antoshkina_l_krasovska_g_sigeda_p_suhomlinov_o_sociolingvist

Вікторовича Панова [106], цикл праць з історії літературних мов, виконаний в Інституті мовознавства РАН [101], [143], [159], [87], [179] та інші, а також дослідження неросійських лінгвістів з історії формування національних мов у зв’язку з історією народів: елементи діахронносоціолінгвістичного підходу характерні, наприклад, для класичних робіт Антуана Мейє з історичної лінгвістики, Фердінанда Брюно – з історії францізької мови, Х.Еґґерса – з історії німецької мови, Мендеса Підаля – з історії іспанської мови та ін.

Регулярні зв’язки між розвитком мови і розвитком суспільства можуть бути прослідковані на порівняно коротких відрізках мовної еволюції. Наприклад, Поль Лафарг досліджував нововведення, що з’явилися у французькій мові під час Великої французької революції [82]. Панас Матвійович Селищев у знаменитій книзі “Мова революційної епохи” [133] проаналізував зміни, що відбулись у російській мові протягом 10 післяреволюційних років, і пов’язав ці зміни з тими перетвореннями, які було здійснено в Росії внаслідок жовтневого перевороту 1917 р. Більш близьким до сьогодення прикладом може бути книга німецького дослідника Л.Цибатова [236], у якій зміни, характерні для російської мови кінця 80-х – початку 90-х років ХХ ст., вивчено у зв’язку з політичними, економічними і культурними процесами післяперебудовного періоду.

9.2.2. Мета й завдання соціолінгвістичного вивчення мови в діахронічному аспекті

Метою соціолінгвістичного вивчення мови в діахронічному аспекті є встановлення зв’язків між історією мови, змінами, що відбуваються в ній у ході історичного розвитку,– та історією суспільства, яке “обслуговується” даною мовою, тими соціальними, економічними та культурними змінами, котрі характеризують еволюцію даного суспільства та його інститутів. На шляху до досягнення мети дослідник розв’язує низку завдань, серед яких

запитання:

а) чи викликає соціальна зміна безпосередню зміну в мові чи такий вплив здійснюється складніше, опосередковано?

б) які з чинників соціальної еволюції є найбільш суттєві для розвитку мови?

в) які “ланки” мовної системи є найбільш піддатливими до соціального впливу; інакше кажучи, що в пешу чергу змінюється в мові під впливом соціальних перетворень, а що залишається відносно стабільним протягом тривалого часу?

Завданнями діахронічної соціолінгвістики є також вивчення змін у мовній ситуації під впливом змін у суспільстві, аналіз змін у наборі та характері функцій мови (мов), у соціальному і комунікативному статусі

1

літературної форми національної мови і соціолектів, фіксація та дослідження змін у ставленні суспільства в цілому або окремих соціальних груп до своєї мови або якихось її підсистем, до мовних нововведень тощо.

9.2.3. Приклади розв’язання цих завдань на конкретному мовному матеріалі

9.2.3.1. Мовна ситуація в Португалії на початку ХVI століття

Мовна ситуація в Португалії початку XVI століття характеризувалася багатомовністю, в основі якої лежали португальська та іспанська мови, а також латинь (на латині складалися географічні описання, ставились п’єси в університетських театрах). Наприкінці століття посилилася тенденція до більшої самостійності та функціональної самодостатності португальської мови, залучення до літературного вжитку розмовних, просторічних та діалектних елементів, що відображало процеси, які проходили в Португалії цього періоду: руйнація феодальних інститутів, укріплення абсолютизму, зростання міст, міграція сільських жителів у міста, культурна інтеграція вищих верств суспільства навколо королівського двора тощо (див. [34]).

9.2.3.2. Становлення літературної мови у Франції в ХV столітті

Вивчення історії багатьох європейських мов розкриває рух літературної форми цих мов від більш або менш аморфного стану до нормальної мовної системи з єдиною діалектною основою. Так, у французькій мові XV ст. сукупність старофранцузьких наддіалектних літературних утворень почала замінятись літературною мовою, в основі якої лежав діалект столиці – Парижа. Змінювався й статус діалектів – від територіального діалекту феодального суспільства до територіально-соціального діалекту періоду формування й розвитку національних мов [162, 216]. Літературна французька мова почала функціонально переважати над латиною, яка поступово витіснялася з найважливіших у соціальному відношенні сфер спілкування [162, 217].

