1.2. Теоретичні засади підготовки майбутніх соціальних педагогів до зміцнення здоров’я дітей у сім’ї

Соціальний педагог — фахівець з соціального виховання, який здійснює посередницьку роль між людиною та соціальним середовищем з метою їх духовного розвитку та гармонізації їх відносин на особовому, між особовому та надособовому рівнях. Соціальний педагог як професія офіційно зареєстрована лише в квітні 1991 р. [19, С. 4–5].

Соціально-педагогічна діяльність - це різновид професійної діяльності, спрямована на надання допомоги дитині в процесі її соціалізації, засвоєння ним соціокультурного досвіду і на створення умов для її самореалізації [7; 17; 19]. 

Професійна соціальна-педагогічна діяльність з формування здорового способу життя реалізується з урахуванням вікових та індивідуальних фізіологічних і психологічних особливостей дітей і дорослих. Особлива увага приділяється таким віковим етапам, як дошкільний, підлітковий і юнацький, коли має місце особливо інтенсивний ріст і перебудова функціонального стану всіх систем життєдіяльності організму, що розвивається.

Зміст соціально-педагогічної діяльності, що забезпечує досягнення поставлених мети та завдань, багато в чому залежить від спеціалізації, місця роботи соціального педагога. У найзагальнішому вигляді можна виділити наступні його складові: системне вивчення індивідуальних особливостей особистості підопічного, соціально-педагогічних впливів мікросередовища; встановлення професійного (особистісно-ділового) контакту, взаємодії з особистістю (групою), яка потребує допомоги; соціально-педагогічне управління способами активізації самостійності особистості в процесі її самореалізації; соціально-педагогічна опіка і посередництво; соціально-педагогічна підтримка особистості в критичних, кризових, проблемних ситуаціях; соціально-педагогічна підтримка дитинства (особливий вид соціально-педагогічної діяльності, яка спрямована на виявлення і вирішення проблем дитини з метою забезпечення і захисту його прав на повноцінний розвиток і освіту).

Тобто, метою діяльності соціального педагога є створення умов для психологічного комфорту і безпеки дитини, задоволення її потреб за допомогою соціальних, правових, психологічних, медичних, педагогічних механізмів попередження та подолання негативних явищ у сім'ї, школі, найближчому оточенні та інших соціумах [31].

Цілі соціально-педагогічної діяльності мають об'єктивний і суб'єктивний характер. Процес досягнення цілей спрямований на вироблення такої поведінки, дії людини (групи), в яких проявляється соціальна активність самої особистості. Категорія дії розглядається як основна одиниця діяльності. Для розуміння суті дії соціального педагога необхідно спочатку починати з визначення цілей чим визначаються цілі спеціаліста в конкретній ситуації, в конкретний час, як ці цілі (а потім і дії) змінюються. Потім в дію має включатися завдання, для вирішення якого визначається «зона ближньої дії». Дія, окрім цілей і завдань, включає операційно-практичні акти (зателефонувати, надати адресну допомогу, дати направлення на консультацію тощо) При цьому вони можуть мати як предметно-матеріальне, так і морально-словесне вираження, і завершується дія аналізом результативності [40, c. 12].

Оцінюючи рівень підготовки і якості соціальної-педагогічної діяльності, А. Капська використовує поняття «професіоналізм», яке характеризує як високий і стійкий рівень знань, умінь і навичок, які дозволяють досягти найбільшого ефекту у професійній діяльності [40, c. 5].

Професіоналізм соціального педагога виявляється в умінні виявляти як гідності особистості, так і «проблемне поле» підопічного, прогнозувати можливі варіанти його розвитку, позитивно впливати на мотивацію, активізуючи процеси самовиховання, саморозвитку. Це можливо при правильному визначенні фахівцем ціннісних орієнтацій, що формуються соціальної мікросистеми, в яку включений дитина. Соціальному педагогу необхідно уміти з'ясувати соціальні ролі, виконувані дитиною, багато в чому визначають його потреби і поведінку. Адже в широкому сенсі професійна соціально-педагогічна діяльність спрямована на формування і розвиток моральної сфери особистості, соціально значущих установок в життєвому самовизначенні [21].

