antoshkina_l_krasovska_g_sigeda_p_suhomlinov_o_sociolingvist

У цій таблиці варто звернути увагу на дані по ненцях, чукчах і нганасанах; згідно з переписом, вони досить добре зберегли знання етнічних мов, те ж саме підтверджують і дослідники (положення чукотської мови, поряд з ненецькою /…/ є найбільш сприятливе з усіх мов народностей Півночі). Проте мікроперепис показав невисоке використання відповідних мов в усіх сферах. Судячи по тому, що на виробництві ці народи практично не користуються рідними мовами, їх представники, мабуть, працюють в інтернаціональних колективах. Однак відомо, що більша їх частина зайнята переважно фізичною працею в сільській місцевості (здебільшого це випасання оленів у тундрі, причому трудові колективи етнічно є досить однорідними), серед ненців на 1989 р. таких було 69,1 % від загальної кількості зайнятих, серед чукчів – 76,8 %, серед нганасанів – 86,6%. Якщо уважніше (пильніше) придивитись до таблиці 1, то виявляється, що в упорядкованому за чисельністю списку народів ненці пропустили вперед навіть енців, яких вони чисельно переважають у шість з чимось разів!

Таблиця 1

2

Ясно, що розселення народів за адміністративними районами й окремими населеними пунктами є далеке від рівномірності. Якщо етнічна стратифікація не враховується, то в число респондентів можуть попасти нетипові представники нечисленних народів, а якісь етноси випадуть з вибіркової сукупності.

Навіть коли б 5-відсоткова вибірка рівномірно охоплювала кожен народ, вона не могла б дати достовірних соціолінгвістичних результатів для тих етносів, котрі налічують декілька сотень або тисяч чоловік, оскільки вибіркова сукупність має охоплювати певне число носіїв різних комбінацій декількох соціальних параметрів, часто багатозначних. Не випадково організатори вищезгаданого найбільш фундаментального масового обстеження мов Сибіру дійшли висновку про необхідність нерівної вибірки для окремих народів: від 2,5 % для якутів і бурятів до 100% для найчисленніших. У противному разі “отримана інформація носила б випадковий і малопереконливий характер” [2, 254].

13.2.8. Відбір інформантів у соціолінгвістичному дослідженні Н.П.Шумарової

Покажемо ще на одному прикладі, як робиться (як слід робити) відбір інформантів.

Ми вже згадували про соціолінгвістичне дослідження Н.П.Шумарової, яка користувалася різними методами, серед них одним з основних було анкетування (докладніше воно розглядатиметься нижче). Як уже зазначалося, відбір інформантів особливо важливий при анкетуванні.

Об’єктом дослідження Н.П.Шумарової є мовна поведінка міських жителів історико-культурних регіонів України. Обстеження проводилося у великих містах – обласних та районних центрах (15 міст з м. Києвом). Розподіл за регіональним принципом дав можливість проаналізувати загальні й специфічні риси мовної поведінки великих соціумів залежно від національно-культурних особливостей розвитку територій і встановити тенденцію розвитку мовного процессу, що є надзвичайно важливим при виконанні соціолінгвістикою її прогностичних функцій (див.: [127, 3]).

Головну увагу приділено вивченню мовної ситуації в Києві, яка певною мірою прогнозує майбутню ситуацію в інших населених пунктах центральних, східних та південних регіонів України. Анкетування проводилось на типових для даної місцевості підприємствах та в установах, а також у вищих навчальних закладах, що достатньою мірою репрезентує соціальний зріз населеного пункту.

2

Такий підхід дозволяє припустити, що виділена на основі територіально-виробничого принципу вибіркова сукупність відображає характерні риси генеральної сукупності. Тип багатоступінчастої вибірки, коли спочатку відбір планується за територіальним принципом з подальшою диференціацією за виробничим, є характерним для більшості соціолінгвістичних досліджень (див. [171, 119], [153, 86–87]). На останньому етапі вибірка була випадковою з елементами квотного методу: розподіл анкет на підприємствах між робітниками та службовцями мав відповідати їх співвідношенню в конкретному колективі. Така методика підбору об’єктів дослідження задовольняє, на думку авторки, вимоги, що стоять перед будь-яким соціологічним дослідженням конкретно-критичного спрямування: по-перше, кожний працівнік має потенційну можливість стати респондентом, а вимога випадковості є важливою для розвідок такого плану (див. [102, 161]), по-друге, заплановане співвідношення респондентів, що відповідає наявному на виробництві розподілу за соціальним станом, дозволяє вважати вибіркову сукупність певним соціальним зрізом, моделлю конкретного соціального угрупування. У цьому полягає ідея репрезентативності вибірки: створити на прикладі якоїсь групи людей зменшену модель досліджуваного об’єкта.

