1. Доісторичне мистецтво.

До питання виникнення мистецтва зверталися представники різних галузей науки – історики, археологи, філософи, мистецтвознавці. Їхні наукові інтереси зосереджувались на різних аспектах цього явища, проте дві проблеми виявилися спільними і принципово важливими.

Перша проблема була пов’язана з питанням часу виникнення мистецтва. Офіційно визнано, що художні пошуки доісторичної людини ототожнюються з 40-20 тисячоліттями до н.е.

Друга проблема – це причина появи мистецтва.

Англійський філософ Г.Спенсер (1820-1903) розробив теорію, що отримала назву “Теорії надлишкової енергії”. Він порівнював поведінку тварин, їхні забави з діями доісторичної людини. Тваринні забави на думку Г.Спенсера, стимулюють надлишок енергії. Ця сама причина зумовлює художню діяльність людини.

Велике значення в контексті європейської естетики має точка зору відомих німецьких дослідників первісної культури Е.Гроссе і К.Бюхера, які вважали тяжіння первісної людини до прикрас, татуювання джерелом походження мистецтва і вибудували своєрідний ланцюг етапів творчої діяльності людини доісторичної доби:

Гра Мистецтво Навчання Праця

До ідей Е.Гроссе і К.Бюхера звертався Г.В.Плеханов у дослідженні “Листи без адреси”, в якому підкреслював роль і значення утилітарної практично-корисної необхідності мистецтва як своєрідного засобу пізнання, виховання і формування почуттєвої природи людини.

Феномен доісторичного мистецтва був об’єктом теоретичного аналізу у працях Ф.Енгельса “Походження сім’ї, приватної власності і держави”; З.Фрейда “Тотем і табу”, “Невдоволеність культурою”; Е.Б.Тайлора “Первісна культура” та інших, де з різних методологічних позицій було розглянуто проблему походження мистецтва.

Специфічна особливість мистецтва доісторичної доби – це його синкретичний характер, що поєднав водночас утилітарні та художні елементи. Мистецтво цього періоду використовувалося і з магічною метою (Магія (від грець. magia) – первісна форма релігії, в основу якої покладено чаклунство), і як засіб передачі через малюнок певних знань, здобутих у процесі практичної трудової діяльності.

2. Мистецтво стародавнього світу.

Цей етап пов’язаний з історією стародавніх цивілізацій Сходу, античної Греції та Риму. В умовах стародавнього світу завершується процес самовизначення мистецтва, його визволення від утилітарної функції і перетворення на духовно-практичну форму діяльності.

Специфічною особливістю мистецтва стародавнього світу є його міфологічне підґрунтя. Антропоморфізм (Антропоморфізм (від грець. anthropos – людина і morphe -- форма) – олюднення зовнішніх сил природи та міфічних істот) давньогрецької та давньоримської міфології, їхня орієнтація на гармонію людини і світу визначили напрям художніх пошуків тогочасних митців.

3. Мистецтво середньовіччя (іх – хііі ст.)

Важливе місце при вивченні цього етапу посідає проблема логіки взаємодії двох форм суспільної свідомості: релігії та мистецтва. В цей історичний період особливого статусу набула інтуїція церкви, що фактично виконувала функцію соціального замовника і безпосередньо вплинула на розвиток основоположних видів мистецтва середньовіччя: архітектури, іконопису, монументального живопису: мозаїки, фрески, вітражу; книжкової мініатюри; органної музики тощо.