Філософія освіти Т

Але визнання деякої пріоритетної ролі інтуїтивного компонента в духовній діяльності людей ще далеко не вирішує складну проблему співвідношення цього компо­нента з раціонально-логічним розумінням даної діяльності. Особливо гострі суперечки у сучасній філософії освіти відбуваються у зв'язку із вирішенням проблеми співвідно­шення сакрально-релігійного (чи езотеричного) і науко­вого підходів у вихованні духовності сучасного людства. Неспроможність сциєнтичного напряму філософії і освіти вивести цю духовність з її кризового стану, привела в останні десятиріччя до широкого розповсюдження саме релігійних вчень про шляхи вирішення цієї проблеми. Особливу увагу привертає зараз історичний матеріал, який говорить про те, що вчення і діяльність "великих посвя­чених", тобто "найвидатніших представників релігії, мали великий вплив не тільки на духовну сферу, а й на рефор­мування усього суспільного життя того часу на основі ви­щих духовних цінностей. Це стосується діяльності Будди, Ісуса, які були і "благими організаторами суспільства", а також до багатьох інших основоположників великих ре­лігійних вчень (Шюре Эдуард. Великие посвященные (Очерк эзотерических религий). Калуга, 1914. С. 4 і далі).

Особливу увагу треба звернути ось на що. Майже всі релігійні вчення виходять з того, що збагнення вищої ду­ховної істини не може бути забезпечено не тільки науко­во-логічним мисленням, а також і простим вивченням тих текстів, в яких викладається дане вчення. Тобто процес оволодіння цією істиною є таємничим, прихованим, окультним, а також досить тривалим. Тому вирішальну роль у такому оволодінні відіграє безпосередня діяльність, вплив на інших людей видатних основоположників даних релігій, її пророків і інших її представників, які вже оволоділи цією істиною (є посвяченими в неї) (Там само). Разом з тим в релігійних вченнях про духовне виховання розвива­ються ідеї про пріоритетну роль особливої форми інтуї­тивного мислення, тобто сакрального, у такому вихованні.

Але сучасна філософія освіти не може обмежитись, а надто абсолютизувати тільки дану сакральну форму вихо­вання духовності. У зв'язку з цим віце-президент АПН України СІ. Гончаренко говорив у своїй доповіді на загальних зборах Академії педагогічних наук: "В пошуках шляхів гуманітаризації освіти, відродження духовності і школи не може не шокувати та метушливість, з якою педагоги майже маршовими колонами натовпом повалили до церкви, автоматично переключивши свідомість на інший тоталітарний стереотип... Вважають, ніби духовність формується за рахунок релігійного, морального чи естетичного, дізнання світу, а в жодному разі не наукового, що наука нібито стоїть десь збоку духовності... Між тим, духовність особистості невіддільна од відчуття людиною при­четності до природи, світу, Всесвіту, від прагнення до ви­щих цінностей та ідеалів Смислу" (Гончаренко C.L Гума­нітаризація освіти як першооснова розбудови освітньої системи України // Освіта. 1994. ЗО листопада. Отже, Гон­чаренко справедливо наполягає на тому, що сучасна на­ука відіграє найважливішу роль і у збагненні "Смислу Все­світу", тобто вищих духовних цінностей, що без її досяг­нень зараз неможливе таке збагнення. Така точка зору, безумовно, повинна перш за все спиратись на ті досягнення сучасної посткласичної науки, про які йшлося.

Та проблема співвідношення релігійного і наукового мислення у виховній діяльності є дуже складною, її вирі­шення не може бути зведено ні до абсолютизації ролі тільки однієї з цих форм, ні до їх протиставлення, ні до закликів до їх гармонійної єдності. Тому в якості методології вирі­шення цієї проблеми знов-таки треба застосувати систему філософських принципів субстанціональної єдності та діа­логової згоди. Це дає можливість розглядати ці форми як багато в чому протилежні між собою прояви їх єдиної тотожної суті у розумінні вищого смислу Всесвіту, а також застосувати згадані вище принципи діалогової взаємодії до вирішення суперечностей як між цими двома типами духовного виховання, так і між будь-якими особистостя­ми, що є представниками цих типів.

