2.2 Мета композиційного аналізу

Композиційне мислення – характерна особливість професії архітектора. Воно формується в процесі створення художнього твору або в процесі вивчення історичної спадщини. Оволодіння методикою композиційного аналізу є невід'ємною складовою процесу становлення архітектора, в результаті якого з'являється професійне розуміння архітектури минулого і сучасності, виробляються робочі інструменти аналізу власної творчості.

Дослідження архітектурної спадщини направлене на розкриття художнього змісту твору. Виявлення методів, засобів і прийомів творчості архітектора, скульптора або художника, які розкривають художній зміст твору, є метою композиційного аналізу.

2.3 Основні підходи в дослідженні пам'ятників архітектури, живопису і скульптури

У будь-якому теоретичному дослідженні можна виділити три ключові підходи.

Історико-генетичний підхід направлений на виявлення динаміки, мінливості явищ архітектури і їх причинної обумовленості, що відобразилося в історичних пам'ятниках. Вивчення творів архітектури покликане виявити принципові відмінності систем художнього мислення і закономірності зміни композиційних прийомів творчості в різні історичні періоди. Велику роль в цьому може відіграти дослідження прийомів композиційного мислення, композиційних понять і уявлень (завдання 2,3,4).

Архітектурний твір складний і багатошаровий в своїй будові. Він фіксується в свідомість проектувальника, дослідника, критика і глядача за допомогою понять і уявлень, які відображають окремі сторони об'єкта. Не забуваючи про цілісність і складність побудови архітектурного твору, в дослідженні можна застосувати понятійно-аналітичний підхід, що дозволяє розчленувати уявлення про об'єкт на окремі складові, наприклад, поняття форми, простору, функції, конструкції, образу тощо. Ці поняття дають можливість описувати споруду не в цілому, а так би мовити в її різних проявах і досліджувати аналітично, тобто, виділяючи окремі сторони або моменти. В якості композиційних характеристик об'єкта виділяють пропорційний лад твору, геометричну організацію (метричну або ритмічну закономірність, симетрію, асиметрію та ін.), тектонічні особливості форми об'єкта і т.д. Зіставлення творів (порівнюються функціональні схеми споруд, конструктивні прийоми або прийоми пропорційного ладу та ін.) веде до виявлення типових та індивідуальних рис і встановлення закономірності їх зміни. Такий підхід дозволяє глибше осмислити дослідницькі і понятійні засоби, що використовуються в приватному історичному аналізі, детальніше розглянути сам твір.

Як особливий підхід в архітектурній теорії, виділяється дослідження понять і уявлень, властивих окремій історичній епосі (завдання 5). Цей підхід потрібно відрізняти від понятійно-аналітичного дослідження творів архітектури (скульптури, живопису), що спирається на систему сучасних понять і уявлень. Вивчення конкретної історичної термінології не може відбуватися зовні сучасної термінології і сучасних понятійних засобів. Ці дві галузі тісно пов'язані. Необхідно розрізняти сучасні поняття (засоби власного дослідження) і ті уявлення, які були поширені в конкретну історичну епоху. Порівняння дає зрозуміти, що набір і зміст цих понять і уявлень різний. Навіть в тих випадках, коли слова зберігаються з давніх часів, їх значення значно змінилося, оскільки кожна епоха із своїх специфічних причин проводить власні, характерні тільки їй уявлення про архітектуру (скульптуру, живопис) і її засоби.

Вивчення теоретичних праць авторів конкретної епохи з метою розкриття змісту конкретно-історичної термінології є одним із можливих шляхів проникнення в «секрети майстерності» архітектора (скульптора, живописця), особливим дослідницьким прийомом, існуючим нарівні з вивченням пам'ятників архітектури (скульптури, живопису). Він дозволяє отримати уявлення, з одного боку, про методи, прийоми і засоби мислення в конкретну епоху і «логіку» конкретного твору. З другого боку, можна отримати уявлення про спадкоємство традицій в еволюції світової культури, про безперервність процесу розвитку творчості і творчої діяльності, зафіксованої в матеріальних і духовних пам'ятниках.

Єдність історико-генетичного, понятійно-аналітичного підходів і конкретно-історичного дослідження понять під час вивчення творів даної епохи (архітектури, скульптури, живописного твору) полягає у взаємному доповненні й узгодженості їх специфічних функцій, неможливості одного з них витіснити інше або замінити ціле.