9.2.3.3 Мовна ситуація в Японії у період після 1945 року. Про зміни у ставленні мовців до власного діалектного мовлення в Росії і Японії, а також у Німеччині

Характеризуючи мовну ситуацію в Японії XIX–XX століть, дослідники особливо виділяють період після 1945 року, коли посилилась роль англійської мови й, отже, відбувся деякий розподіл функцій між японською і англійською мовами. За свідченням В.М.Алпатова, “… в Японії існують впливові газети на англійській мові, англомовні телепередачі тощо. Можливими є й випадки спілкування англійською мовою між японцями: в

1

рекламі для надання їй більшої елітності та інколи в науковій літературі” [4, 107].

Ілюстрацією зміни стосовно власного мовлення можуть служити спостереження російських діалектологів. Згідно з цими спостереженнями, що проводились у роки радянської влади, політика витіснення місцевих діалектів з комунікативних сфер, таке спрямування шкільного навчання та виховання, яке укорінювало в свідомість учнів зневажливе ставлення до власного говору (до власної говірки) як до неправильного, спотвореного мовлення, сформували стійку негативну оцінку діалектних способів говоріння самими носіями діалекту (див. про це [21], [63]).

Зовсім інше ставлення до діалектів спостерігаємо в сучасній Японії, де люди середнього й молодшого поколінь ставляться до власного використання діалекту як до чогось само собою зрозумілого, звичайного. Мабуть, низька престижність діалектів була властива періоду масового оволодіння літературною мовою, коли розмова на діалекті асоціювалася з низьким рівнем освіти й культури. Зараз же, коли володіння діалектом зовсім не означає невміння перемикатись з нього на літературну мову, діалект вважається цілком законним засобом неофіційного спілкування зі “своїми”. За таких обстановин змінилося й офіційне ставлення до діалектів. Перед школою і засобами масової інформації ставиться вже не завдання викорінення діалектів, а завдання їх правильного вживання. Зараз у школах запроваджено курс місцевого діалекту, особливий для різних районів Японії,

вякому вчать користуванню діалектом та усвідомленню його відмінностей від літературної мови [3, 242–243].

Інше ставлення до діалекту, ніж у Росії в радянські часи, спостерігаємо і в сучасній Германії, де в умовах науково-технічної революції та впливу світової глобалізації майже на всі сфери життя відбувається процес витіснення діалекту різними формами розмовної мови, однак позиції діалекту

врізних регіонах країни залишаються міцними й досі.

Чимало німців розглядає діалект як елемент своєї національної самосвідомості, як символ, що свідчить про належність до тієї або іншої спільності. На деяких діалектах ставляться спектаклі в театрах, ведуться радіо- й телепередачі (див. [75, 4]).

Головний принцип діахронічної соціолінгвістики є такий: історія мови повинна вивчатись у тісному зв’язку з історією її носіїв, з їх повсякденним життям.

Запитання та завдання

1.Чомурозмежовуютьсинхроніюйдіахроніювмовознавстві?

2.Щовивчаєсинхронічнасоціолінгвістика?

1

3.Доведіть, що синхронічна соціолінгвістика, на відміну від синхронічного мовознавства, має справу і зі статикою, і з динамікою, що стосуються зв’язків мовиісуспільства.

4.Наведітьприкладисинхронічнихсоціолінгвістичнихдосліджень.

5.Щовивчаєдіахронічнасоціолінгвістика?

6.Якіпрацівиконанівруслідіахронічноїсоціолінгвістики?

7.Щоєметоюсоціолінгвістичноговивчення мовивдіахронічномуаспекті?

8.Які завдання ставить перед собою дослідник, щоб досягти цієї мети? (Див попереднєзапитання.)

9.ЯкоюбуламовнаситуаціявПортугаліїнапочаткуХVІстоліття?

10.Яквідбувавсяпроцесстановленнялітературноїмови уФранціївХVстолітті?

11.ЯкоюбуламовнаситуаціявЯпоніїуперіод після1945року?

12.Яким було іякзмінювалося ставлення мовцівдо власного діалектногомовлення вРосії,Японії,атакожуНімеччині?

