Тема 2. Мистецтвознавство та його видова структура.

Історичні закономірності розвитку мистецтва.

План.

1. Мистецтвознавство загальне та часткове.

2. Естетика як загальна теорія мистецтва. Її взаємодія з мистецтвознавством.

3. Естетична діяльність і сфери її виявлення. Дизайн. Мода.

4. Історичні закономірності розвитку мистецтва.

1.Мистецтвознавство загальне та часткове.

Мистецтво (художня творчість) – одна з форм суспільної свідомості, що відображає дійсність в художніх образах; істотний елемент культури, творчої діяльності людства.

Маючи величезні пізнавальні і суспільно-виховні можливості, мистецтво активно діє на думки, почуття і волю людей. Воно грає надзвичайно важливу роль у житті суспільства.

Все, про що ми будемо говорити, а також вивчати на наших заняттях, відноситься до загального поняття – мистецтвознавство. Який же предмет лежить в основі цього поняття. Зрозуміло, що це мистецтво. А що ми розуміємо під самим терміном “мистецтво”? Словник “Естетика” (М., 1989) дає таке визначення: мистецтво – вид духовного засвоєння дійсності суспільною людиною, що має за мету формування і розвиток її здібностей творчо перетворювати оточуючий світ і саму себе за законами краси. Пізніше ми ще неодноразово повернемось до цього визначення, будемо його доповнювати, уточнювати.

Отже, мистецтвознавство – це сукупність наук, що досліджують

• соціально-естетичну сутність мистецтва, його походження і закономірності розвитку;

• особливості і зміст його видової специфіки;

• природу художньої творчості;

• місце мистецтва в соціальному і духовному житті суспільства, його функції, характер соціально-психологічного функціонування тощо.

Структура мистецтвознавства є достатньо складною через те, що всі ці названі його особливості характеризуються комплексністю, яку можна виявити в трьох відношеннях.

Перше:

Мистецтвознавство поділяється на загальне і часткове, оскільки і саме мистецтво існує в різних видах художньої творчості. Як система знань про окремі види мистецтва мистецтвознавство поділяється на літературознавство, театрознавство, кінознавство, музикознавство тощо.

Терміном “мистецтвознавство” ще називають його вид, присвячений вивченню образотворчого та декоративно-прикладного мистецтва.

Кожна з цих сфер знання має відносно самостійний характер, але водночас входить як складова до загальної структури мистецтвознавства про художню творчість.

Друге:

У більш загальному вигляді мистецтвознавство є сукупністю трьох частин: історії мистецтва, теорії мистецтва і художньої критики.

Історія мистецтва це відображення процесу формування художньої культури в різні часи, в різних країнах.

Ми з вами почнемо її вивчати, ознайомившись із загальними положеннями теорії мистецтва.

Загальною теорією мистецтва виступає естетика. Про цю науку ми також будемо говорити досить широко і постійно звертатись до неї під час вивчення історії мистецтва.

Художня критика являє собою вид літературної творчості, що полягає в поясненні та оцінці художніх явищ.

За образним визначенням О.Пушкіна критика є “наука открывать красоты и недостатки в произведениях искусств и литературы. Она основана на совершенном знании правил, коими руководствуется художник или писатель в своих произведениях, на глубоком изучении образцов и на деятельном наблюдении современных замечательных явлений”. Статус художньої критики в культурі історично змінюваний, і її природа не однозначна. З одного боку вона є частиною літератури і самого художнього процесу, а з іншої – є складовою частиною мистецтвознавства. Її природа – науково-публіцистична.

Третє:

Мистецтвознавство вступає в певні відносини з рядом не мистецтвознавчих наукових дисциплін, методологічні підходи, висновки і спостереження яких є суттєвими для комплексного вивчення мистецтва. Це, зокрема, психологія художньої творчості, соціологія мистецтва, культурологія, семіотика тощо. З деякими з названих дисциплін ви будете знайомитись в процесі вивчення інших курсів, про зв’язок з іншими ми безпосередньо або опосередковано будемо говорити в нашому курсі.