При формуванні вибірки використовувалися статистичні дані: матеріали переписів, різні довідники, а також матеріали відомчого обліку, що одержувалися безпосередньо на підприємствах, зокрема у відділах кадрів.

Отже, це дослідження поєднує випадкову і невипадкову вибірки, тобто є дослідженням змішаного типу.

Н.П.Шумарова зазначає, що обсяг вибірки є одним з найменш визначених понять сучасної соціології. Однозначної відповіді на питання, яка кількість населення має заповнити анкети, щоб результати дійсно були репрезентативними, немає ( див. [40, 115–121]). Більш важливу роль, ніж фактор чисельності, відіграє система вибору респондентів залежно від специфіки конкретного дослідження. У сучасних роботах соціолінгвістичного спрямування кількість опитаних представлено в межах від кількох десятків чоловік до десятків тисяч, у поодиноких соціолінгвістичних працях такого типу – від 1 тис. до 4,5 тис. чол. (див. [132, 31], [93, 140]). Відзначається також, що за умови відсутності диференціації за будь-якою ознакою (наприклад, за віком, рівнем освіти, місцем проживання тощо), тобто при опитуванні однорідної групи, дстатньо проаналізувати відповіді 400 чол. (див.: [105, 171]). Проте оскільки метою розглядуваного дослідження М.П.Шумарової було вивчення комунікативної поведінки міських жителів, характеру їх мовної компетенції залежно від низки соціально-демографічних чинників, диференціацію за національномовними групами з подальшим розподілом за соціальним станом, віком, освітою, мовою батьків та мовою навчання в школі було запрограмовано, а

2

кількість опитаних збільшено майже в 10 разів. Відповіді було одержано від

3803 чол.

Основна робота з демоскопії проводилась наприкінці 1980-х – на початку 1990-х рр. Всередині вибірки кількість опитаних розподілена таким чином: Київ – 542 чол., а решта 14 міст – від 135 до 348 чол.

Запитання та завдання

1.Зякихнауксоціолінгвістикабереметодидослідження?

2.Відчогозалежить(чимобумовлений)широкийспектрметодівсоціолінгвістики?

3.Наякігрупиподіляєтьсявсясукупністьметодівсоціолінгвістичнихдосліджень?

4.В чому полягають методологічні особливості (специфічність методів) соціолінгвістики?

5.Щотакегенеральнасукупність?

6.Щотакевибірка?

7.Якітруднощічекаютьнадослідника,коливіншукаєпотрібнихінформантів?

8.Щотакецільовавибірка?

9.Яківибіркиназиваютьсяімовірнісними?

10.Щотакевибірковевідношення?

11.Щоявляєсобоюкластернавибірка?

12.Якавибіркамаєназвустратифікованоївипадкової?

13.Звідкипоходятьтерміни „страта” та „стратифікація”?

14.Щотакебагатоступеневавибірка?

15.Як у Японії підходять до відбору інформантів для соціолінгвістичних досліджень?

16.Якоюмаєбутивибіркадляневеликихгенеральнихсукупностей?

17.Яку небезпеку чаїть у собі перенесення суто соціологічних прийомів на підготовкузначущоївмовномувідношеннівибірки?

18.Про що свідчить аналіз таблиці „Населення за національністю й володінню

мовами”?

22.Як робився відбір інформантів у соціолінгвістичному дослідженні Н.П.Шумарової?

Лекція чотирнадцята

МЕТОДИ ЗБИРАННЯ МАТЕРІАЛУ

2

кардіограму…; проте коли слід піддати аналізу її поведінку, то багато інструментальних методик не підходять з простої причини: вони справляють збурюючий вплив на об’єкт аналізу: під впливом тих або тих приладів, призначених для фіксації реакції індивіда, ці реакції виявляються не зовсім такими (або ж зовсім не такими), які мають місце при спонтанній поведінці того ж самого індивіда. Більш того, і просте зовнішнє спостереження, не пов’язане із застосуванням інструментальної техніки, може справляти на людину, яка вивичається, або групу людей вплив, що викривляє істинну картину, заважає нормальним поведінницьким процесам.