Лекція десята

НАПРЯМКИ СОЦІОЛІНГВІСТИЧНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ МАКРО- Й МІКРОСОЦІОЛІНГВІСТИКА

10.1.Макросоціолінгвістика

10.1.1.Предмет вивчення макросоціолінгвістики. Проблеми двомовності, нормалізації й кодифікації мови, аналіз мовних ситуацій як об’єкт вивчення макросоціолінгвістики

Розмежування макро- і мікросоціолінгвістики певною мірою є

аналогією відповідного поділу соціології на макро- й мікросоціологію.

1

Макросоціологія займається глобальними процесами, що характеризують розвиток і функціонування суспільства в цілому, а мікросоціологія виявляє інтерес до людини як члена тих або тих соціальних груп.

Мікро- і макропідхід до соціального вивчення мовних явищ – це два напрямки соціолінгвістичних досліджень, що мало перетинаються (перехрещуються).

Макросоціолінгвістика вивчає великомасштабні процеси й вівдношення, що мають місце в мові і які певною мірою обумовлені соціальними чинниками. Ці процеси й відношення можуть характеризувати суспільство в цілому або досить великі сукупності людей: соціальну верству, етнічну групу тощо. Нприклад, вивчення соціальної диференціації мови включає в себе макрорівень, на якому з’ясовується, як розподілені дана національна мова та її підсистеми в різних соціальних верствах носіїв цієї мови.

Макропідхід переважає в багатьох працях, присвячених двомовності: такі питання, як співвідношення чисельностей тих, хто говорить різними мовами, що є в обігу в даній спільності (спільноті), розмежування функцій цих мов, мовна інтерференція та її типи й інші, часто розглядаються в загальному вигляді, без звертання до індивідуальних або групових мовленнєвих особливостей.

Проблеми нормалізації й кодифікації мови, а також мовної політики та мовного планування вивчаються передусім у межах макросоціолінгвістичного підходу, оскільки вони, як правило, зачіпають інтереси всього населення, яке користується даною мовою (або мовами), або значної його частини. Наприклад, говорячи про політику держави стосовно нечисленних народів, які населяють цю державу, дослідник неминуче торкається питання про збереження мови того чи того малого етносу, і, як правило, обговорення цього питання орієнтоване на інтереси всього етносу, а не якихось окремих його представників. Дослідження статусу тих або тих мов в поліетнічному суспільстві, функціональних властивостей і можливостей підсистем, що входять як компоненти в яку-небудь національну мову, також вимагають макропідходу, поскільки мова йде про комунікативне “обслуговування” великих сукупностей людей або навіть всього населення країни в цілому.

До макросоціолінгвістики належать дуже важливі в соціальному плані проблеми, пов’язані з аналізом мовних ситуацій, що характеризують суспільство в той або той період його існування. Такий аналіз може торкатися компонентів, що складають (утворюють) дану соціальнокомунікативну систему (кодів і субкодів), їх розподілу за сферами спілкування, комунікативної “ваги” кожного з компонентів з точки зору його функцій у різних сферах соціальної діяльності, потенціальних і реальних змін у співвідношенні компонентів соціально-комунікативної

1

системи, науково обґрунтованих прогнозів, що стосуються характеру мовної ситуації тощо.

10.1.2. Лінгвоконфліктологія як нова галузь соціолінгвістичних досліджень, виконуваних у межах макропідходу

В останні десятиліття соціолінгвісти звернули свою увагу на ще одну область взаємовідношень мов, яка, як це не прикро, стала дуже актуальною в сучасному світі,– м о в н і к о н ф л і к т и. Виникла й формується нова галузь соціолінгвістичних досліджень – л і н г в і с т и ч н а к о н ф л і к т о л о г і я (конфліктами, що виникають у людському суспільстві, займаються також політологи, соціологи, етнографи, тому означення “лінгвістична” є необхідним).

В основі мовних конфліктів лежать соціальні й економічні причини, тому властивості того чи іншого конфлікту доцільно розглядати на макрорівні, а не на рівні індивідуальному чи приватно-груповому, хоча зароджуватись мовні конфлікти можуть і в територіально або етнічно обмежених групах.

