2.Види порушень слуху

Відповідно до Міжнародної номенклатури порушень, обмежень життєдіяльності й соціальної недостатності патологія слуху підрозділяється на:

- глибоке двустороннє порушення розвитку слуху й глибока двустороння втрати слуху

- важке двостороннє порушення слуху, відсутнє сприйняття мови

- средньважке порушення слуху.

- легке порушення слуху, сприймаються не всі елементи звичайної мови.

Термін «глухий» застосовується тільки до тих інвалідів, чиє слуховое порушення є настільки важким, що вони не сприймають жодних звуків. Із усіх видів обмежень життєдіяльності для цієї категорії інвалідів найбільш значущим є обмеження здатності до спілкування.

Параметрами оцінки обмежень здатності до спілкування в осіб з порушеннями слуху можуть бути:

- здатність говорити (плавно вимовляти слова, розуміти мову, робити вербальні повідомлення, передавати зміст за допомогою мови);

- здатність слухати (сприймати усне мовлення, розрізняти звуки);

- здатність до символічної комунікації – невербальному спілкуванню: розуміти знаки й символи, й передавати інформацію мовою жестів.

Інваліди з вираженою патологією слуху зазнають певних труднощів б навчанні. Потрібні спеціальні методи у зв'язку з неможливістю одержання а також відтворення інформації через патологію комунікативних функцій. Для цієї категорії інвалідів існують спеціальні школи для глухих. Чим раніше розпочате навчання, тим більше ймовірності розвитку мови. Існують тренажери для розвитку слухового, слухо-вибротактильного сприйняття, застосовується апаратура для колективних і індивідуальних занять.

Класифікація вад слуху

Докладніше: Кондуктивні вади слуху та Нейросенсорні вади слуху

Існує два типи порушень слуху, відповідно до ураженої частини вуха — кондуктивні і нейросенсорні. Кондуктивні порушення слуху — проблеми зовнішнього чи середнього вуха. Кондуктивні порушення обумовлені ​​зміною рухливості барабанної перетинки і ланцюга слухових кісточок, найчастіше внаслідок гострого та хронічного середнього отиту (перфорація барабанної перетинки, рубці в барабанній порожнині), отосклерозу, порушення функції слухової (євстахієвої) труби, аденоїдів тощо. У багатьох випадках їх можна лікувати медикаментозно або хірургічним шляхом, поширений приклад — хронічна інфекція середнього вуха.

Нейросенсорні порушення слуху пов'язані з проблемами внутрішнього вуха або, в деяких випадках, слухового нерва. Як правило, це необоротні порушення, які вимагають спеціальних заходів реабілітації хворих, зокрема використання слухових апаратів. Нейросенсорні порушення слуху зазвичай викликаються надмірним шумом, старінням та інфекційними хворобами, такими як менінгіт, кір, епідемічний паротит і краснуха. Безпосередніми причинами нейросенсорних порушень слуху стають побічні дії антибіотиків аміноглікозидного ряду (неоміцину, канаміцину та інших), стрептоміцину і ряду сечогінних препаратів, особливо у поєднанні з антибіотиками (зниження слуху можуть викликати препарати саліцилової кислоти, але, як правило, слух відновлюється повністю після їх відміни), вплив промислового, побутового і транспортного шуму, спадкова патологія, вікові атрофічні зміни в периферичних і центральних відділах слухового аналізатора.

Тому слід вважати із названих критеріїв наступні групи:

1) Глухі –діти,які народилися з порушеним слухом або втратили слух до початку мовного розвитку чи на ранніх етапах. До цієї групи відносять дітей, з такою ступінню ,яка лишає їх можливості природного сприймання та самостійного оволодіння нею. Вони оволодівають зоровим (читання з губ) та слухозоровим (за допомогою спеціальної апаратури) сприйманням словесної мови тільки в умовах спеціального навчання.Більше 85 дБ.

