Питання до самоконтролю

1. Дати визначення поняттю «осмос», «осмотичний тиск».

2. Закон Вант – Гоффа.

3. Що таке ізотонічний коефіцієнт Вант – Гофа.

4. Дати визначення поняттям «ізотонічний розчин», «гіпотонічний розчин», «гіпертонічний розчин».

5. Осмотична резистентність еритроцитів.

6. Пояснити явища плазмолізу та гемолізу.

7. Навести приклади ендосмосу та екзосмосу в організмі тварин.

8. Перший закон Рауля.

9. Другий закон Рауля.

10. Навести приклади явища осмосу в організмі тварин.

Лабораторна робота 3 Тема: властивості буферних розчинів Дослід 1. Буферна дія розчину

Принцип методу. рН буферних розчинів залежить від співвідношення в них кислоти і солі і при даному співвідношенні завжди буде однаковим. рН цих розчинів мало змінюється при додаванні помірних кількостей сильної кислоти або сильної основи. Додавання 10^-2 кмоль хлоридної кислоти в 1м³ чистої води змінить рН рН з 7 до 2, тобто на 5 порядків.

Мета роботи. Пояснити, чому для зміни реакції в пробірку №1 треба додати більше лугу, ніж у пробірку №2, а в пробірку №3 більше кислоти, ніж у пробірку №4.

Обладнання та реактиви. Штатив із пробірками. Колби об’ємом 50см³. Бюретки. Піпетки градуйовані різні. Піпетки очні. Оцтова кислота, 0,1н розчин. Оцтовокислий натрій, 0,1 н розчин. Розчин фенолфталеїну. Метилоранж. Гідроксид натрію, 0,1н розчин. Вода дистильована. Хлоридна кислота, 0,1н розчин.

Хід роботи. У колбочку відміряють 4 см³ оцтової кислоти і 16 см³ оцтовокислого натрію. Вміст колбочки ретельно перемішують. Нумерують чотири пробірки. У пробірки №1 і №3 відміряють по 5 см³ приготованої буферної суміші, а в пробірки № 2 і №4 - по 5 см³ дистильованої води. В пробірки №1 і №2 додають по 1-2 краплі фенолфталеїну і їх вміст титрують з бюретки лугом, рахуючи краплі, до появи рожевого забарвлення. У пробірки №3 і №4 додають по 1-2 краплі метилоранжа і титрують хлоридною кислотою, рахуючи краплі до зміни забарвлення.

Дослід 2. Вплив розведення на рН буферного розчину і буферну ємкість

Принцип методу. Розведення буферних розчинів не супроводжується зміною їх рН, тому що у цьому випадку співвідношення компонентів, що складають буферну суміш, залишається постійним. Кожний буферний розчин характеризується визначеною буферною ємкістю. Буферна ємкість – міра сили буферної дії розчину і виражається кількістю грам – еквівалентів кислоти або лугу, які необхідно додати до 1000 см³ буферного розчину, щоб зрушити його рН на одиницю. Буферна ємкість розчинів залежить від їх абсолютної концентрації і з розведенням зменшується прямо пропорційно ступеню розведення.

Мета роботи. Ознайомитись із впливом розведення на буферну ємкість розчинів.

Обладнання та реактиви. Штатив із пробірками. Колби об’ємом 50см³. Бюретки. Піпетки градуйовані різні. Піпетки очні. Оцтова кислота, 0,1н розчин. Оцтовокислий натрій, 0,1 н розчин. Універсальний індикатор. Розчин фенолфталеїну. Метилоранж. Гідроксид натрію, 0,1н розчин. Вода дистильована. Хлоридна кислота, 0,1н розчин.

Хід роботи. Беруть три пробірки. У кожну відміряють по 2 см³ розчину оцтової кислоти і по 2 см³ оцтовокислого натрію. Вміст пробірки №1 залишають нерозведеним, вміст пробірки №2 розводять у 2 рази, додаючи до отриманої буферної суміші рівний об’єм води (4 см³), вміст пробірки №3 розводять у 4 рази, додаючи в неї 12 см³ води. Розчини в кожній пробірці перемішують і залишають для дослідів.

Нумерують три пробірки, відповідно відміряють по 2 см³ буферних розчинів: нерозведений, розведений у 2 рази і розведений у 4 рази. Потім за допомогою універсального індикатора визначають реакцію (рН) кожного буферного розчину. Потім у кожну пробірку додають 2-3 краплі фенолфталеїну і титрують з бюретки лугом, рахуючи краплі до появи рожевого забарвлення. Результати досліду записують у таблицю.

Таблиця 1. Результати досліду

Показник	Пробірка №1	Пробірка №2	Пробірка №2
рН
Кількість крапель фенолфталеїну