Нерідко в умовах поліетнічної держави мова стає символом національної солідарності, що об’єднує ту або ту етнічну групу в її боротьбі за власні інтереси, у протистоянні до інших груп або центральної влади. Особливо характерною є ця тенденція для нечисленних народностей у складі якої-небудь держави.

10.2.Мікросоціолінгвістика

10.2.1.Визначення цього поняття. Відмінність мікросоціолінгвістики від макросоціолінгвістики. Предмет і об’єкт вивчення мікросоціолінгвістики. Важливість вивчення малих груп з позицій соціолінгвістики

Мікросоціолінгвістика – це напрямок соціолінгвістичних досліджень,

що займається вивченням того, як мова використовується в малих (невеликих) соціальних спільностях. Великі й малі соціальні спільності розрізняються не тільки кількісно, а й якісно: закономірності, що спостерігаються в малому соціальному колективі (наприклад, у сім’ї, ігровій, виробничій групі), часто “не діють” або діють не так, як у великих людських сукупностях, і навпаки.

Конкретні праці, що досліджують особливості спілкування людей у тих або інших групах, дуже нечисленні у світовому мовознавстві. А втім немає сумніву, що дослідження поведінки людей як членів малих груп дає чимало для характеристики соціальної поведінки людини взагалі. Без такого дослідження неможливо правильно оцінювати (й міркувати про) різні аспекти мовної поведінки людини як істоти соціальної; крім того, властивості індивіда як мовця, як “витвірника” певних висловлювань виявляються передовсім у межах таких груп (а не в суспільстві в цілому).

1

Отже, мікросоціолінгвістика ставить в центр уваги дослідників людину і її безпосереднє оточення, тоді як макросоціолінгвістика обернена до проблем, що характеризують ціле суспільство або великі соціальні об’єднання людей. Ті ж самі групи, про які нерідко йдеться в макросоціолінгвістичних працях,– наприклад, особи певного віку, рівня освіти тощо,– це групи у м о в н і: члени таких груп не знаходяться в контакті (не контактують) один з одним, не спілкуються.

Мікросоціолінгвістика – дисципліна, безумовно, лінгвістична (як і взагалі соціолінгвістика), тому що об’єктом її є мова, хоча й у специфічному внутрішньогруповому використанні. Однак вона тісно пов’язана з іншими науками про людину, передусім з психологією і соціальною психологією, у яких вона запозичує деякі ключові поняття. Такими, наприклад, є поняття

соціальної ролі малої групи та всіх різновидів малих груп: формальної / неформальної, референтної (еталонної), первинної / вторинної та інші, поняття лідера і аутсайдера, конформної / неконформної поведінки та деякі інші.

10.2.2. Проблеми, якими займається мікросоціолінгвістика. Відмінність мови членів малих груп від загальнонаціональної мови. Специфіка сімейних мов (соціолект родинного кола)

Проблеми, якими займається мікросоціолінгвістика, можна згрупувати у два концентри, ніби відповідаючи на запитання: 1) якою є мова, що використовується, (або якою є мови, що використовуються) у даній малій соціальній спільності?; 2) як використовується ця мова (ці мови) у даній малій спільності її членами?

Спостереження показують, що соціально-групове відокремлення людей з необхідністю включає й момент лінгвістичний: мова, якою користуються члени групи, виявляється не цілком тією ж самою, що й загальнонаціональна мова (або якісь її підсистеми).

Одне із свідчень цього – існування так званих сімейних мов: загальновживані мовні засоби зазнають тут інколи значних трансформацій. З цим можна порівняти також вироблення особливих “мов” у групах, члени яких об’єднуються за виробничими, ігровими, спортивними або якимись іще інтересами (підкреслимо, що маються на увазі не соціальні і професіональні жаргони взагалі, а вироблювані в межах досить вузьких груп специфічні засоби спілкування).