Кожен з нас міг переконатись у цьому на власному досвіді. Якщо людина їсть, а її при цьому постійно розглядають, то вона може похлинутися; багато інтимних фізіологічних процесів і реакцій є неможливими у присутності сторонньої особи або навіть знайомої, близької людини. Що ж тоді казати про явного “чужинця” – ученого-дослідника, який ставить перед собою завдання спостерігати за поведінкою людей!

Вплив спостерігача не припиняється і в тих випадках, коли спостережувані прихильно ставляться до самого дослідження. У 1927 – 1932 рр. група американських соціологів під керівництвом Е. Мейе з’ясовувала, які чинники впливають на продуктивність праці на заводі Хоторна в Чікаго. Експериментатори змінювали тривалість і кількість перерв, обіднього часу, освітленість, способи організації окремих робітників у бригади та інші параметри. При кожному змінюванні, навіть тоді, коли вчені поверталися до умов, що існували на одній з попередніх стадій, продуктивність праці зростала. Виявилося, що випробувані, пишаючись тим, що їм приділяють стільки уваги, виробили на цій основі своєрідну групову ідентичність і всіляко намагались виправдати таке зацікавлення до себе. Такий тип реакції отримав у соціології назву х о т о р н с ь к о г о е ф е к т у.

Хоторнський ефект діє і при вивченні мовної поведінки: випробуваний хоче покзати себе “з кращого боку”, догодити дослідникові: або говорити “культурніше”, або, навпаки, перебільшувати в своєму мовленні те, що сам вважає неправильним,– усе залежить від того, як він інтерпретує очікування дослідника. У своїй безсмертній книзі “Живой как жизнь”, присвяченій культурі російського мовлення, Корній Чуковський згадує: “В поезде молодая женщина, разговорившись со мною, расхваливала свой дом в подмосковном колхозе:

–Чуть выйдешь за калитку, сейчас же зелёный массив!

–В нашем зелёном массиве так много грибов и ягод!

ивидно было, что она очень гордится собою: у неё такая “культурная” речь” [166, 118]. І далі в цій же книзі чтаємо: “Та женщина, которая в разговоре со мною называла зелёным массивом милые её сердцу леса, несомненно считала, что этак «гораздо культурнее». Ей, уверен, чудилось, что, употребив это ведомственное слово, она выкажет себя перед своим собеседником в наиболее благоприятном и выгодном свете. Дома, в семейном кругу, она

2

несомненно говорит по-человечески: роща, перелесок, осинник, дубняк, березняк, но чудесные эти слова кажутся ей слишком деревенскими, и вот в разговоре с «культурным» городским человеком она изгоняет их из своего лексикона, предпочитая им «зелёный массив» 34 [166, 121].

14.1.3. Парадокс спостерігача (за У.Лабовим). Приховане спостереження

Уільям Лабов навіть сформулював положення стосовно методики спостереження як способу отримання мовного матеріалу. Це положення він назвав п а р а д о к с о м с п о с т е р і г а ч а: “метою лінгвістичних досліджень мовного колективу є з’ясування того, як говорять люди, коли за ними не ведеться систематичне спостереження; а отримати такі дані можна лише шляхом систематичних спостережень” [80, 121]. “Розуміється, – додає Лабов,– ця проблема не є нерозв’язною: ми повинні відшукати способи доповнити офіційні інтерв’ю іншими даними або будь-яким чином змінити структуру самої ситуації інтерв’ю”.

Існують різні способи зменшити вплив спостерігача на процеси, які він вивчає, тобто на процеси, що відбуваються при мовному спілкуванні в людських колективах. Наприклад, можна спробувати зробити спостереження прихованим від спостережуваного: в цьому випадку дослідник, подібно до прихованої відеокамери, фіксує особливості мовної поведінки людей, яких він вивчає, без їхнього відому і, звичайна річ, отримує більш об’єктивні дані, аніж коли він оголошує про свої дослідницькі наміри.

Бувають випадки, коли інакше, ніж приховано, дослідник і не може вести свої спостереження. Видатний фонетист-експериментатор, знавець російського мовлення в багатьох його різновидах Сергій Сергійович Висотський якось був присутній у старообрядській общині, де взагалі ніяких записів робити було не можна. І все ж таки найбільш цікаві факти мовлення старообрядців він зафіксував: він робив записи, не виймаючи правої руки з кишені, наосліп! Дві московські лінгвістки, М. В. Китайгородська і Н. Н. Розанова, займалися систематичними спостереженнями над мовною поведінкою людей на московських мітингах 1991 – 1993 рр. Обстановка, поведінка натовпу, емоції виступаючих у мітінговій ситуації є такими, що не дай Боже, якщо навколишні розкриють, що хтось веде якісь записи! Це просто небезпечно для здоров’я та життя спостерігачів. Звичайно, більша

