2. Деонтологiя в невропатологiї

Працюючі в спеціальних установах лікарі та педагоги-дефектологи виконують складні і відповідальні завдання. Успіх лікувально-виховних заходів багато в чому залежить від ставлення їх до хворої дитини. У зв'язку з цим робота медичного та педагогічного персоналу в дитячих лікувально-профілактичних закладах повинна грунтуватися на суворому дотриманні принципів деонтології. Термін "деонтологія" походить від грецького слова "деон" - належний. "Належне" - це те, як повинен лікар, педагог та інший персонал будувати свої взаємини з хворим, його родичами і своїми колегами по роботі. Належному присвячені спеціально розроблені Міністерством охорони здоров'я Російської Федерації положення про роботу окремих лікувально-профілактичних установ. Медична деонтологія включає в себе вчення про лікарську етику і естетику, лікарський борг і лікарської таємниці. Термін "деонтологія" введений в минулому сторіччі англійським філософом Бентамом. Цим терміном він позначив правила професійної поведінки людини. Медична деонтологія є частиною загальної деонтології. Вона вивчає принципи поведінки медичного персоналу, систему його взаємин з хворими, їх родичами і між собою. В її завдання входить також усунення "шкідливих наслідків неповноцінної медичної роботи". Принципи професійної етики проголошувалися і підтримувалися найкращими лікарями минулого. З історії медицини відомо, що ще в III в. до н.е. у творі індійського народного епосу "Аюр-Веди" ("Книга життя") знайшли відображення питання ставлення лікаря до хворого і взаємин між лікарями. У середні століття Авіценна дав прекрасну поетичну характеристику особистості лікаря. Він говорив, що лікар повинен мати очі сокола, руки дівчини, володіти мудрістю змія і серцем лева. У письмових джерелах Російської держави IX-XI ст. також є відомості, що визначають норми поведінки лікаря. Петро I видав детальну регламентацію лікарської діяльності та поведінки лікаря. У XIX ст. чудовий московський лікар Ф. П. Гааз проголосив, що медицина - цариця наук, бо здоров'я необхідно для всього великого і прекрасного на світі. Ф.П.Гааз говорив про необхідність дослухатися потреб людей, піклуватися про них, не боятися праці, допомагаючи їм порадою, справою і словом, любити їх, причому чим частіше виявляти цю любов, тим сильніше вона буде ставати. Недарма на його могилі висічені слова, які він любив повторювати за життя: "Поспішайте робити добро". Виключно дбайливо слід ставитися до хворого з відхиленнями в нервово-психічній сфері. Навколишні таких хворих лікарі, педагоги-дефектологи повинні будувати свою роботу у відповідності з високими моральними принципами. Хвора дитина в сiм’ї Хворій дитині в сім'ї потрібна велика уваги з боку батьків та інших близьких родичів. Батьки, як правило, бувають глибоко травмовані хворобою своїх дітей. Нерідко вони через це вимикаються з активної громадської діяльності. Вся їхня внутрішня життя концентрується на хвору дитину. Батьки пред'являють до лікарів і педагогам-дефектологам підвищені, а іноді й неадекватні претензії. Психологія матері може помітно змінюватися. Внаслідок цього в сім'ї іноді складаються важкі, напружені відносини. Це необхідно пам'ятати лікарю і педагогу-дефектолог. Під час спілкування з батьками та родичами хворого вони повинні проявляти великий такт і терпіння. Слід утримуватися від збурень, образ і тим більше від недостатньо продуманих слів. Треба зрозуміти психологію батьків, вникнути в їх біду, співчутливо поставитися до їх переживань. Однак це не означає йти у них на поводу, в усьому з ними погоджуватися. У розмові з родичами хворого треба завжди пам'ятати давню заповідь: "Пам'ятай, що говорити, кому говорити і як тебе зрозуміють". Неправильні уявлення про механізми розвитку хвороб, нерідко побутують забобони можуть породити у батьків почуття провини за те, що дитина народилася хворою. Бувають випадки, коли подружжя починає звинувачувати один одного за народження хворої дитини або розвиток у нього захворювання, Докоряти один одного в недогляд, нечуйності. Особливо важка ситуація може скластися в сім'ї при народженні дитини з важкими вадами розвитку. В окремих подібних випадках, коли лікування від важкого пороку розвитку неможливо, допустимо поставити перед батьками питання про переведення дитини в спеціалізований інтернат. Така тактика не може вважатися негуманною. Вона має на увазі звільнити батьків від постійного психічного травмування. Життя в сім'ї нормалізується. Батьки виявляються в змозі нормально працювати і приділяти належну увагу здоровим дітям. Хвора дитина в сім'ї оточена, як правило, підвищеною увагою, любов'ю, ласкою. Нерідко батьки надмірно опікують його, вселяють йому, що він хворий, не дозволяють йому гратися, спілкуватися з дітьми, створюють для нього "тепличні умови". Це, безумовно, позначається на характерологическом розвитку дітей. Такі діти часто ростуть егоїстами. У багатьох з них розвиваються і зміцнюються психопатологічні риси характеру. Це своєрідні синдроми "гіперопіки". У цих випадках педагог-дефектолог повинен в тактовної формі роз'яснювати батькам неправильність їх поведінки. Проблема «хворі діти – батьки» досить складна. Її слід вирішувати з урахуванням культурного, духовного, матеріального стану сім'ї і, звичайно, в співдружності з лікарем-невропатологом, психоневрологом і педагогом-дефектологом.