Аналізуючи досвід практичної соціально педагогічної діяльності, можна виділити такі професійні знання соціального педагога: основні історичні факти, дати, події та імена історичних діячів; типологію, основні джерела виникнення та розвитку масових соціальних рухів, форм соціальних взаємодій, фактори соціального розвитку, типи та структуру соціальних організацій, їх аналіз; умови формування особи, її свободи, відповідальності за збереження життя, природи, культури, розуміння ролі насильства та ненасильства в історії та людській поведінці, моральних зобов'язань людини стосовно себе та інших людей; знати специфіку роботи в різноманітному соціальному середовищі; мати наукове уявлення про соціологічний підхід до трактування особистості, чинники її формування в процесі соціалізації; основні закономірності та форми регуляції соціальної поведінки; соціальні спільноти та соціальні групи [22], окрім цих знань соціальний педагог повинен знати основи законодавства України, нормативні документи, державну мову тощо [9]. Та бути обізнаним в психологічних, педагогічних, історичних, економічних, валеологічних, екологічних науках [39].

До професійних вмінь соціального педагога, зокрема Р. Овчарова відносить: аналітичні, що передбачають теоретичний аналіз соціальних процесів, які негативно позначаються на становленні та розвитку дитини; моделювання подальшої спільної діяльності з метою запобігання утруднень соціально педагогічного характеру на основі виокремлення проблеми; прогностичні вміння – передбачають здатність обґрунтовувати мету діяльності, формулювати завдання, відбирати зміст, методи та форми впливу, моделювати очікувані результати; враховувати можливі відхилення від визначеної мети, окреслювати етапи роботи, регламентувати час і планувати спільні дії; проективні, що передбачають визначення конкретного змісту діяльності на основі врахування мети і завдань, а також специфіки мотиваційної сфери дитини; врахування особистісних можливостей соціального педагога, рівня професійної компетентності та матеріальних умов; створення програми розвитку для окремої дитини; рефлексивні, що передбачають самоаналіз власної діяльності на кожному етапі, осмислення як позитивних результатів, так і причин утруднень; комунікативні, що відображають культуру міжособистісного спілкування і передбачають уміння встановлювати контакт, виділяти головне і другорядне в інформаційному потоці, вміння слухати і чути, створювати і розвивати позитивні стосунки, сприймати та адекватно інтерпретувати вербальну і невербальну поведінку дитини, проявляти толерантність [22] .

Виходячи з професійних вмінь соціального педагога в науковій літературі обґрунтовані особистісні якості соціального педагога, зокрема М. Галагузова виокремлює наступні: гуманістичні якості (доброта, альтруїзм, почуття власної гідності і ін); психологічні характеристики (високий рівень протікання психічних процесів, стійкий психічний стан, високий рівень емоційних і вольових характеристик); психоаналітичні якості (самоконтроль, самокретичність, самооцінка); психолого-педагогічні якості (комунікабельність, емпатичність, візуальність, красномовність та ін.); особливості нервової системи: емоційна стійкість і підвищена працездатність в процесі спілкування, що дозволить протистояти емоційній втомі при роботі з дітьми і розвитку синдрому «емоційного згоряння» [31].

Наукові узагальнення праць вчених [14; 23; 27] здоров’яформуючі можливості процесу підготовки майбутніх соціальних педагогів визначають трьома складовими:

–включення до освітніх програм курсової підготовки спецкурси: «Сучасні підходи у сфері охорони громадського здоров’я та його популяризації», «Здоров’я соціального педагога», проведення семінарів тренінгів: «Здоров’я – моя цінність», «Психологія екстремальних станів», «Тренінг професійно-особистісного зростання»;

– використанням освітніх програм, особистісно орієнтованих форм і методів (інтерактивні методи навчання, робота за індивідуальними програмами й ін.), які сприяють професійному й особистісному розвитку;

– організацією освітнього процесу з урахуванням пріоритету збереження й зміцнення здоров’я педагога.