34 Ці дві цитати ми не стали перекладати на українську мову, тому що, по-перше, цей твір – публіцистичний, отже, так би мовити, напівхудожній, а переклад художнього твору (художній переклад), як відомо, справа тонка й дуже відповідальна; по-друге, навіть у перекладеному уривку якісь його частини були б неперкладеними, тобто залишились би у своєму російському звучанні; по-третє, у перекладеному варіанті потонула б сама ідея, яку ми хотіли донести до читача: адже тут мова йде про культуру саме російського мовлення, усі барви якого ми мусили, услід авторові, зберегти. –

Автори.

2

частина записів в умовах мітингу була отримана шляхом прихованого спостереження.

Якщо дослідникові не вдається приховати власну присутність і свою позицію спостерігача, то він може повідомити виучуваним удавану мету своїх дій; наприклад, маючи на увазі вивчення саме мовлення і мовленнєвих здібностей тієї або тієї групи, заявити її представникам, що він цікавиться думкою членів цієї групи щодо якогось актуального політичного або соціального питання.

У ситуації відкрито працюючої звукозаписуючої апаратури можна спробувати наштовхнути досліджуваних на розповідь про такі події з їхнього власного життя, котрі їм особливо пам’ятні, або цікаві, або пов’язані з ризиком, небезпекою тощо. Як правило, за цієї умови людина через якийсь час забуває про мікрофон і мовлення її робиться невимушеним.

Такі прийоми, що використовуються при спостереженні, сприяють більшій природності в поведінці членів виучуваних соціальних спільностей, і тим самим дослідник отримує матеріал, який більш або менш адекватно відбиває “правдивий стан справ”, тобто те, що є насправді – спонтанну, не скуту присутністю спостерігача поведінку індивідів.

14.2. Уключене спостереження 14.2.1. Необхідні передумови для включеного спостереження та його умови

Одним з найфективніших способів подолання “парадоксу спостерігача” є в к л ю ч е н е с п о с т е р е ж е н н я. Цей спосіб вивчення поведінки людей полягає в тому, що сам дослідник стає членом спостережуваної ним групи. Наприклад, соціологи часто стають членами виробничих бригад, геологічних партій, співробітниками відділів у науково-дослідних інститутах тощо. Це, по-перше, дає їм можливість вивчати групову поведінку зсередини і в усіх або в багатьох ситуаціях внутрішньогрупового спілкування і, подруге, позбавляє від необхідності оголошувати виучуваним індивідам про цілі своїх спостережень і навіть (якщо це можливо) про те, що такі спостереження взагалі ведуться.

Звичайно, включеним спостереження може бути тоді, коли ніщо не заважає дослідникові ототожнювати себе з членами спостережуваної групи – за расовими, національними, мовними, поведінницькими та іншими ознаками. Європейцю, наприклад, важко здійснювати включене спостереження в групах китайців або негрів; дорослий ніколи не зможе повністю асимілюватися в групі виучуваних ним підлітків; городяниндіалектолог завжди сприймається жителями села як людина не з їхнього середовища тощо.

Якщо ж подібних перешкод немає і спостерігач може вкорінитись у групу, зробившись “таким же самим, як і всі”, він може успішно приховувати свої дослідницькі наміри, а потім – і дії. “Викриття” ж призводить до

2

невдачі, а в деяких ситуаціях воно є небезпечним для життя спостерігача. Так, два етнографи-європейці вивчали спосіб життя, особливості поведінки та мову дервішей – мандрівних монахів-мусульман – і так уміло мімікрірували, що монахи приймали їх за своїх; викрито ж їх через їхній звичай машинально відбивати музичний ритм ногою, що є зовсім чужим для дервішів. Відомим є випадок з ув’язненим філологом, який у таборі намагався приховано від інших ув’язнених вести записи злодійського жаргону. Однак його стан інтелігента-чужинця серед кримінального люду дуже швидко призвів до того, що його сусіди по бараку викрили його і визнали “стукачем” (цебто донощиком, виказувачем). Великих зусиль йому коштувало, щоб довести науковий характер його занять, після чого йому навіть стали допомагати в збиранні матеріалу.

