Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Камінська Алла. 428 гр. КРС / Практичне заняття №9_10_11.doc
Скачиваний:
59
Добавлен:
24.02.2016
Размер:
309.76 Кб
Скачать

3. Система орієнтирів, що забезпечує соціально - побутову і соціально -середовищну реабілітацію.

Соціально-побутова й социально-средовищна реабілітація інвалідів з порушеннями зору забезпечується системою орієнтирів – дотикових, слухових і зорових, які сприяють безпеці пересування й орієнтуванню в просторі. Дотикальні орієнтири:

спрямовуючі поручні, рельєфні позначення на поручнях, таблиці з опуклими написами або шрифтом Брайлля, рельєфні плани поверхів, будинку т.п.;

змінюваний тип покриття підлоги перед перешкодами.

Слухові орієнтири: звукові маяки при входах, радіотрансляція.

Зорові орієнтири: різні спеціально освітлювані знаки у вигляді символів і піктограм з використанням яскравих, контрастних кольорів; контрастне колірне позначення дверей і т.п.; текстова інформація на таблицях повинна бути максимально стислою.

Будівельні елементи на шляхах руху в осіб з ослабленим зором ( сходові клітки, ліфти, вестибюлі, входи ін.) слід обладнати системою типових орієнтирів-покажчиків, виконаних на основі колірного, акустичного й тактильного контрасту з навколишньою поверхнею.

Зорові орієнтири й інша візуальна інформація повинна бути досить продумана, щоб не допускати їхнього надлишку, що сприяє створенню «тепличних» умов і втраті навичок просторового орієнтування.

Важливе значення для соціальної інтеграції інвалідів із зоровими розладами мають заходу соціальної реабілітації.

Для реалізації цих заходів необхідне забезпечення невидющих допоміжними тифлотехнічними засобами:

- для пересування й орієнтування (палиця, системи для орієнтації – локатори лазерні, світлові й ін.)

- для самообслуговування – тифлозасоби культурно-побутового й господарського призначення (кухонні прилади й пристосування для готування їжі, для догляду за дитиною й ін.)

- для інформаційного забезпечення, навчання (прилади й пристосування для читання, листа по Брайлю, системи «мовець книга», спеціальні комп'ютерні обладнання й ін.)

- для трудової діяльності – пристосування, якими невидющих забезпечує виробництво залежно від виду трудової діяльності.

Для осіб із залишковим зором і слабозорих необхідні спеціальні засоби корекції зору:, що збільшують приставки, лупи, гіперокуляри, телескопічні окуляри, а також деякі тифлотехнічні засобу побутового, господарського й інформаційного призначення.

Застосування тифлотехнічних засобів поряд з іншими реабілітаційними заходами створює передумови для досягнення рівних з видючими можливостей і прав для різнобічного розвитку, підвищення культурного рівня, розкриття творчих здібностей невидющих, їх активної участі в сучасному виробництві й суспільному житті.

Інваліди з патологією зору зазнають певних труднощів при необхідності самостійного користування транспортом. Для сліпих важливі не стільки технічні пристосування, скільки адекватна інформація – вербальна, звукова (, що орієнтує, попереджає про небезпеку й ін.)

Для людини з повною втратою зору доступ до суспільного транспорту можливий лише зі сторонньою допомогою.

Важливу роль у соціальній реабілітації сліпих і слабовидящих, у поліпшенні якості їх соціального захисту й розширенні обсягу соціальних послуг відіграє в РФ Всеросійське суспільство сліпих, де здійснюється всілякі форми соціальної реабілітації, що сприяють їхні інтеграції.

У системі ВООЗ є широка мережа виробничих підприємств і об'єднань, де створені спеціальні умови організації праці, що враховують функціональні можливості невидющих. Основні сфери життєдіяльності людину - праця й побут.

Здоровіша людина пристосовується до середовища.

Для інвалідів же особливість цих сфер життєдіяльності полягає в тому, що їх треба пристосовувати до потреб інвалідів. Їм треба допомогти адаптуватися в середовищі: щоб вони вільно могли дотягтися до верстата й виконувати на ньому виробничі операції; могли б самі, без сторонньої допомоги виїхати з будинку, відвідати магазини, аптеки, кінотеатри, подолавши при цьому й підйоми, і спуски, і переходи, і сходи, і пороги, і багато інші перешкоди.

Щоб інвалід зміг усе це подолати, потрібно зробити середовище його проживання максимально для нього доступної, тобто пристосувати середовище до можливостей інваліда, щоб він почував себе на рівні зі здоровішими людьми й на роботі, і будинку, і в громадських місцях.

Це й називається соціальною допомогою інвалідам, людям старого віку - усім тим, хто страждає від фізичних і психічних обмежень.

Соціальна реабілітація особистості - це складний процес її взаємодії із соціальним середовищем, у результаті якого формуються якості людини, як справжнього суб'єкта суспільних відносин.