В умовах сучасної України, де здійснюється докорінне реформування основних галузей суспільного життя, особ­ливе значення має аналіз тієї ролі, яку відіграє існуюча система духовних цінностей і виховання нової такої сис­теми на дане реформування. Передусім це стосується дії системи моральних цінностей на реформування нашої економіки. На жаль, остання проблема досліджена у нас досить слабко і тому реформування економіки здійснюється значною мірою відірвано від виховання нової системи моральних цінностей. Дійсно, основна ідея реформуван­ня економіки полягала в тому, що нам треба ввести ту систему ринкових відносин, яка вже успішно діє в демок­ратичних розвинених країнах. Надто, що ця ідея вже до­сить успішно спрацювала і у реформуванні економіки тих країн Східної Європи, які раніше належали до соціалістичного табору. Чому ж такий підхід не спрацював у нашій країні?

Однією з головних причин цього якраз і є те, що сис­тема духовних перш за все моральних, цінностей у нас суттєво відрізнялась і відрізняється від усіх країн, про які тут йшлося (Безумовно, що тут ми не будемо розглядати чисто економічні прорахунки у проведенні реформи на­шого Народного господарства). Багато дослідників у зв'язку з цим відзначало, що ще в дореволюційній Росії, в тому числі і в Україні, в народі пануючу роль відігравала соціа­лістична система цінностей, зокрема такі етичні ідеали, як рівність і соборність усіх людей, пріоритет загальних цінностей над індивідуальними інтересами, розуміння усьо­го простого народу (а не окремої особистості) як вищої цінності, влади більшості над меншістю і таке інше.

Панівну роль значної кількості цінностей з цієї систе­ми багато дослідників пов'язують з православною релі­гією. Так, Микола Бердяєв писав, що православ'я вихова­ло людину, котра якнайкраще відповідає типу комуніста, тобто здатна на величезні жертви, на безкорисливий ен­тузіазм тощо задля якихось вищих ідеалів, тобто досяг­нення якоїсь духовної загальнолюдської соборності. До цієї думки близька і точка зору першого Міністра культу­ри Радянської Росії і СРСР А.В. Луначарського. Останній, аналізуючи поему Блока "Дванадцять", де попереду рево­люційних мас йде Христос, говорив, що в реальному житті роль цього Христа виконував Ленін. Правда, така точка зору є неортодоксальною для марксистів, які, як правило, виходять з антагоністичного розуміння співвідношення своєї теорії з будь-якою релігією. Але Луначарський не був ортодоксальним теоретиком марксизму, зокрема Ленін гостро критикував його саме за "богошукання".

В основному система соціалістичних цінностей зали­шилась панівною до початку процесу того реформування нашого суспільства, про яке говорилось вище. Прийняття в нашій державі нових економічних законів, які повинні були здійснити перехід господарства до ринкових відно­син, опосередковано припускало, що і система духовно-етичних цінностей також швидко зміниться відповідно до цих законів, стане приблизно такою "як і у людей", тобто в західних країнах. Але в реальному житті все вийшло по-іншому.

Так, конкретно-соціальні дослідження, здійснені в ряді великих міст Росії і України в 1992 році, показали, що у свідомості більшості людей здійснюється "посилення загальносвітоглядної невизначеності", що вони "не вірять ні в що до кінця і вірять в усе зразу" (Религия и политика в посткоммунистической России [материальї круглого сто­ла] II Вопросы философии. 1992. №7. С. 14). Зокрема, це стосується і того, що переважна більшість з них "вірять не в Бога, а в надприродні сили" (Там само). Таким чином, швидкий злам принципів старого соціалістичного світог­ляду привів не до їх заміни тими принципами нового світог­ляду, в якому б індивідуальна ініціатива усіх працівників краще, ніж раніше, поєднувалась із громадськими цінно­стями і інтересами, а до світоглядної невизначеності у вирішенні проблеми такого поєднання.