Соціолінгвістика активно освоює запозичений у соцологів метод уключеного спостереження. Для вивчення мовної поведінки людей цей метод в якомусь сенсі є навіть більш необхідним, аніж в соціологічних дослідженнях: мовлення людини більш чутливе, ніж багато інших сторін її поведінки, до зовнішніх впливів, які спотворюють істинне мовне життя окремої людини і цілого колективу; тому завдання усунути ці зовнішні впливи є ще більш нагальним.

14.2.2. Фіксація мовного матеріалу ручним способом та інструментально. Ефект мікрофона і приховане мікрофонне записування

Як при зовнішньому, так і при включеному спостереженні дослідник повинен фіксувати спостережуваний матеріал. Фіксація може здійснюватись двома основними способами: ручним способом і експериментально.

Записи від руки є зручні тим, що до них не треба спеціально готуватись: якщо у вас є олівець і папір, а ваше вухо “налаштоване” на сприйняття певних фактів мовлення, то за умови, що спостережуваний об’єкт (людина або група людей) не знає про ваші наміри або, знаючи, не протестує проти них, записи можуть бути здійснені відносно легко й успішно. Особливо ефективними є записи від руки при спостереженні за випадковими одиницями мови, які рідко з’являються в мовленнєвому потоці,– словами, словоформами, синтаксичними конструкціями. Якщо ж стоїть завдання дослідити не окремі факти, а, наприклад, зв’язне мовлення, характер діалогічної взаємодії людей у процесі спілкування, особливо вимови, інтонації і мовної поведінки в цілому, то записи від руки є малопродуктивні: спостерігач може зафіксувати лише окремі ланки ланцюга, і вибір цих ланок є завжди суб’єктивним.

Тому для більшої частини завдань, що розв’язуються сучасною соціолінгвістикою при дослідженні усного мовлення, характерними є застосування інструментальної техніки – переважно магнітофонів та

2

диктофонів (для фіксації жестової й мімічної поведінки використовуються навіть відеокамери). Їх застосування може бути відкритим та прихованим. При відкритому використанні записуючого приладу дослідник оголошує інформантам про мету (правдиву чи вдавану) своїх записів і намагається в процесі спостережень зменшити е ф е к т м і к р о ф о н а, який тією чи іншою мірою сковує поведінку виучуванних індивідів.

Дослідники сучасного російського розмовного мовлення, які здійснювали в 70-ті роки ХХ ст. масові записи спонтанного мовлення, дійшли висновку, що при тривалому спілкуванні з інформантами ефект мікрофона значною мірою вдається зняти і більша частина записів бесід з інформантами, їх розповідей про ті або ті ситуації їхнього життя свідчить про достатньо вільну мовну поведінку людей при включеному мікрофоні (див.,

наприклад: [56], [129], [130], [57], [131]).

Однак ця поведінка є ще більш вільною й природною, невимушеною, коли мовець не знає, що його мовлення записують (а такий матеріал, розуміється, є найцінніший). Тому, коли є можливість, соціолінгвісти широко застосовують інструментальний запис. Коли це неможливо, деякі дослідники суміщають відкритий і прихований запис. Так, У. Лабов при роботі зі своїми інформантами робив магнітофонні і відеозаписи відкритим способом, а потім оголошував перерву в роботі і, коли випробувані розслаблялися під час відпочинку, ведучи один з одним неквапливі бесіди, отримував дані про спонтанне мовлення мовців вже за допомогою відкрито працюючих магнітофонів і відеокамер [221].

Прихований магнітофонний запис часто застосовується в “польових” умовах: в магазині, у вагоні потяга, біля залізничної каси, на прийомі у лікаря тощо. У цих випадках вдається отримати масовий матеріал, що характеризує стереотипну поведінку людей у сандартній ситуації, зафіксувати відмінності подібних стереотипів (питань, відповідей, реплік) залежно від соціальних характеристик комунікантів.

14.2.3 Значення етичного чинника при включеному спостереженні Передумови для спрямованих методів збирання соціолінгвістичного матеріалу

При включеному спостереженні, особливо при інструментальній фіксації мовлення спостережуваних, важливого значення набуває етичний чинник. Якщо спостереження велося хоч більш-менш систематично і чужі мовленнєві твори – це не випадково почуті на вулиці фрази, то для їхнього використання (особливо якщо мати на увазі публікації) бажано заручитися згодою спостережуваного індивіда. У будь-якому випадку слід гарантувати анонімність досліджуваних – звичайно, за умови, якщо це не суперечить їхньому власному бажанню.

В усіх описаних різновидах зовнішнього і включеного спостереження йдеться про такі шляхи збирання соціолінгвістичної інформації, коли

2