трудової діяльності в межах даної

професії.

Основна професія - робота за вищою професійною кваліфікацією

серед інших професій або кваліфікована робота, що виконується

тривалий час.

Спеціально створені умови - комплекс заходів, що забезпечують

необхідні для інваліда умови та режим праці: значно скорочений

робочий день з наданням показаних видів праці, індивідуальні норми

вироблення, введення додаткових перерв, суворе дотримання

санітарно-гігієнічних норм, систематичне медичне спостереження,

можливість повністю або частково працювати вдома та інші

особливості в умовах праці. Працевлаштування інвалідів у

спеціально створених умовах здійснюється на спеціальних робочих

місцях; у спеціальних цехах, спеціальних дільницях, на

спеціалізованих підприємствах, що призначені для праці інвалідів;

в надомних умовах.

Спеціальне робоче місце - робоче місце, що вимагає додаткових

заходів з організації праці, яке включає адаптацію основного і

допоміжного обладнання, технічного та організаційного оснащення,

додаткового оснащення і забезпечення технічним пристосуванням з

урахуванням індивідуальних можливостей інвалідів.

2.

Проблеми здійснення самообслуговування і самостійного пересування вирішуються на ході соціально-побутової реабілітації.

Організація соціально-побутової реабілітації пов'язані з поруч методичних підходів, які у основі технології цієї форми реабілітації.

На етапі первинного огляду інваліда в бюро медико-соціальної експертизи фахівець із соціальної роботу з узгодження зклицинистом - експертом виявляє тип дефекту і з ним обмеження життєдіяльності. Після цього він вивчає питаннянуждаемости інваліда в пристосуваннях та допоміжних пристроях реалізації щодо незалежного існування у побуті.

На наступний етап виявляється ситуація про наявність умов у житло інваліда для відносної побутової незалежності.

Під час технології соціально-побутової реабілітації отримана фахівцем щодо соціальної роботі так звана соціальна інформація входить у індивідуальну програму реабілітації інваліда.

Сам процес соціально-побутової реабілітації інвалідів має передбачати ряд послідовних значеннєвих технічних складових.

Здійснення соціально-побутової реабілітації має починатися з соціально-побутової орієнтації, у якої фахівець із соціальної роботі орієнтує інваліда у його можливостях до проживання у літак якихось умовах, розкриває перспективу його здібності для реалізації життєдіяльності, показує необхідність докладання певних зусиль.

Здійснення соціально-побутової реабілітації інваліда з порушенням функцій опорно-рухового апарату передбачає навчання його прийомів відновлення втрачених навичок по соціально-побутовому самообслуговування.

Фахівцю,обучающему інваліда соціально-побутовим навичок, треба зазначити призначення пристосування, і механізм його дії, вміти його використовувати. У цьому навчальний повинен знати особливості анатомічного дефекту, лежачого основу інвалідності, фізіологічні функції окремих груп м'язів. Фахівець, навчальний інваліда, повинен користуватися медичними рекомендаціями, враховують цілеспрямованість впливу пристосування уражений суглоб (кінцівку, орган).

Важливою складової соціально-побутової реабілітації інвалідів з порушенням функцій опорно-рухового апарату є соціально-побутова адаптація, що дає процес пристосування інваліда до місцевих умов життєдіяльності з допомогою спеціальних допоміжних пристроїв і пристосувань для стабілізації життя з які є дефектом до нових, сформованим умовам.

Заключним етапом соціально-побутової реабілітації інваліда є соціально-побутове пристрій - проживання їх у квартирі зі спеціально створеними побутовими умовами, що відповідають всім потребам інваліда.

При організації соціально-побутової реабілітації інвалідів із поразкою опорно-рухового апарату необхідно виходити з таких принципових положень.

1. Передбачити зокрема можливість використання інвалідом повсякденного господарсько-побутового устаткування й кухонного посуду шляхом навчання (перенавчання).

2. Оснастити те що устаткування, посуд елементарними спеціальними пристосуваннями (насадками, важелями) від використання його інвалідом.

3.