У зв’язку з цим можна згадати спостереження Льва Миколайовича Толстого, описане ним у повісті “Юность”. Воно стосується особливостей поведінки, зокрема мовної, членів вузького кола або однієї сім’ї. Характеризуючи здатність до взаємного розуміння поміж такими людьми, він писав: “Сущность этой способности состоит в условленном чувстве меры и в условленном одностороннем взгляде на предметы. Два человека одного кружка или одного семейства, имеющие эту способность, всегда до одной и

1

той же точки допускают выражение чувства, далее которой они оба вместе уже видят фразу; в одну и ту же минуту они видят, где кончается похвала и начинается ирония, где кончается увлечение и начинается притворство,– что для людей с другим пониманием может казаться совершенно иначе. Для людей с одним пониманием каждый предмет одинаково для обоих бросается в глаза преимущественно своей смешной, или красивой, или грязной стороной. Для облегчения этого одинакового понимания между людьми одного кружка или семейства устанавливается свой язык, свои обороты речи, даже слова, определяющие те оттенки понятий, которые для других не существуют /…/. Ни с кем, как с Володей, с которым мы развивались в одинаковых условиях, не довели мы эту способность до такой тонкости. Например, у нас с Володей установились, Бог знает как, следующие слова с соответствующими понятиями: изюм означало тщеславное желание показать, что у меня есть деньги, шишка (причём надо было соединить пальцы и сделать особое ударение на оба ш) обозначало что-то свежее, здоровое, изящное, но не щегольское; существительное, употреблённое во множественном числе, означало несправедливое пристрастие к этому предмету и т. д., и т. д. Но, впрочем, значение зависело больше от выражения лица, от общего смысла разговора, так что, какое бы новое выражение для нового оттенка ни придумал один из нас, другой по одному намёку уже понимал его точно так же”32.

Як справедливо зазначає М.П.Кочерган, лінгвісти мову сім’ї тільки починають досліджувати. В українському мовознавстві поки що маємо одну таку працю – кандидатську дисертацію Т.В.Кузнецової [76]. Матеріал дисертації засвідчує, що сім’ї, як і будь-якому іншому малому соціальному об’єднанню, можуть бути властиві й особливі поведінка та мовлення, які мають для її членів спільну символічну функцію: вказують на належність мовців до однієї соціальної групи, маніфестують відношення “ми – свої”. Цю функцію виконують певні мовні засоби, а саме мовні одиниці, характерні для членів даної родини, а також манера спілкування, інтонація тощо. У ролі сімейних слів і виразів можуть виступати емотиви (пасочка, ягідка,

вишенька, котик, лапа, масюся, свинтусячка, хрюндель), іншомовні слова, нерідко деформовані (сенька з англ. thank you, пардон, чао, аріведерче),

загальновідомі слова у незвичному (сімейному) значенні (крокодил “виріб із крокодилячої шкіри”, наука “працівники сфери науки”), різні модифіковані форми загальновживаних слів, змінених до невпізнаванності внаслідок метатези звуків (дуркувати “друкувати”, фаршик “шарфик”, рос. лопотенце), субституції звуків (пумадор “помідор”, мюню “меню”, прювіт “привіт”, юринда (з рос. ерунда)), а також уживання усічених (буля

32 Ми не насмілилися (та й не було такої гострої необхідності) цитату з художнього твору, до того ж видатного російського письменника-класика, яким був Л.М.Толстой, перекладати українською мовою. Отож залишаємо її в мові оригіналу.– Автори.)

1

“бабуля”, буся “бабуся”) і контамінованих (накладання основ) форм (мучень “учень”, рос. списатель “писатель” тощо).

Існує й сімейна фразеологія, про що йдеться у згаданій праці Т.В.Кузнецової і кандидатській дисертації А.А.Смерчка [141]. Джерелом сімейної (камерної) фразеології є телепередачі, кіно, твори художньої літератури, а також певні соціально-побутові ситуації: трясти животом

“сміятися”, слухати подушку “спати”, душити диван “довго спати”, все пучком “гарні справи, все гаразд”, точнісінько як у нашому садку (про ситуацію, коли багато біганини, метушні й галасу), щас спою “не витримаю, не стримаюся”, привет от мартышки (вживається в ситуації, коли хтось зрозумів буквально те, що було сказано в переносному значенні), индейская национальная изба – фиг-вам называется (жартівлива формула відмови), а в попугаях я больше “про щось, що в малих одиницях виміру здається більшим” тощо. Конкретна ситуація, представлена в соціально-побутовій сфері, в якомусь фільмі, рекламному ролику, узагальнюється, абстрагується від джерела й пізніше включається до образно-номінативної системи камерного мовлення, що становить соціолект родинного кола. (Докладніше про це див.: [68, 5].)