Але такий хаотичний етап розвитку світогляду, вирі­шення у ньому проблеми взаємодії між індивідуальними і суспільними інтересами не міг тривати довгий час. На­дання пріоритетного значення вільному вибору діяльності нашим людям в умовах, коли ще не була сформована та система нових моральних цінностей, яка б обмежувала цей вибір з урахуванням забезпечення громадських інтересів, привела до того, що зараз переважна більшість нашого працездатного населення здійснює цей вибір саме з виз­начальної ролі в ньому тільки своїх індивідуальних інте­ресів. Тому останні часто стають егоїстичними, тобто вхо­дять в суперечність з вирішенням суспільних інтересів.

Так, відміною державного регулювання у багатьох сфе­рах виробництва першими скористались представники господарчої і державної номенклатури, які, особливо на початковому етапі реформи, одержали великі права і мож­ливості розпоряджатися цим виробництвом і його про­дукцією. Причому ця влада дуже часто використовувалась головним чином для задоволення своїх індивідуальних потреб, а не інтересів трудових колективів підприємств, вже не кажучи про інтереси усього народу нашої держави. Що ж стосується основної частини працездатного насе­лення, то вона також часто намагалась знайти той вид діяльності, який хоч і не приводить до збільшення вироб­ництва, але швидше і краще задовольняє їх індивідуальні потреби. Наприклад, торгівля, різні види обслуговування тощо.

Усе це призвело до того, що збагачення деякої невели­кої частини населення супроводжується різким падінням майже в усіх сферах виробництва і зубожінням більшості наших людей. Ця економічна криза здійснила великий вплив на формування нової системи моральних ціннос­тей. Зараз в народі побутує впевненість у тому, що майже всі керівники нашої держави ставлять свої особисті інте­реси значно вище громадських, і що багато з цих керів­ників свідомо задовольняють свої потреби будь-якими за­собами, що і веде до зубожіння більшості людей.

Цей стан панівних моральних оцінок і цінностей призвів до того, що й та ще недосконала система правово-еконо­мічного законодавства, яка направлена на реформування усього суспільства, в багатьох випадках просто не працює. Тобто люди часто намагаються задовольняти свої потреби шляхом порушення даного законодавства. Останнє нерідко стосується і тих чиновників, правоохоронців, які повинні слідкувати за виконанням даного законодавства і які замість цього беруть хабарі або ж вступають в корумповані зв'язки із злочинцями. Це, в свою чергу, посилює прагнення багатьох людей до все більшого порушення правових за­конів. Тим самим та думка, що ніяке правово-економічне законодавство не може нормально функціонувати, коли воно входить в суттєву суперечність із пануючими в суспільстві моральними принципами, знайшла повне підтвердження в нашій країні.

Усе це привело до того, що в країні широко розпов­сюджуються ідеї про необхідність будь-якими засобами покінчити з хаосом, який панує зараз у нас в матері­альній і духовній сферах життя. Дуже популярними ста­ли різні радикальні настрої у вирішенні цієї проблеми. Це стосується, зокрема, того, що комуністична партія України на останніх виборах у Верховну Раду одержала значно більше голосів, ніж будь-яка інша партія. Тобто значна частина населення пов'язує розвиток нашої дер­жави з відродженням її комуністичного устрою і відповідних йому духовних цінностей. Але, як вже йшлося, останній шлях є таким же хибним, як і той, що основа­ний на абсолютизації тільки їндивідуально-егоїстичних інтересів.

