Д.Браманте. Каплиця-ротонда Темп’єтто у дворі монастиря Сан п’єтро ла Монтеріо в Римі. 1502.

А.Г.Ейфель. Башта паризької Всесвітньої виставки 1899 (Ейфелева вежа). 1887-1889.

2. Ландшафтна архітектура пов’язана із створенням садово-паркового комплексу.

Європейські архітектори створювали у 17-18 ст. навколо палаців штучний пейзаж: рівні, чітко окреслені галявинки; дерева й чагарники, підстрижені у формі правильних геометричних фігур; алеї й канали, фонтани, альтанки.

Така архітектура, що пов’язана з організацією природного середовища і створенням садово-паркового ансамблів, отримала назву ландшафтної. Її ідеальним втіленням став Версаль – палац французьких королів, в архітектурі якого було враховано навіть рух сонця. Перші його промені освітлювали королівську спальню, останні – Великий канал і головну алею парку.

За задумом творців, палацово-парковий комплекс повинний був втілювати прекрасний, довершений, створений художніми засобами архітектури світ, в центрі якого знаходився король.

А.Ленотр. Сади Тюїльрі. Гравюра і.Сильвестра. Хуіі ст. Зэки

3.Містобудівна архітектура займається плануванням нових міст, а також реставрацією та оновленням старих районів.

Взаємодія архітектури і навколишнього простору набуває особливого значення в містобудуванні. Архітектор може прискорити або сповільнити ритм міського життя, розташувати так, або інакше транспортні магістралі, плануючи ту чи іншу ширину вулиць, визначаючи розміри будинків.

Гармонійно організований міський простір благотворно впливає на людину. І навпаки, одноманітність житлових кварталів, невиразні, схожі один на одного багатоповерхові будинки, зведені з стандартних блоків, негативно впливають на психіку, примушують людину відчувати себе самотньою і загубленою.

Д.Л.Берніні. Площа Святого Петра в Римі. 1656-1667.

Ж.А.Габріель. Площа Злагоди в Парижі. 1755-1783.

Витвір архітектури відображає погляди і смаки не стільки однієї конкретної людини – автора проекту, – скільки всієї історичної епохи. Так, прагнення до гармонії тіла й духу, що було характерним для культури Стародавньої Греції, відбилося у вигляді храмів.

Урочистість і затвердження влади простежується в римських тріумфальних арках. Містичні поривання душі, яка спрямована до Бога, -- в готичних соборах. Творці храмів Відродження намагалися відповідно до уявлень свого часу передати мовою архітектури упорядкування Всесвіту.

2.2. Мова архітектури

Творчий пошук найбільш цікавої архітектурної композиції архітектурного твору і обробка поверхні споруди, що створюється, складає сутність роботи архітектора. Проектуючи, архітектор шукає найкраще, найбільш гармонійне сполучення основних частин майбутнього архітектурного твору та його деталей. Проте вибір композиції не є довільним, оскільки зодчий повинен враховувати призначення споруди, її конструкцію, клімат місцевості, де ведеться будівництво, оточення майбутньої будівлі. Все це і визначає розміри та форму споруди, деталі її обробки, іншими словами – мову архітектури.

Функція будівлі або її призначення, характер процесів, що в ній відбуваються, визначає розміри і габарити внутрішнього простору, а відповідно й зовнішню форму споруди. Отже, функція незалежно від волі архітектора впливає на композицію споруди, задає їй характерного вигляду.

Архітектор перетворює природний матеріал, вносить в нього певну організацію, створює архітектурну конструкцію. При цьому він обов’язково враховує і фізичні властивості матеріалів: опір, міцність, а найголовніше – вагу. Так, важкі частини будівлі розташовуються знизу, легкі – вгорі. Фундамент повинен мати більшу міцність, ніж покрівля, опори – бути більш масивними, ніж перекриття.

Конструкції оточують внутрішній простір будівлі, забезпечуючи споруді міцність і довговічність. В різні періоди історії застосовувались різні будівельні матеріали, а отже й різні конструкції. А нові конструкції мали вплив на архітектурні форми. Наприклад, в Стародавньому Єгипті основним будівельним матеріалом був камінь, і зодчі застосовували лише один тип конструкції – стієчно-балковий. Щоби перекрити великий простір важкими кам’яними балками, під них було потрібно ставити велику кількість опор на відстані всього 3-4 метри одна від одної. Приміщення виходило тісним, схожим на кам’яний ліс.

