- •Міністерство освіти і науки україни
- •Лабораторна робота 9
- •9.1 Визначення насипної густини щебеню
- •9.2 Визначення істинної густини зерен щебеню
- •9.3 Визначення порожнистості щебеню
- •9.4 Визначення зернового складу нефракційованого щебеню
- •Лабораторна робота 10
- •10.1 Загальні поняття про бетон
- •10.2 Визначення складу звичайного (важкого) бетону
- •10.3 Порядок добору складу бетону
- •10.4 Визначення номінального складу бетону та точний розрахунок матеріалів на 1 м3
- •10.5 Визначення виробничого складу бетону
- •10.6 Визначення коефіцієнта виходу бетону та розрахунок дозування матеріалів на заміс бетонозмішувача
- •10.7 Випробування контрольних зразків для визначення міцності бетону до стиснення
- •Лабораторна робота 11 Добір складу будівельного розчину
- •11.1 Основні положення
- •11.2 Завдання для розрахунку складу розчину
- •11.3 Розрахунок складу розчину
- •11.4 Пробний заміс розчину
- •11.5 Визначення густини розчинної суміші
- •11.6 Визначення границі міцності при стиску розчину
- •Продовження таблиці 11.1
- •12.3 Механічні властивості
- •Лабораторна робота 13
- •13.1 Основні положення
- •13.2 Визначення властивостей зв’язуючих речовин
- •13.3 Визначення властивостей пігментів
- •Форма звіту: лабораторний журнал. Лабораторна робота 14 випробування нафтових бітумів
- •14.1 Визначення в’язкості (твердості або пенетрації)
- •14.2 Визначення розтяжності (дуктильності) бітумів
- •14.3 Визначення температури розм’якшення бітумів
- •Лабораторна робота 15 Випробування вуглецевих сталей
- •15.1 Випробування вуглецевої сталі на розтягання (рис. 15.1)
- •15.2 Випробування вуглецевої сталі на твердість
- •15.3 Випробування вуглецевої сталі на ударну в’язкість
- •Форма звіту: лабораторний журнал.
- •16.1.2 Метод визначення міцності еталонним молотком Кашкарова
- •16.1.3 Метод визначення міцності за відскоком та пластичною деформацією
- •16.1.4 Метод визначення міцності відриванням
- •16.1.5 Метод визначення міцності сколюванням ребра конструкції
- •16.2 Фізичні неруйнуючі методи випробувань
- •16.2.1 Радіаційний метод визначення міцності
- •16.2.2 Тепловий метод
- •16.2.3 Оптичний метод
- •16.2.4 Акустичний метод визначення міцності
- •16.3 Неруйнуючі методи контролю твердіння
- •16.3.1 Ультразвуковий метод контролю твердіння бетону
11.4 Пробний заміс розчину
Досвід свідчить, що для визначення рухомості розчинної суміші та виготовлення контрольних зразків достатньо взяти сухих матеріалів (цементу та піску в сумі) не менш 3000 г (можна брати матеріалів і більш ніж 3000 г). Витрати цементу та піску на пробний заміс розчину складу 1:X визначають, обчислюючи систему рівнянь:
звідси Ц = (у грамах) та П = 3000 – Ц (у грамах).
Розрахункову кількість цементу та піску відважують та висипають до чаші для затворень. Металевою лопаткою перемішують цемент та пісок до стану візуальної однорідності. Колбу з водою зважують; воду обережно додають до гарцовки поступово, матеріали перемішують до візуальної однорідності. В результаті отримують розчинну суміш. Колбу з залишком води зважують після визначення рухомості розчинної суміші. Таким чином визначають фактичні витрати води у розчині. Рухливість розчинної суміші, що характеризується її здатністю розтікатися під дією власної маси, визначають за ГОСТом 5802-86 шляхом обчислення величини занурювання еталонного конуса в розчин. Маса еталонного конуса дорівнює 300±2 г, діаметр основи – 75 мм. Для визначення рухливості розчинної суміші застосовують стандартний прилад, що зветься конусом БудЦНДЛ (рис. 11.1).
1 – стріжень; 2 – стрілка; 3 – шкала; 4 – гвинт пусковий; 5 – конус БудЦНДЛ; 6 – ємкість для розчину; 7 – розчин будівельний ; 8 – станина зі штативом.
Рисунок 11.1 – Схема конуса БудЦНДЛ
для визначення рухливості розчину
Для випробувань свіжовиготовлений розчин перемішують, наповнюють ним посудину у вигляді зрізаного конуса висотою 180 мм та діаметром основи 150 мм, ущільнюють 25 натисками сталевого стриженя діаметром 10-12 мм та струшують посудину 5-6 разів легким постукуванням об стіл. Прилад встановлюють на столі та перевіряють свободу ковзання стриженя конуса у тримачу. Вістря конуса приводять у дотик з поверхнею розчину в посудині, закріплюють стрижень конуса пусковим гвинтом та записують перший відлік за шкалою. Потім відпускають пусковий гвинт, даючи конусу можливість вільно занурюватися у розчин протягом 10 с, після чого зачиняють пусковий гвинт й записують другий відлік за шкалою. Глибина занурення конуса у розчин в сантиметрах визначається як різниця між другим та першим відліками з точністю до 2 мм. Величину рухливості в сантиметрах обчислюють як середнє арифметичне результатів двох випробувань.
11.5 Визначення густини розчинної суміші
Таке визначення проводять в тих випадках, коли під час приготування розчинів застосовують органічні пластифікатори-мікроперетворювачи.
Згідно з ГОСТом 5802-86 для визначення середньої густини посудину місткістю 1000 мл з насадкою наповнюють свіжовиготовленим розчином з деяким надлишком, який утримується надягненою насадкою. Розчин ущільнюють 25-ма натисками сталевого стриженя діаметром 10-12 мм та струшують посудину 5-6 разів легким постукуванням об стіл. Потім насадку знімають і ножем зрізують надлишок суміші врівень з краями посудини. Посудину із сумішшю зважують, та з отриманого значення віднімають масу посудини.
Густину розчинної суміші визначають як частку від ділення маси суміші на об’єм посудини. Величину середньої густини розчину обчислюють як середнє арифметичне результатів двох випробувань.