Аналіз програм навчальних дисциплін освітньо-кваліфікаційного рівня «бакалавр» напряму підготовки 6.010106 «Соціальна педагогіка» дав можливість виділити які дисципліни, котрі орієнтовані, безпосередньо чи опосередковано, на формування готовності до здоров’язберігаючої та здоров’ятворчої діяльності, до сприяння здоров’ю вихованців. До них, зокрема, належать вікова фізіологія й валеологія, основи медичних знань, екологія, безпека життєдіяльності, основи психології, загальна педагогіка, основи соціалізації особистості, соціальна педагогіка, педагогіка сімейного виховання, теорія й історія соціального виховання, соціальна робота у сфері дозвілля, етнопедагогіка, технології соціально-педагогічної діяльності, самовиховання та саморегуляція особистості, екокультура особистості, теорія й методика роботи з дитячими та молодіжними організаціями України, технологія соціального виховання, основи педагогічної конфліктології, соціальна робота у сфері дозвілля тощо. Усі вони, входячи до обов’язкового для вивчення переліку навчальних дисциплін, певним чином розглядають питання здоров’я, його змісту і складників, його визначальних чинників, ролі різних аспектів здоров’я в житті людини.

До програм професійної підготовки соціальних педагогів включені предмети вільного вибору студентів, зокрема такі з них, як: профілактика девіантної поведінки, позашкільна педагогіка, робота в літньому оздоровчому таборі, соціально-педагогічна робота з групами ризику, робота з ВІЛ-інфікованими та їх сім’ями, основи громадського здоров’я, формування здорового способу життя, основи соціально-медичної роботи, соціально-педагогічні технології збереження та відновлення здоров’я, соціальна робота в галузі охорони здоров’я, превентивна робота з молоддю за методом «рівний рівному» тощо.

Під час проходження практик – літньої педагогічної, навчально-виховної, навчально-технологічної оволодівають спеціальним набором практичних вмінь професійної здібності. В межах проходження практики студенти відвідують міські та районні центри соціальних служб для дітей, сім’ї та молоді, служби у справах дітей, центри денного перебування для дітей із кризових сімей, притулок для та соціальний гуртожиток, загальноосвітні навчальні заклади різних типів, зокрема й школи-інтернати, центр профілактики підліткової наркоманії, алкоголізму та тютюнопаління, центр профілактики й боротьби зі СНІД, громадські організації соціальної спрямованості тощо.

Соціальний педагог ставить піклування про здоров'я та фізичний розвиток дітей на перше місце («Нема щастя без здоров'я», «Здоровому все здорово»), цього, по суті, й розпочинається виховання дитини в сім'ї, а також підносить значення фізичного розвитку тому, що він створює добрі передумови для повноцінної й активної трудової діяльності. Кожний батько й мати знають, що своєчасне формування в дитини рухових навичок, удосконалення її фізичних якостей і зміцнення здоров'я допомагають їй успішно оволодівати трудовими діями.

Потрібно щоб батьки, піклуючись про фізичний розвиток дитини, всіляко заохочували її до рухів. Чим більше дитина рухається, тим краще росте і розвивається («Як дитина бігає і грається, то їй здоров'я усміхається»). Коли дитя швидко росте і міцніє, то батьки відзначають: «Росте, як каченя на воді», «Росте, як на дріжджах». Щоб дитина швидко навчилася ходити, дорослі приставляють її до спеціальних візочків-ходунків. Велике значення має правильне харчування. Для малят найціннішим вважається молоко матері. Український фольклор опоетизував цілющі властивості материнського молока. Крім того, дитя гартують, прищеплюючи певні гігієнічні вміння і навички.