У зв'язку з цим велике значення у правильному вирі­шенні проблеми співвідношення загальних і індивідуаль­них інтересів, а тому і у виході нашого суспільства з кри­зового стану, в успішному його реформуванні, повинна відіграти викладена вище нова методологія субстанціональ­ної єдності та діалогової згоди. Причому, не можна обме­жуватись застосуванням цієї методології тільки в офіцій­но діючих закладах освіти, бо це призведе до того, що формування в ній нової системи духовно-етичних цінно­стей увійде в суттєву суперечність із реальним життям. Тому згадана вище методологія повинна стати єдиною основою як для офіційної освіти, так і Для управління усі­ма тими іншими суспільними процесами, які не меншою мірою формують цю духовність.

Особливу увагу треба звернути на те, що коли керів­ництво держави не завоює підтримку переважною більшістю нашого народу програми реформ, то навряд чи можна сподіватись на успішне реформування суспільства. В першу чергу треба переконати людей у своїй чесності, у здатності успішної боротьби із злочинністю і всяким по­рушенням законодавства. У такому завоюванні довіри важ­ливе значення має систематичне застосування принципу діалогової взаємодії між мисленими планами реформування суспільства, тобто, головним чином, державними програ­мами, і реальними результатами реалізації цих планів. Така діалогова взаємодія повинна реалізуватись шляхом прин­ципового і чесного аналізу як позитивного, так і негатив­ного в прийнятих планах. Причому, в даному аналізі сут­тєве значення має відіграти оцінка згаданих вище резуль­татів різними групами нашого населення. Тому тільки ре­гулярне проведення такого діалогу між керівниками дер­жави і населенням дасть можливість як постійно коректу­вати намічені раніше програми, так і переконати наших людей у правильності державного курсу і методів його здійснення, а тим самим забезпечити духовно-етичну основy його успішного проведення.

За цих умов перед офіційно діючими закладами освіти виникають великі можливості у формуванні нової систе­ми духовно-етичних цінностей у всіх учнів, студентів, ас­пірантів, слухачів закладів підвищення кваліфікації і пе­репідготовки кадрів, про яку йшлося. Однією з найважли­віших і найгостріших для сучасної філософії освіти в Ук­раїні є проблема ролі національної культури у формуванні нової духовності нашого народу.

Література

1. Доклад Генерального директора ЮНЕСКО за 1990— 1991 годьі II Перспективи: вопросы образования. — М., 1992. №1-2.

2. Поршнев Б.Ф. Социальная психология и история. — М, 1979. - С. 92-102.

3. Шюре Эдуард. Великие посвященные (очерк эзотерических религий). — Калуга, 1914.

4. Гончаренко С.І. Гуманітаризація освіти як першоос­ нова розбудови освітньої системи України II Освіта. 1994. 30 листопада.

5. Религия и политика в посткоммунистической России // Вопросы философии. 1992. №7.

Питання для самоперевірки

1. Які основні історичні етапи пройшло людство в роз­витку субординації між вищими духовними цінностями і матеріально-економічними інтересами?

2. У чому суть ідеї відродження пріоритету вищих ду­ховних цінностей над матеріально-економічними інтере­сами, які зараз існують основні підходи до такого відрод­ження?

3. Що таке "рефлекс свободи", яка його позитивна і негативна роль у формуванні духовності сучасної людини.

4. Які існують сучасні основні Концепції розв'язання суперечностей між вищими загальнолюдськими духовни­ми цінностями і унікальними інтересами окремих особи­стостей чи певних їх груп?

5. У чому суть песимістичного і оптимістичного на­прямів формування вищих духовних цінностей у сучасно­го людства, що таке концепція помірного Оптимізму?

6. У чому суть релігійно-сакрального і наукового підходів у формуванні вищих духовних цінностей, які існують за­раз концепції у розв'язанні суперечностей між ними?

7. Яку роль відіграють пануючі зараз в Україні духовно-етичні цінності на реформування нашого суспільно-економічного життя?

8. Які найважливіші завдання по формуванню нової духовно-етичної системи цінностей народу виникли зараз як перед офіційно діючою освітою, так і перед усіма іншими громадськими організаціями?

7