Міждисциплінарне вивчення художньої творчості збагачує мистецтвознавство, сприяє більш глибокому вивченню різних аспектів мистецтва – його комунікативних можливостей, характеру соціального функціонування, особливостей сприйняття мистецтва тощо. Тому мистецтвознавство має тісні стосунки з такими науками як філософія і естетика ( які ви також будете вивчати в університеті). Саме вони створюють методологічну і теоретичну основу мистецтвознавства.

Мистецтвознавство є не лише особливою галуззю наукового знання, а й складовою частиною художньої культури. Художня культура – це сукупність художніх цінностей, а також історично визначена система їхнього відтворення і функціонування в суспільстві.

2. Естетика як загальна теорія мистецтва. Її взаємодія з мистецтвознавством

Естетика (від грець. aisthetikos – здатний відчувати, чуттєвий) – наука про становлення чуттєвої культури людини, що випливає з двох її своєрідних складових: естетичного як вияву ціннісного ставлення людини до дійсності та художньої діяльності людини. Виходячи з цього естетика як наука складається з двох частин.

Перша частина естетики розглядає природу, специфіку і творчий потенціал естетичного, а також категорії естетики – “прекрасне”, “трагічне”, “комічне”.

Друга частина естетики досліджує художню діяльність людини, її структуру та функціональну своєрідність, природу художнього таланту, видову, жанрову, стильову самобутність мистецтва тощо.

Історія становлення предмета естетики – це процес пошуку адекватного співвідношення між зазначеними частинами. При цьому своєрідну функцію “пластичного моста” виконували такі поняття як “прекрасне”, “досконале”, “гармонія”, “цінність”, “філософія мистецтва”. Впродовж віків естетика виступала і як “наука про прекрасне”, і як “наука про досконале”, і як “наука про закони розвитку мистецтва”.

Важливе місце в естетиці займає мистецтво як вид естетичного пізнання та естетичної діяльності. Найважливішою естетичною ознакою є те, що в процесі художньої творчості митець створює естетичну цінність – твір мистецтва. І свідома цілеспрямована діяльність митця поєднується з творчою розумовою діяльністю людини, яка сприймає твір. Завдяки мистецтву як творчості і мистецтву як сприйманню складається феномен співтворчості, який має надзвичайні можливості щодо вдосконалення внутрішнього світу людини, пробудження інтересу до творчості, гармонізації суспільства і міжособистісних стосунків.

В процесі вивчення дисципліни “Історія мистецтв і дизайну” ми ж з вами спробуємо визначити місце мистецтва, і зокрема архітектури, образотворчого та декоративно-прикладного мистецтва, в структурі естетичної науки. Спробуємо осягнути мистецтво як естетичне явище, ознайомившись з історичними закономірностями розвитку мистецтва. Спробуємо дізнатись, що є предметом мистецтва, в чому полягає "художній образ" як поняття, його формальні і змістовні якості. Дізнаємось, що таке стиль і художній метод, визначимо функції мистецтва. А також познайомимось з видами образотворчого і декоративного мистецтва, з особливостями їх творення.

Всі перераховані завдання, які виконує така наука як естетика, і є теорією мистецтва – складовою частиною мистецтвознавства.

2. Естетична діяльність і сфери її виявлення. Дизайн, Мода.

В результаті предметно-практичної діяльності, тобто праці як способу існування людського виду, створено взагалі два продукти:

1. світ культури, в якому відбувається життя людини і розкриття багатства її творчих можливостей;

2. матеріальний світ, який задовольняє потреби індивіда.

Суспільно-історична практика стала, таким чином, основою виникнення і розвитку здібностей людини перетворювати світ за законами краси, а тим самим і формувати в собі власні естетичні почуття і переживання, смаки й ідеали. Тому, коли ми спробуємо визначити, де, коли і як проявляється естетична діяльність людини, то виявиться, що в її житті нема такої ділянки, сфери, де б вона не була присутньою.