обладнати квартиру новими спеціальними адаптивними технічними засобами з урахуванням потреб інваліда, грунтовно пристосувати житлові умови для потреб інваліда з урахуванням типу дефекту.

Реалізація зазначених положень буде різнитися залежно від локалізації анатомічного дефекту (ушкодження верхніх або нижніх кінцівок). Разом про те незалежно від локалізації ушкоджень слід передбачити послідовність технології соціально-побутової реабілітації.

При здійсненні першого становища необхідна орієнтація як інваліда, а й його сім'ї до можливості пристосування ушкоджених пензлів рук для використання повсякденнимхозяйственно-битовим обладнанням і кухонним начинням. Фахівець із соціальної роботі має лише орієнтувати, а й навчити інваліда безпосередньо опосередковано через залучення членів сім'ї навичок користуванняхолодильником, плитою тощо.

Спеціальні пристосування на побутових-побутової-господарсько-побутового устаткування встановлюються у ванні кімнаті як фіксованих до стіни електроприладів, видовжених ручок до гребінцям і зубнимщеткам, як установок автоматичної подачі зубної пасти, якричажних кранів для води.Приспособления повинні полегшувати інвалідам із ушкодженнями верхніх кінцівок також самообслуговування після ухвалення ванни. Вони мають забезпечити інваліду зручність і безпека. У ванній необхідна установка навісного сидіння,противоскользящей опори для фіксації ніг, поручнів на підйом і переміщення у ванні. Потрібні також пристосування для інвалідів із поразкою верхніх кінцівок й у туалеті. Вони передбачають різні опори (настінні, відкидні, вертикальні, горизонтальні) до унітаза, устрою на підйом з унітаза.

Для самостійного приготування їжі необхідні пристосування для мийки й чищення овочів й, для різання продуктів, миття посуду, для відкривання банок і пляшок та інших.

Фахівець із соціальної роботі має визначатися необхідність постачання інваліда із поразкою верхніх кінцівок спеціальними пристосуваннями для розсовування фіранок, для підняття предметів із підлоги для відкривання кватирок.

Ще більші проблеми, у самообслуговуванні виникають у інвалідів, прикутих до ліжка. У таких випадках обмеження самообслуговування пов'язано ні з дефектами верхніх кінцівок, і з неможливістю пересуватися. Уся життєдіяльність ввозяться межах обмежений простір. У зв'язку з цим необхідне устаткування таких теренів спеціальними пристосуваннями прийому їжі, читання, листи. Цією мети може бутинадкроватний столик, який оснащуєтьсянасадками-держателями книжок, ручок тощо. на стіні, де ліжко, необхідний горизонтальний поручень, дозволяє інваліду самостійно сісти у ліжку.

Для інвалідів із поразкою нижніх кінцівок, обмеження життєдіяльності яких переважно у сфері пересування, основне значення набуває спеціальне устаткування квартири. Це повинна бути як пересуванню як фізіологічного акту, а й забезпечувати можливість виконувати інші функції, пов'язані з іншими видами життєдіяльності.

Інвалід з ушкодженнями нижніх кінцівок потребує насамперед у індивідуальних допоміжних засобах пересування (тростину, милиці,кресло-коляска).

У зв'язку з цим при устаткуванні квартири стаціонарними пристроями слід переглянути і те, що вони не створювали перешкод користування індивідуальними засобами пересування.

Устаткування квартири, у якій проживає інвалід з ушкодженнями нижніх кінцівок, змушений користуватисякреслом-коляской, має починатися з передпокої. Необхідно передбачити низька розташування вішалки для одягу та полиць.Входная двері повинен мати ручки, розташовані на доступною для інваліда висоті. Площа передпокої повинна бути достатньою для маневрування крісла-коляски.

У між приміщеннями і за виході на балкон повинно бути порогів.Дверние отвори повинна давати можливість проїзду крісла-коляски. Уздовж вільних від меблів стін необхідна установка горизонтальних поручнів.