2) Діти,які пізно оглухли –ті,хто втратив слух в тому віці ,коли мова уже була сформована. У них може бути різна ступінь порушення слуху і різний рівень збереженості мови, оскільки при виникненні порушення слуху без спеціальної підтримки мова починає розпадатися. Ці діти мають навички словесного спілкування. Важливим для них є освоєння навиків зорового або слухозорового сприймання словесної мови. Менше 85 дБ.

3) Діти, з частковою втратою слуху- (туговухі) –в залежності від ступеня збереженості слуху деякі з них можуть в деякій мірі самостійно оволодівати мовою , але така мова звичайно має ряд суттєвих недоліків,які підлягають корекції під час навчання.

На думку, Я.С.Тьомкіна , глухота також як і туговухість , представляє собою значну втрату слуху , при якому випробовуються труднощі при розмові, хоча до глухоти відноситься повна втрата слуху. Також автор звертає увагу на те, що глухота , в деяких умовах може частково відновлюватися , перетворюючись у туговухість , так я к і туговухість може перерости у повну глухоту. Тому при лікуванні порушення слуху в кожному випадку враховується стан слухового апарату даного хворого та немає необхідності класифікувати хворих по ступеню порушення слуху. Значення зорового сприймання мови зростає в залежності від тяжкості порушень слуху.

2.1. Кондуктивні і нейросенсорні (сенсоневральної) порушення

Основна стаття Кондуктивна приглухуватість

Основна стаття Нейросенсорна приглухуватість

Коли структури зовнішнього або середнього вуха перестають правильно передавати звуковий сигнал у внутрішнє вухо, результатом стає кондуктивної зниження слуху. Зазвичай такий тип приглухуватості звернемо і може бути скоригований шляхом хірургічної операції або іншими методами. Причинами є інфекції вуха, пошкодження вуха, наприклад перфорація барабанної перетинки, а також сірчана пробка. Інфекції вуха нерідко зустрічаються у дітей, тому батькам дуже важливо регулярно перевіряти слух і знати ознаки туговухості.

Нейросенсорні порушення слуху відбувається через втрату чутливості спірального органу равлики внутрішнього вуха або порушень в роботі слухових нервів. Такі порушення можуть призводити до приглухуватості всіх ступенів - від легкої до важкої - і навіть до повної глухоти.

Велика частина нейросенсорної втрати слуху у людей викликана аномаліями волоскових клітин в кортиева органі равлики. Іноді зустрічається нейросенсорна втрата слуху, викликана порушеннями в VIII-му черепно-мозковій нерві ( переддверно-улітковий нерв) або у відділах мозку, що відповідають за слух. У вкрай рідкісних випадках такого типу порушення слуху страждають тільки слухові центри мозку (центральне порушення слуху). У цьому випадку людина чує нормально, але якість звуку настільки поганий, що він не в змозі розібрати людську мову.

Аномалії волоскових клітин можуть бути вродженими чи набутими за життя самим індивідуумом. Це можуть бути як генетичні аномалії, так і травми від інтенсивного шуму і поразки внаслідок інфекційних захворювань.

Нейросенсорна (сенсоневральна) приглухуватість виникає, коли внутрішнє вухо перестає нормально обробляти звук. Це викликається різними причинами, однак найпоширенішою є ураження волоскових клітин равлика з-за гучного звуку та / або вікових процесів. Коли волоскові клітини нечутливі, звуки не передаються нормальним чином на слуховий нерв головного мозку. Сенсоневральна втрата слуху займає 90% від усіх випадків приглухуватості.

Незважаючи на те, що сенсоневральна приглухуватість незворотна, можна уникнути більшого шкоди, використовуючи при гучному звуці вушні заглушки або слухаючи музику на меншій гучності.

Класифікація порушень слуху

Порушення слуху можна класифікувати за типом, ступеня і моменту настання. Також, порушення слуху можуть відбуватися як з одним вухом, так і з обома.

