Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
МIНIСТЕРСТВО ОСВIТИ I НАУКИ УКРАЇНИ.doc
Скачиваний:
3
Добавлен:
24.02.2016
Размер:
153.09 Кб
Скачать
    1. Взаємини лiкаря I педагога-дефектолога

Важливою умовою медичної деонтології є правильні взаємовідносини між лікарями, педагогом-дефектологом та іншим персоналом. Про особу лікаря, про те, яким він повинен бути в житті, добре сказано в "Аюр-Ведах": будь скромний у житті і поведінці, не роби напоказ своїх знань і не підкреслюй, що інші знають менше тебе, - нехай твої мови будуть чисті, правдиві і стримані. Це ж, безумовно, стосується і педагога-дефектолога. Між педагогом-дефектологом і лікарем у процесі їхньої спільної роботи встановлюються певні взаємовідносини. Вони грунтуються на спільних позиціях при обстеженні, лікуванні та медико-педагогічної корекції тих чи інших відхилень у розвитку. Ці відносини повинні бути діловими і витікати з інтересів хворого. Важливо, щоб лікар і педагог-дефектолог розуміли один одного і діяли цілком узгоджено. У цьому випадку вони принесуть хворому набагато більше користі. У процесі обстеження хворого лікар встановлює діагноз, з'ясовує характер патологічного процесу, намічає шляхи корекції дефекту. Потім він проводить відповідне лікування. Лікар роз'яснює педагогу-дефектолог характер патологічного процесу, можливості виправлення того чи іншого дефекту, потім вони разом розробляють тактику педагогічної корекції цього дефекту. Робота педагога-дефектолога повинна будуватися на основі рекомендацій лікаря-невропатолога або психоневролога з урахуванням неврологічних і психологічних особливостей дитини. У процесі обміну думками лікар і педагог-дефектолог виробляють спільну програму педагогічних занять і лікувальних заходів. Під час спільно проведеного обстеження дитини виявляють його потенційні можливості. Лікар і педагог-дефектолог прогнозують кінцевий результат педагогічних і лікувальних впливів, спільно визначають тактику лікування і дозування занять. Лікар роз'яснює педагогу-дефектолог, за рахунок розвитку яких збережених функцій можна компенсувати відсутні або недостатні функції. Педагог-дефектолог повинен повідомляти лікаря про тих патологічних особливості дитини, які він зміг виявити під час його навчання і виховання. В результаті лікар має можливість вчасно прийняти відповідні лікувальні заходи. Так, якщо під час занять з хворим педагог-дефектолог виявить, що дитина погано зосереджується, млявий і неуважний, лікар може призначити препарати, які надають на нервову систему стимулюючу дію. Якщо дитина надмірно рухливий, непосидючий, рухово неспокійний, то лікар може призначити препарати, що роблять заспокійливу дію. Однак педагог-дефектолог не повинен покладати зайвої надії на лікарські препарати. Не все можна коригувати ліками, тим більше вилікувати або виправити. Лікарські препарати створюють фон, на якому робота педагога-дефектолога може виявитися більш успішною. Без постійної наполегливої ​​роботи дефектолога лікарські препарати можуть виявитися неефективними. Лікар і педагог-дефектолог повинні періодично обговорювати результати лікувально-педагогічних впливів, змінювати ті чи інші з проведених заходів, вводити нові методи лікування та педагогічної корекції. Про всі зміни в стані і поведінці хворого педагог-дефектолог повинен негайно ставити до відома лікаря. Важливе значення має також встановлення правильних відносин між лікарем, педагогом-дефектологом і середнім медичним персоналом. Лікар і педагог-дефектолог бачать хворого і займаються з ним в робочий час. Весь інший час хворий перебуває під опікою середнього та молодшого медичного персоналу, на який покладаються догляд і спостереження за хворими, лікувальні заходи та організація дозвілля хворих. Необхідно стежити за тим, щоб середній і молодший медичний персонал проявляв чуйне, уважне, дбайливе ставлення до хворих. Неприпустимі грубість, окрики, недоброзичливе ставлення. Порушення цієї вимоги може стати причиною розвитку важких неврозів, психічної дезадаптації. Лікар і педагог-дефектолог спільно з середнім та молодшим медичним персоналом повинні створити лікувальну емоційно-позитивну атмосферу. Це має надзвичайно важливе значення для закріплення лікувальних та педагогічних впливів. З дітьми, особливо з дошкільнятами, персонал повинен спілкуватися в емоційно-позитивному тоні. Лікар і педагог-дефектолог зобов'язані постійно навчати цьому вмінню середній і молодший медичний персонал. Медичні сестри і няні повинні постійно спілкуватися з дітьми, розмовляти з ними. Це має не тільки велике гуманне, але й лікувальне значення, оскільки діти нерідко страждають від дефіциту спілкування з матір'ю та іншими близькими родичами. Дефіцит спілкування негативно позначається на розвитку дитини. Частина лікувально-педагогічної роботи має бути покладена на середній медичний персонал. Дуже корисно, наприклад, групові заняття з лікувальної фізкультури або виконання фізіотерапевтичних процедур поєднувати з індивідуальним спілкуванням з дитиною. Під час такого спілкування дітей треба вчити навичкам охайності. Треба подбати про поповнення словникового запасу та навчанні правильній вимові. Лікар і педагог-дефектолог повинні постійно навчати цьому середній та молодший персонал. Необхідно стежити за тим, щоб в розмовній мові медичні сестри та няні не вживали такі жаргонні слова, як "дебіл", "олігофрен", "спастика", "органік", "епілептик" і т.