Однієї з головних цілей соціальної реабілітації є пристосування, адаптація людини до соціальної реальності, що служить, мабуть, найбільш можливою умовою нормального функціонування суспільства. Однак тут можуть бути крайності, що виходять за рамки нормального процесу соціальної реабілітації, зв'язані в остаточному підсумку з місцем особистості в системі суспільних відносин, з її соціальною активністю. Головна проблема людини з обмеженими можливостями полягає в його зв'язку зі світом, а обмеженні мобільності, бідності контактів з навколишніми, в обмеженості спілкування із природою, доступу до культурних цінностей, а іноді – і до елементарного утвору. Ця проблема є не тільки суб'єктивного фактора, яким є соціальне, фізичне й психічне здоров'я, але й результатом соціальної політики й суспільної свідомості, яку санкціонують існування недоступної для інваліда архітектурного середовища, суспільного транспорту, відсутність спеціальних соціальних служб. 1. Роль органів зору в життєдіяльності людини

Зір – це біологічний процес, що обумовлює сприйняття форми, розмірів, кольору предметів, що оточують нас, орієнтування серед них. Воно можливе завдяки функції зорового аналізатора, до складу якого входить сприймаючий апарат – око. Функція зору не тільки в сприйнятті світлового проміння. Ним ми користуємося для оцінки відстані, об’ємності предметів, наочного сприйняття навколишньої дійсності. 

В даний час зі всіх органів чуття у людини найбільше навантаження падає на органи зору. Це обумовлено читанням, листом, оступаю чо телепередач і інших видів отримання інформації і роботи. 

Особливості розвитку людини з порушеннями зору

Зір відіграє провідну роль в орієнтуванні, пізнавальній та трудовій діяльності людини. За його допомогою сприймаються предмети: розрізняються форми, величини, розміри, відстані, кольори та світлотіні. Через візуальний канал людина здобуває уявлення по себе і світ. Зоровий контроль має велике значення для розвитку рухів людини. Візуальне сприймання людьми одне одного дуже важливе для встановлення міжособистісних стосунків і визначається функціонуванням зорового аналізатора. При порушенні його діяльності у дитини виникають значні труднощі в пізнанні світу та орієнтуванні в ньому, в здійсненні контактів із людьми, що її оточують, у різних видах діяльності [73].

Причини порушення зору:

1. Вроджені: захворювання й аномалії розвитку органів зору: патологія судинної оболонки, захворювання рогової оболонки ока, вроджені катаракти, глаукоми, окремі форми патології сітківки і таке інше. Аномалії зору також можуть виникнути в результаті зовнішніх і внутрішніх негативних впливів, що мали місце в період вагітності: перенесені матір'ю вірусні захворювання, токсоплазмоз, краснуха й таке інше.

2. Придбані: неврити зорового нерва, глаукома (відшаровування сітківки), механічні травми ока, фізичні перевантаження і таке інше.

Розрізняють хворих з наступними порушеннями зору.

Незрячі - це люди з повною відсутністю зорових відчуттів, або ті, які мають залишковий зір або здатність до світловідчуття.

Абсолютно або тотально незрячі - люди з повною відсутністю зорових відчуттів.

Слабозорі - це люди, гострота зору яких дозволяє розрізняти предмети, контури яких вони бачать нечітко. Головна відмінність даної групи від сліпих: при вираженому зниженні гостроти сприйняття зоровий аналізатор залишається основним джерелом сприйняття інформації про навколишній світ і може використовуватися як провідний у навчальній, професійній та інших видах діяльності.

Залежно від часу настання дефекту виділяють дві категорії дітей:

- сліпонароджені - це діти з уродженою тотальною сліпотою або осліплі у віці до трьох років. Вони не мають зорових уявлень, і весь процес психічного розвитку здійснюється в умовах повного випадання зорової системи;

- осліплі - діти, що втратили зір у дошкільному віці та пізніше [144,190].

Найбільш значущим видом обмеження життєдіяльності інвалідів даної категорії - обмеження здібності до орієнтації - здібності визначатися в часі і просторі. Як свідчать дані В. Д. Менделевич, пацієнти з подібними дефектами органів чуттів стають нерішучими, боязкими, залежними від близьких. У них нерідко формуються надцінні ідеї ущербності, що поєднуються з такими якостями особистості як принциповість, справедливість, високий рівень моральних вимог до себе й навколишніх [127,277].

Радянський вчений А. Г. Літвак вважав, що складність вивчення психіки сліпих і слабозорих полягає в тому, що в них досить різноманітний характер захворювання й ступінь порушення основних зорових функцій (гострота зору, поле зору й ін.). А. Г. Літвак виділив особливості психічного розвитку сліпої або слабозорої дитини. По-перше, ряд психічних процесів (відчуття, сприйняття) виявляються в прямій залежності від глибини дефекту, а деякі психічні функції (кольоровідчуття, швидкість сприйняття й ін.) залежать також і від характеру патології; по-друге, є психічні процеси й стани, на які порушення зору роблять опосередкований вплив (наприклад, мислення, розвиток якого до певного моменту залежить від порушень в області сприйняття та уявлення); по-третє, є такі структурні компоненти психіки, які ні від глибини дефекту, ні від характеру патології зори виявляються незалежними (світогляд, переконання, темперамент, за винятком його зовнішніх проявів, моральні риси характеру і таке інше) [119,6].