Аменхотеп Молодший. Колонада храму Амона-Ра, Мут і Хонсу в Луксорі.

Архітектори Стародавнього Риму завдяки винайденню бетону і застосуванню арочних, склепінчастих і купольних конструкцій, значно збільшили відстань між опорами. Наприклад, бетонний купол, що перекриває зал Пантеону, досягає в діаметрі 40 метрів, а товщина його біля 1 метра. Для порівняння можна навести сучасні висячі (вантові) конструкції з штучних матеріалів, що дозволяють отримати вільний простір прольотом до 200 метрів при товщині покриття всього 12-15 сантиметрів.

В основі конструкції закладено принцип тектоніки – гармонійного поєднання різних частин споруди, що створює враження стійкості, закінченості, природності споруди. Порушення принципу тектоніки дає так званий атектонічний ефект. Він може використовуватись в архітектурі як художній прийом. Наприклад, в готичних соборах стіни будівлі замінюються вітражами – живописним зображеннями, викладеними з кольорового скла, яке вставляється в отвори вікон. Споруди здаються невагомими, немовби не мають ніякої іншої опори, крім світла, що ллється крізь скло.

Невідомий майстер. Пророк Даниїл. Фрагмент. І пол. 12 ст. Аусбург, Кафедральний собор.

Іноді архітектори для створення особливого художнього ефекту вдаються до застосування декору. Зазвичай це слово розуміють як “прикраса”. Але “декорум” в перекладі з латинської означає “належний”. Саме відповідати конструкції, підкреслювати її будову й повинні декоративні деталі.

Собор Святого Юра у Львові. ХVІІ ст..

Умови будівництва на нашій планеті досить різні: вони багато в чому залежать від клімату. В південних країнах люди ховаються від пекучого сонця, шукаючи прохолоди, в північних – навпаки, намагаються захиститись від пронизливого вітру і “впіймати” таке бажане сонечко. Тому на півночі будівлі роблять більш замкненими, з товстими стінами, маленькими вікнами, зверненими на сонячний бік. На півдні ж намагаються розмістити приміщення більш вільно, стіни будують тонкими, з великими вікнами, які захищають від сонця жалюзі або декоративними рослинами. Споруди оточують відкритими терасами з тіньовими навісами, у дворах садять дерева, кущі. По-різному також потрібно проектувати будинки для великих міст, і для сільської місцевості, для районів, де часто бувають землетруси, або де часто відбуваються повені тощо.

Проте, неважко помітити, що навіть будівлі подібного призначення, такі, що знаходяться в однакових умовах, відрізняються одна від одної, мають різні композиції. Взяти хоч би багатоповерхові житлові будинки: один високий, як башта, інший – у вигляді прямої пластини, ще один звивається по колу. В них однакове призначення і подібні конструкції. Вони розраховані на один і той же клімат, стоять в одному місті, проте фантазія архітектора для кожного з них знайшла свою форму, своє групування приміщень, свій рисунок зовнішнього об’єму і деталей. Так виникають споруди зі своїми індивідуальними рисами, за якими ми пізнаємо їх і відрізняємо одну від одної. І кожна з них завдяки творчому пошуку зодчого по-різному впливає на наші почуття. Одна будівля має урочистий, парадний вид, інша – строгий, третя – ліричний, інтимний тощо.

Чим же досягає архітектор емоційний вплив на глядача? Його головним художнім засобом є форма будівель та їхніх елементів. Форма – зовнішній контур будівлі – буває простою і тяжіє до правильної геометричної фігури, як у єгипетській піраміді, або ж складною, розчленованою на безліч деталей. Архітектор може зробити форми важкими або легкими, спокійними або динамічними, однотонними або кольоровими, досягаючи при цьому того, щоб окремі частини будівлі узгоджувались між собою і з усією спорудою в цілому. Таке узгодження призводить до єдиного – гармонії. Досягається це з допомогою цілого ряду художніх прийомів.

Одні будівлі мають симетричну композицію, тобто розташування окремих елементів відносно вісі симетрії, якою відмічається центр композиції. Інші – асиметричну композицію. В таких спорудах поєднуються контрастні за формою, кольором і матеріалом об’єми, що ведуть до динамічності архітектурного образу. При асиметричній композиції головна частина будівлі зміщується в бік від центру. Проста, симетрична форма будівлі гармонійна, легко сприймається, а складна, асиметрична, що несе в собі елемент дисгармонії, – будить уяву.