Туалети повинен мати достатню Майдан розвороту крісла-коляски. Унітаз необхідно обладнати настінним горизонтальним поруччям або опорною рамою. У ванній кімнаті слід передбачити можливість розвороту крісла-коляски, встановити поручні для переміщення в ванну. У кухні для зручності при приготуванні їжі поставити спеціальний стіл за виїмкою для інваліда коляскою.

Є ще один проблема для інваліда, котрий маєкреслом-коляской, - це переміщення на ліжко. Необхідно передбачити й це, тобто. обладнати ліжко спеціальним підйомником, які забезпечують інваліду можливість самостійно керувати з єдиною метою переміщення.

Рекомендуемое оснащення, устаткування, запропоновані технічні засоби є спільними, де вони вирішують усіх проблем задоволення потреб інвалідів з ушкодженнями опорно-рухового апарату. У кожному конкретному випадку може бути інші потреби, залежно від особливостей дефекту. З іншого боку, питання устаткування квартири, всіх його приміщень не вирішують проблеми соціально-побутової реабілітації інвалідів. Після здійсненням устаткування квартири постає завдання навчання інваліда користування допоміжними пристроями і пристосуваннями.

Саме устаткування квартири має відповідати як вимогам побуту у вузькому значенні цього терміну. Інвалід, які перебувають постійно не більше власної квартири, може продовжити освіту, займатися трудовий діяльністю, мати аматорське заняття. У зв'язку з цим правилом і устаткування квартири має відповідати конкретним цілям, тобто. виходити за вузькі рамки соціально-побутової реабілітації.

З метою практичної реалізації положень про соціально-побутової реабілітації інвалідів з порушенням функцій опорно-рухового апарату в житловий середовищі необхідно створення моделі житлового приміщення, що містила б, усе життєво важливі блоки для оволодіння інвалідом запропонованими допоміжними пристроями і реабілітаційними технічними засобами з наступним щодо незалежним способом життя.

2.1.2 Соціальна реабілітація інвалідів з порушенням слуху

З метою соціально-побутової ісоциально-средовой реабілітації інвалідів з порушенням слуху використовується багато технічних засобів. У тому числі індивідуальні слухові апарати:

- вушні вкладкикаплевидной форми, яка максимально відповідає анатомічним особливостям слухового проходу, що дозволяє уникнути зворотної акустичної зв'язку;

-заушние слухові апарати з приєднанням до дужці очкової оправи;

- система індивідуального прослуховування телерадіоапаратури;

- підсилювач акустичний на слухавку.

Люди, страждаютьтугоухостью, постійно зіштовхуються з вадами адаптацію слуховим вимогам повсякденні. До сформування максимального комфорту людей із часткової втратою слуху рекомендується оснащення побутових наукових і виробничих приміщень наступній апаратурою:

- індикатор телефонного виклику із можливістю підключення кімнатного світильника;

- телефонний трубка з підсилювачем;

- світловий сигналізатор дверного дзвінка;

- будильник зі світловий, вібраційної індикацією;

-телефон-принтер з пам'яттю з умонтованим екраном;

У зв'язку з тим, що у основі причин глухоти лежать шкідливі умови праці, в реабілітаційних цілях застосовують звукоізоляцію,вибропоглощение, дистанційне управління. Використовуються й індивідуальні засоби захисту:виброгасящие рукавички, взуттям вушні шоломи.

Поганослишащие і глухі відчувають труднощі при користуванні громадського транспорту. Неможливість почути майбутню зупинку викликає в інвалідів психологічне напруження.

Специфічні обмеження життєдіяльності що в осіб з порушенням слуху полягають у тупику отримання (вербальної, звуковий). У зв'язку з цим глухота як створює проблеми «доступу» до транспорту, скільки обмежує можливість її використання без додаткових пристосувань. У зв'язку з цим як реабілітаційне захід виступає інформаційне забезпечення інвалідів з патологією слуху на транспорті, оснащення транспорту для глухих іплохослишащих, представленого світловим сигналізатором зупинки і міст початку руху, «біжучому рядком» - інформацією щодо найменуванні станції, миготливим маяком.