Формою естетичної діяльності є мистецтво, де естетичний компонент домінує, де предмет не має іншого застосування, крім естетичної насолоди.

Форма створених людиною матеріальних предметів і процесів має суспільний сенс і суспільну цінність. Процес напрацювання людиною здібності діяти доцільно розтягнувся на довгі тисячоліття, проте він розвивався по висхідній, дозволивши людству створити багатство світу культури, багатоманітність її форм і розвити в людині його здібність до такого ступеню, коли вона вже могла вільно творити в рамках історично обумовлених потреб.

Звичайно, цей процес не усвідомлювався людством достатньо довго, тому що людина творила, передовсім, для задоволення своїх матеріальних потреб.

Мистецтво, що культивувало лише естетичні потреби, виділилось з матеріальної практики порівняно пізно – відносна бідність суспільства не дозволяла йому утримувати людей, що працювали лише на задоволення духовних потреб.

Проте вже у давніх цивілізаціях утилітарні предмети, що створювались для матеріальних потреб людини, але мали досконалу форму, цінувались за свої естетичні якості. Про це свідчать знайдені в похованнях вождів племен, царів і фараонів предмети вжитку, одягу, меблі, домашнє знаряддя, які мали слугувати померлим у потойбічному житті, що дійшли до нас із давнини.

Коли людство, що вийшло з періоду збиральництва і мисливства, почало займатись відтворюваним господарством, були винайдені технічні пристосування, застосування яких значно збільшило продуктивність праці, що в свою чергу вивільнювало час у трудовому процесі для вдосконалення майстерності і фантазії. Предмети ремісничої діяльності ставали все більш різноманітними і витонченими. Вони почали доповнюватись елементами, що безпосередньо не впливали на утилітарну функцію предмета.

Слово “ремісник” зараз застосовують іноді у зменшуваному смислі, позначаючи ним людину, котра працює в мистецтві з корисливих мотивів, а не з натхнення, бажання висловитись і реалізуватись. Але по відношенню до ремісників минулих епох це було б несправедливим, тому що справжнім художником тільки і міг бути ремісник. В процесі праці він сполучав дві функції: духовну діяльність по відтворенню задуму твору (пошук оригінальної форми, підбір відповідного матеріалу, палітри фарб, прийомів (обробки) і фізичну роботу по безпосередньому виробництву предмета.

Синкретичний (одночасний) процес діяльності, де ще не було розподілу на фізичну і розумову працю і закріпленні її за різними індивідами, мав значний творчий потенціал, піднімаючи значну частину ремесла на рівень мистецтва. Саме такий повноцінний, всебічний характер праці створив передумови для розквіту мистецтва в античній Греції та Римі.

Формування буржуазного способу виробництва в наступні епохи з розподілом праці на окремі операції і наступні передачі їх машинам докорінно змінили характер праці, виключивши з нього естетичний момент, зробивши робітника простим додатком до машини.

Але вже в давні часи античності з середовища ремісників виділились окремі митці, які займались лише творчістю, стали художниками в повному розумінні цього значення.

Технічний прогрес, що все більше удосконалював виробництво, має характер протиріччя, створюючи багатство матеріальне і збіднюючи саму людину. Сучасний рівень науки і техніки вже створив передумови для заміни людини на багатьох операціях автоматами і роботами. Дуже часто, коли говорять про естетизацію виробництва, мають на думці передовсім створення відповідних умов: пристосування приміщень, освітлення, зменшення шуму, забруднення повітря тощо, але естетизація виробництва – набагато складніше завдання. В першу чергу це внесення творчого елементу в трудовий процес, зменшення репродуктивної діяльності тощо. Проте це завдання може вирішити загальний розвиток науки, техніки і технології. Допомагає естетизувати виробництво дизайн.