10.2.3. Символьна функція мовного знака. Формування групових шаблонів

Використання таких специфічних засобів спілкування може вирізнятись низкою особливостей. На один вид специфічності – у наборі засобів – ніби накладається другий її вид – у комбінуванні цих засобів та в їхніх функціях. Наприклад, для внутрішньогрупового спілкування характерною є с и м в о л ь н а функція мовного знака (поряд з номінативною й оцінною); певні слова, звороти, типи вимови набувають властивості символу належності мовця до даної групи. Це пов’язано з одним із мотивів, яким керується мовець у своїй внутрішньогруповій поведінці: показати своїм мовленням, що він належить до цієї групи, що він “свій”.

М.П.Кочерган щодо цього зазначає: “Вербальний символізм – це мовний словесний свимволізм. Певні слова, звороти, особливості вимови можуть набувати властивостей символу належності мовця до певної соціальної групи” [68, 3]. І далі: “Як переконливо довів американський соціолінгвіст У.Лабов, люди, які не оволоділи символами належності до групи, не можуть претендувати на місце в цій групі, стають ізгоями” [220].

Не оволодівши відповідними символами належності до групи і, ширше, прийнятою в даній групі манерою спілкування, людина не може з повним правом претендувати на місце в цій групі і нерідко опиняється на її периферії. Уільям Лабов пише, що становище аутсайдера, у термінології У.Лабова – ізгоя (вигнанця) (lame), має мовний наслідок: аутсайдер погано засвоює культурні й мовні норми групи. Однак часто причина й наслідок міняються місцями: саме манера мовлення, якщо вона відрізняється від

1

прийнятих у групі мовленнєвих стереотипів, заважає людині влитися до групи, почуватися в ній “своїм”.

Іншим прикладом специфіки використання мовних засобів у внутрішньогруповому спілкуванні є формування г р у п о в и х ш а б л о н і в м о в л е н н я. Подібно до того як у процесі спільної діяльності у людей виробляються певні стереотипи поведінки, регулярність комунікативних контактів між членами групи веде до вироблення мовленнєвих шаблонів. Ними можуть бути окремі мовні одиниці, різні фрагменти висловлювань і діалогів, що мали місце в минулому групи (або будь-кого з її членів), своєрідність форми початків і кінцівок тих або інших мовленнєвих актів, що також віддзеркалюють досвід даної групи, цитати – як з літературних творів, так і з усних висло висловлювань якого-небудь члена групи, зокрема лідера, тощо.

При цьому шаблон (всупереч своєму призначенню!), як правило, використовується в емоційному контексті, спеціально – жартівливо, з кривлянням, з передразнюванням, з пародійними цілями тощо – обігрується, і тим самим до нього привертається увага оточуючих.

Ось, наприклад, невеликий уривок з повісті Данила Граніна “Зубр”: “– На меня давила его [Н.В.Тимофеева-Ресовского] речь, интонация,

словечки. Мы все повторяли за ним: “трёп”, “душеспасительно”, “душеласкательно”, “это вам не жук накакал”, “досихпорешние опыты” – прелесть, как он умел играть голосом, словами. “Кончай пря!” – в смысле пререкания. “Что касаемо в рассуждении…”

–Сплошной бонжур! – добавил я.

–Заметили? И это тоже…

Сила влияния и обаяния его личности были таковы, что люди, сами того не замечая, перенимали его выражения, его манеры”.

Якщо характеризувати внутрішньогрупове усне мовне спілкування в цілому, то необхідно відзначити дві тенденції: до згортання, елімінації таких засобів, котрі називають об’єкт мовлення, і, навпаки, до деталізації таких засобів, котрі характеризують, оцінюють його. Це відбувається внаслідок того, що загальний досвід членів групи, набутий у процесі спільної діяльності та взаємного спілкування, служить надійною опорою для повного взаєморозуміння і без експліцитного називання предмета мовлення. Однак обмін характеристиками цього предмета мовлення, його оцінками з боку різних членів групи часто становить саму суть внутрішньогрупової комунікації.

10.2.4. Дві тенденції в усному мовному спілкуванні членів малих груп. Роль дослідження мовного спілкування в людських діадах і тріадах

1