Найпоширенішим, найдійовішим і до того ж загальнодоступним засобом фізичного виховання дітей у народній педагогіці є оздоровчі сили природи — сонячні промені, свіже повітря і вода.

Соціальний педагог рекомендує тривале перебування дітей на свіжому повітрі, сонці. Велика користь сонячного світла була помічена дуже давно. Великі цілющі властивості сонця (ярила) широко використовували ще давні слов'яни, в яких побутував звичай винесення хворих з хатин під прямі або розсіяні промені сонця. Сонячне світло зміцнює здоров'я, сприяє нормальному розвитку організму.

У сім'ї дорослі прищеплюють дітям елементарні гігієнічні навички, вимагаючи, щоб вони щодня вмивалися, тримали в чистоті тіло, одяг і взуття, постіль, житло, а під час харчування добре пережовували їжу. Дітей систематично купають. До купання вдаються вже на другий чи третій день народження немовляти. Воно має медико-профілактичне значення («щоб дитина чистенька і пахуча була»).

У забезпеченні фізичного виховання дітей у сім'ї велику роль відіграють батьки. Саме вони є прикладом для своїх дітей у ставленні до фізичної культури. Прекрасна традиція коли і мати, і батько самі вранці роблять ранкову зарядку й залучають до неї дітей, катаються разом з ними на лижах і велосипедах, беруть участь у походах і прогулянках.

З метою здійснення нормального фізичного розвитку дитини соціальні педагоги звертають увагу на необхідність додержання режиму дня, харчування та сну, рівномірного чергування роботи й відпочинку.

Соціальна педагогіка послідовно обстоює фізичне виховання як один з основних компонентів гармонійного розвитку особистості.

Також одним із важливих факторів підготовки соціальних педагогів до зміцнення здоров’я дітей у сім’ї є тенденція переходу від теоретичного до практичного навчання з використанням інтерактивних форм роботи [25; 30; 33]

Науковці О. Безпалько, Р. Вайнола, Н. Зимівець, І. Захарченко, Т. Лях стверджують, що одним з основних завдань інтерактивної гри є створення умов для знаходження її учасниками нового значущого досвіду соціальної поведінки, що допоможе їм розібратися в різних життєвих ситуаціях, з розумінням та аналізом яких до цього були певні труднощі.

Взаємодія у цьому випадку виступає каталізатором і доповнює систему знань, що були раніше в учасників, і уявлень стосовно певних життєвих ситуацій. Таким чином, настільну гру можна визначити як інтерактивний метод навчання, заснований на досвіді, отриманому у результаті спеціально організованої взаємодії учасників із метою зміни.

У дослідженнях Т. Л. Лях до інтерактивних методів можуть бути віднесені ті методи навчання, котрі організовують процес соціальної взаємодії, на підставі якого в учасників виникає певне «нове» знання, що народилося безпосередньо в ході цього процесу взаємодії або стало його результатом [ 11 с. 117].

До інтерактивних методів підготовки соціальних педагогів до зміцнення здоров’я дітей у сім’ї відносяться і настільні ігри. Настільні інтерактивні ігри були створені з метою інформування майбутніх соціальних педагогів про особливості роботи з сім’ями, в яких порушена репродуктивна функція та в яких актуальне питання формування відповідального батьківства, сприяння формуванню особистісних якостей, необхідних в роботі з сім’ями, а також виробленню навичок надання допомоги сім’ям даної категорії.

Настільні ігри по підготовці соціальних педагогів до зміцнення здоров’я дітей у сім’ї, відносяться до групової форми роботи і мають добровільний, але одночасно і змагальний характер, мають чітко визначену мету та передбачений результат. Настільні ігри є також найбільш ефективним методом активізації та залучення студентів до розв’язання проблем сім’ї за рахунок змістовності самої гри і здатності викликати в студентів та соціальних педагогів високе емоційне збудження [11; 17].