Є. А. Клопота досліджуючи особливості переробки інформації й формування просторових уявлень в осіб з порушенням зору прийшов до висновку, що процес розпізнавання образів і обробки інформації у зрячих і тотально сліпих людей ідентичний. Однак, він відрізняється швидкістю й динамікою одержання інформації з навколишнього середовища. Незрячі люди перебувають як би на один крок до "стартової лінії", тобто їм потрібен додатковий час і енергетичні ресурси для розпізнавання й обробки інформації, на основі якої формується образ світу. Високий рівень орієнтації й адекватних уявлень про навколишню дійсність можна досягти шляхом постійного збагачення образів і практичного наробітку навичок ходіння й переміщення в просторі. Необхідно використовували аналізатори, що залишилися, а також тренувати їх [85].

При порушенні зору виникає ряд вторинних відхилень: відхилення у фізичному розвитку, спостерігається обмеження рухової активності дитини; при значній або повній втраті зору порушуються координація, витривалість, швидкість і ритм рухів та ослабляються пізнавальні процеси. Так на думку, Л. В. Кузнєцової, сліпота та глибокі порушення зору викликають відхилення у всіх видах пізнавальної діяльності. Знижується кількість одержуваної дитиною інформації й змінюється її якість. Відбуваються якісні зміни системи взаємин аналізаторів виникають специфічні особливості в процесі формування образів, понять, мови, у співвідношенні образного й понятійного мислення, орієнтуванню в просторі. Значні зміни відбуваються у фізичному розвитку: порушується точність рухів, знижується їхня інтенсивність. Отже, в дитині формується своя, дуже своєрідна психологічна система, якісно й структурно не схожа із системою дитини, яка нормально розвивається [144,191].

Дослідження Є. П. Синьової та інших вчених, присвячені вивченню ролі глибини порушення зору у формування особистості показали, що: "... існування інваліда за зором у соціальних групах, об'єднаних за ознакою подібності ушкоджених функцій, якими є колективи спеціальних шкіл-інтернатів, орієнтує його на вироблення в собі складових особистості, що відповідають ціннісним орієнтирам саме цієї групи. Зокрема такими є особливості спрямованості особистості, обмеженої можливостями перцептивного досвіду, та такої, яка протягом шкільного дитинства здебільшого засвоює цінності групи, властиві спеціальній школі-інтернату для дітей з порушеннями зору [169,95]".

Аналізуючи особливості розвитку слабозорих дітей, слід вказати, що вони (на відміну від дітей із тотальними порушеннями) не завжди повною мірою усвідомлюють свій дефект.

Аналіз психосемантичних уявлень зрячих і незрячих людей про сліпоту, показав, що у суспільстві досить поширений стереотипний образ "типового сліпого", - образу, який, включаючись у структуру взаємин зрячих і незрячих у соціумі, накладає відбиток на формування їх уявлень один про одного, а також незрячих про себе. Головна особливість цього образу - переоцінка серйозності наслідків дефекту. Іншими словами, зрячій людині соціальна позиція і життя незрячого уявляється більш безнадійною і трагічною, ніж це є насправді. Проте, добре адаптована незряча особистість почуває себе досить упевнено, принаймні у певних галузях життя і діяльності [73].

Таким чином, провідний вплив на формування повноцінної незрячої особистості надають саме позитивні умови соціального оточення.

2.Завданнями навчання просторовому орієнтуванню є:

навчити використовувати різну ( звукову , нюхову , дотикальну ) інформацію для компенсації втраченої зорової функції;

навчити використовувати залишкове зір, що дозволяє сприймати светлоти , кольору , силуети предметів ;

допомогти виробити способи і прийоми оцінки форми , величини предмета , відстані між предметами , взаємного розташування і напрямку їх руху ;

навчити використовувати тифлотехнічних засоби просторового орієнтування;

сформувати соціально значущі якості особистості .

Для реалізації заходів соціальної реабілітації інвалідів із зоровими розладами необхідне забезпечення їх допоміжними тифлотехнічних засобами: для пересування і орієнтування ; для самообслуговування ; для інформаційного забезпечення , навчання; для трудової діяльності.

Інваліди з патологією зору відчувають певні труднощі при необхідності самостійного користування транспортом. Для сліпих важливі не стільки технічні пристосування , скільки адекватна інформація ( орієнтує, що попереджає про небезпеку та ін.) Для людини з повною втратою зору доступ до громадського транспорту можливий лише зі сторонньою допомогою.

При певних ситуаціях сліпому або слабозрячим людині потрібна допомога зрячого . Однак не кожна людина , особливо той , хто не має досвіду спілкування з незрячими , може вміло і правильно надати потрібну допомогу. Необхідні елементарні знання тифлопсихологии .