Для дієвою реалізації програм соціальної реабілітації інвалідів з порушенням слуху є важливим здійсненнясубтитрования суспільно значимих інформаційних та інших телепередач, випуск відеопродукції (з субтитрами), адресованій інвалідам.

2.1.3 Соціальна реабілітація інвалідів з порушенням зору

>Социально-битовая ісоциально-средовая реабілітація інвалідів з порушенням зору забезпечує система орієнтирів - дотикальних, слухових і зорових, що сприяють безпеки пересування і цінній вказівці у просторі.

>Осязательние орієнтири: направляючі поручні, рельєфні позначення на поручнях, таблиці з опуклими написами чи шрифтом Брайля, рельєфні плани поверхів, будинку т.п.;изменяемий тип покриття статі перед перешкодами.

>Слуховие орієнтири: звукові маяки при входах, радіотрансляція.

Глядачеві орієнтири: різні спеціально висвітлювані покажчики як символів і піктограм з допомогою яскравих, контрастних квітів; контрастне колірне позначення дверей тощо.; текстова інформація на таблицях мусить бути максимально короткої. Будівельні елементи шляхах руху в на осіб із ослабленим зором (сходові кліті, ліфти, вестибулі, входи ін.) слід обладнати системою типовихориентиров-указателей, виконаних з урахуванням колірного, акустичного і тактильного контрасту із навколишньою поверхнею.

Глядачеві орієнтири й інша візуальна інформація має бути досить продумана, ніж допускати їх надлишку, що сприяє створенню «тепличних» умов і втрати навичок просторової орієнтування.

Важливе значення для соціальної інтеграції інвалідів зі зоровими розладами мають заходи соціальної реабілітації. Задля реалізації цих заходів необхідно забезпечення незрячих допоміжнимитифлотехническими засобами:

- для пересування і орієнтування (тростину, системи для орієнтації - локатори лазерні, світлові та інших.)

- для самообслуговування -тифлосредства культурно-побутового і господарського призначення (кухонні прилади й пристосування приготування їжі, для догляду дитину та інших.)

- для інформаційного забезпечення, навчання (прилади й пристосування для читання, листи за Брайлем, системи «він говорить книга», спеціальні комп'ютерні пристрої і ін.)

- для праці -тифлосредства і пристосування, якими незрячих забезпечує виробництво залежність від виду праці.

Особам з залишковим зором дітей і необхідні спеціальні кошти корекції зору: які збільшують приставки, лупи,гиперокуляри, телескопічні окуляри, і навіть деякітифлотехнические кошти побутового, господарського й інформаційного призначення.

Застосуваннятифлотехнических коштів поряд з іншими реабілітаційними заходами створює передумови задля досягнення рівних із зрячими можливостей та прав для різнобічного розвитку, підвищення культурного рівня, розкриття творчі здібності незрячих, без їхньої активної участі у сучасному виробництві й життя.

Інваліди з патологією зору відчувають певні труднощі за необхідності самостійного користування транспортом. Для сліпих важливі й не так технічні пристосування, скільки адекватна інформація - вербальна, звукова (яка орієнтує, застережна про небезпечність та інших.)

>Слабовидящий людина потребує при користуванні транспортом у зміні величини покажчиків, посиленні контрастності колірної гами, яскравості висвітлення об'єктів, транспортних елементів, котрі дозволяють йому використовувати, диференціювати, розрізняти транспортні засоби та устрою (світлові табло, контрастна забарвлення прикордонних - верхньої та нижньої - щаблів, краю платформи, і ін.)

Для людини з повним втратою зору доступом до громадському транспорту можливий тільки зі сторонньою допомогою.

Практичне заняття 10. СОЦІАЛЬНО-СЕРЕДОВИЩНА РЕАБІЛІТАЦІЯ ІНВАЛІДІВ З ПОРУШЕННЯМИ СЛУХУ.

1. Сутність соціально-середовищної реабілітації інвалідів з порушенням слуху.

2. Види порушень слуху.

3. Технічні засоби, що використовуються в цілях соціально-побутової і соціально-середовищної реабілітації інвалідів з порушенням слуху.