д. Це може породити у хворого важкі психічні стани. Крім того, дитина може втратити віру в ефективність проведених лікувальних заходів. Лікарі та педагоги-дефектологи повинні навчати середній та молодший персонал культурі мови. Необхідно також стежити за тим, щоб медичні сестри не повідомляли хворим або їхнім родичам діагнозів, якщо вони прогностично несприятливі. Лікар і педагог-дефектолог повинні вселяти хворим віру в одужання і стежити за тим, щоб сестра або няня не вносили дисонанс у їх спільну роботу. Молодший і середній медичний персонал не повинен нічого зайвого повідомляти батькам чи родичам хворого або скептично обговорювати дії лікаря і педагога-дефектолога. Слід домагатися чітких, узгоджених дій лікаря, педагога-дефектолога, середнього та молодшого медичного персоналу. Проблема взаємини лікаря і педагога-дефектолога з батьками та родичами хворого досить складна. Нерідко Батьки і родичі хворого покладають на лікаря і педагога Невиправдано великі надії, вважаючи, що "сучасна медицина все може". Іноді травмовані хворобою дитини Батьки не вірять в ефективність проведених в спеціальних Установах лікувально-виховних заходів і вступають в Конфліктні відносини з лікарем і педагогом-дефектологом. У деяких випадках батьки або родичі хворого покладають на лікаря і педагога всі турботи по догляду, лікування та подальшого влаштування хворих. Лікар і педагог-дефектолог повинні пояснювати батькам або іншим родичам хворого, що і вони можуть проводити в домашніх умовах ті або інші лікувальні та педагогічні заходи. У домашніх умовах можна робити масаж, лікувальну фізкультуру, проводити спеціальні логопедичні і деякі інші види занять. Батьків або родичів необхідно навчити проведенню відповідних лікувально-корекційних заходів. Треба переконати батьків у тому, що і в домашніх умовах має тривати подолання наявних у дитини порушень нервово-психічної сфери. Доцільно при стаціонарі, санаторії або спеціальній установі організувати школу для батьків, де лікар і педагог-дефектолог могли б навчати батьків методам лікувально-педагогічної корекції. Велике значення має соціально-трудова реабілітація і реадаптація. Важливу роль у цьому мають відіграти лікар і педагог-дефектолог. Багато хворих з руховими, психічними і мовними дефектами цілком можуть бути адаптовані в колі сім'ї, школі, інтернаті. Більшість опиняються в змозі займатися суспільно корисною працею. Необхідно пам'ятати, що кінцевою метою праці лікарів, педагогів-дефектологів і всього персоналу є соціальна адаптація хворого. Хворий повинен відчути себе потрібним суспільству людиною. Дитину треба зуміти переконати в тому, що він не зайва людина і поряд з іншими може приносити посильну користь суспільству. Лікар і педагог-дефектолог повинні увійти в тісний контакт з органами соціального забезпечення, громадськістю того району, де проживає хворий, з адміністрацією підприємств, які могли б працевлаштувати хворих. Багато хворих з легкими дефектами моторики, мови можуть працювати рахунковими працівниками, бухгалтерами, реєстраторами та ін. Соціальна адаптація, абілітація та реабілітація хворого мають кілька аспектів. По-перше, треба довести корекцію дефекту хворого до такого стану, коли його рухові, психічні або мовні можливості дозволять йому самостійно обслуговувати себе в сім'ї, школі і іншому середовищі. По-друге, хворому необхідно вселити віру у власні сили, в те, що і він може працювати, бути корисним суспільству людиною. По-третє, треба налаштувати хворого на виконання того чи іншого посильної праці, професійно орієнтувати його, допомогти опанувати даною професією. Професійна орієнтація хворих, безумовно, дуже важливе завдання лікаря і педагога-дефектолога, які повинні виявити рухові, психічні та мовні можливості хворого, а потім вирішити, який вид праці йому найбільше доцільно виконувати. Необхідно враховувати бажання і прагнення самого хворого. По-четверте, слід здійснити безпосереднє працевлаштування хворого. Це питання доцільно вирішувати спільно з органами соціального забезпечення та громадськістю району і підприємств. Не можна залишати хворого в домашніх умовах, шкільному або іншому колективі без спостереження. Доцільно простежити за його долею. Треба періодично зустрічатися з хворим, з'ясовувати його потреби, турботи, надавати посильну допомогу порадою і ділом. Слід також періодично поміщати хворого в лікувальний заклад для закріплення отриманих в процесі лікування (в стаціонарі або в домашніх умовах) позитивних результатів, виправлення і корекції дефектів.

Тут вы можете оставить комментарий к выбранному абзацу или сообщить об ошибке.

Оставленные комментарии видны всем.