Одностороння і двостороння втрата слуху

Порушення слуху ділиться на дві великі категорії залежно від того, яка частина вуха пошкоджена. Порушення слуху також може бути на одному вусі і бінауральним, тобто на обох вухах.

Типи і причини порушення слуху

Порушення слуху викликається різними біологічними та екологічними факторами. Зазвичай вразливою частиною тіла є вухо.

Довгостроковий вплив шуму

Люди, що проживають близько аеропортів або жвавих шосе піддаються постійному звуковому опроміненню інтенсивністю 65-75 дБ. Якщо в таких умовах людина змушена проводити багато часу на вулиці або перебувати вдома з відкритими вікнами, то поступово у нього може розвинутися ослаблення слуху. Існують певні стандарти, відповідно до яких встановлюється допустимий рівень шуму і ризику для здоров'я людей. Зокрема, організація USEPA (United States Environmental Protection Agency - Агентство з захисту навколишнього середовища Сполучених Штатів Америки) встановлює поріг в 70 дБ при цілодобовому опроміненні як прийнятний для здоров'я (EPA, 1974).

Порушення слуху від довготривалого впливу шуму зазвичай діє на частотах близько 4000 Гц.

Чим голосніше рівень шуму, тим менше безпечний час перебування під його опроміненням. Зазвичай цей час зменшується в 2 рази на кожні додаткові 3 дБ. Іноді для зручності використовують не 3, а 5 дБ.

Портативні програють пристрої, такі як iPod (гучність якого може досягати 115 дБ), можуть викликати сильні порушення слуху.

Генетичне порушення слуху

Мітохондріальні захворювання :

Наслідуваний по материнській лінії синдром діабету та глухоти

Синдром MELAS

Втрати слуху, викликані захворюваннями

Медикаментозне порушення слуху

Провідна втрата слуху

Основна стаття Кондуктивна приглухуватість

Провідна втрата слуху виникає, коли зовнішнє чи середнє вухо (або обидва відразу) не проводять звук так, як повинні це робити. Так як звук може бути сприйнятий нормально функціонуючими вушним каналом, барабанної перетинкою і вушної кісточкою, то таке порушення слуху буває лише частковим і викликає незначне погіршення сприйняття звуків. Поріг чутності при проблемах із зовнішнім і середнім вухом не перевищує 55-60 дБ. У загальному випадку, при провідній втрати слуху розпізнавання мови не погіршується за умови досить великих значень гучності, щоб слухач міг почути промову.

Провідна втрата слуху може бути викликана наступними причинами:

Непрохідність вушного каналу

Аномалії середнього вуха:

Барабанної перетинки

Кісточок

Фізична травмаТравма може бути нанесена як самого вуха, так і мозковим центрам, обробляють аудіо інформацію.

Люди, що перенесли травму голови особливо схильні до ризику фізичних травмування вуха.

Поставлення занадто гучній шуму (більше 90 Дб, наприклад: знаходження поблизу літакового двигуна)

Глухота може бути природженою і придбаною.

Природжена глухота зустрічається рідше. Причинами її є:

1) неправильний розвиток слухового органу у період вагітності матері (вплив спадкового чинника);

2) несприятливі умови розвитку плоду в результаті дії шкідливих чинників в період вагітності матері: перенесені інфекційні захворювання — грип, кір, травми і т. д.; вживання матір'ю алкоголю; лікування стрептоміцином і іншими лікарськими препаратами; травма плоду в перші місяці вагітності.

Придбана глухота найчастіше є результатом запальних процесів у внутрішньому вусі і слуховому нерві при різних захворюваннях: менінгіті, кори, скарлатині, грипі, свинці і т.д.

Залежно від часу виникнення розрізняють ранню глухоту, що виникла в період передмовного розвитку, і пізню, таку, що наступила, коли у дитини мова вже сформувалася.