3. Суть, структура і рушійні сипи навчання

Для формування педагогічного мислення важливо зрозуміти суть, структуру, логіку функціонування і розвитку учбового процесу у вищій школі. Щоб зрозуміти суть навчання, необхідно виділити Osnovnye компоненти цього процесу.

Зовні учбовий процес предстає перед нами як спільна діяльність педагога і навчених, в ході якої педагог націлює, інформує, організовує стимулює діяльність тих, що навчаються, коректує і оцінює її, а навчений опановує змістом, видами діяльності, відбитими в програмах навчання. Очевидний двосторонній характер навчання, що завжди містить взаємозв'язані і взаємообумовлені процеси, - викладання і учення. Але оскільки всі види діяльності завжди наочні, тобто направлені на засвоєння певного змісту, неважко виділити і третій елемент учбового процесу - зміст що вивчається.

Виділені три компоненти учбового процесу представляють зовнішню його сторону. Основним залишається завдання за зовнішніми, видимими елементами розкрити внутрішній рух, тобто суть навчання.

Поза сумнівом, навчання - процес, соціально обумовлений, викликаний необхідністю відтворення людини як суб'єкта суспільних відносин. Отже, найважливіша соціальна функція навчання полягає у формуванні особи, відповідної соціальним вимогам. Будівельним матеріалом, джерелом "створення" особи служить світова культура - духовна і матеріальна, що відображає все багатство накопиченого людством досвіду. Який же склад людської культури, тих джерел, які наповнюють зміст особи, а отже, визначають і зміст навчання, що і веде до розуміння його суті? У вітчизняній дидактиці найбільш визнаною є концепція І.Я. Лернера, який виділив елементи цього змісту:

1. Знання.

2. Встановлені і виведені в досвіді способи діяльності.

3. Досвід творчості.

4. Емоційно-ціннісне відношення до об'єктів, що вивчаються, і реальній дійсності, у тому числі і відношення до інших людей і самому собі потреби і мотиви суспільної, наукової, професійної діяльності.

Виходячи з цього можна визначити, що процес навчання в своїй суті є цілеспрямований, соціально обумовлений і педагогічно організований процес розвитку ("створення") особи навчених, що відбувається на основі оволодіння систематизованими науковими знаннями і способами діяльності, що відображають склад духовної і матеріальної культури людства.

Оволодіння знаннями, способами діяльності (уміннями) може відбуватися в двох основних варіантах побудови учбового процесу: репродуктивному (відтворюючому) і продуктивному (творчому) (У. І. Загвязінській).

Репродуктивний варіант (потрібно звести наклеп, що в нього входять деякі продуктивні елементи, підкреслюємо, деякі) включає сприйняття фактів, явищ, їх подальше осмислення (встановлення зв'язків, виділення головного і т.д.), що приводить до розуміння. Oсновне з понятого (результатні положення, що веде тезу, аргументування, доказ, osnovnye висновки) студент повинен утримати в пам'яті, що вимагає особливої (мнемічної) діяльності.

Запам'ятовування зрозумілого приводить до засвоєння матеріалу. Частина матеріалу цілком досить довести до рівня оволодіння, що вимагає ще одного етапу - застосування, використання його або на рівні репродуктивному, алгоритмічному, або на рівні пошуковому (творчому). Останній етап у вузівському навчанні явно недооцінюється, що робить процес оволодіння знанням незавершеним. Продуктивний варіант побудови учбового процесу містить ряд нових елементів Даний варіант складається з орієнтування, виконавського і контрольно-систематизуючого етапів. Добування, застосування знань тут носить пошуковий, творчий характер. Стимулюються самоаналіз, саморегуляція, ініціатива.

Виходячи з цього можна визначити логічні ланки учбового процесу.

Учбовий процес в цьому контексті представляється як ланцюг учбових ситуацій пізнавальним ядром яких є учбовий-пізнавальні завдання, а змістом - спільна діяльність педагога і навчених за рішенням завдання із залученням різноманітних засобів пізнання і способів навчання. Зрозуміло завдання розуміється не у вузькому методичному, а в широкому психолого-педагогічному сенсі - як мета, задана в конкретній ситуації, або як вимога, що виражає необхідність перетворення ситуації для отримання шуканих результатів.

Будь-яке пізнавальне завдання суперечлива за своєю природою. Вона синтезує досягнуте і націлює на оволодіння ще не пізнаним, на формування нових підходів і прийомів. Рішення і подолання цієї суперечності (між досягнутим і непізнаним) викликає інтерес, народжує прагнення до діяльності, до активності і є рушійною силою учбового процесу. Вирішується, вичерпується завдання - здійснюється перехід до нового завдання, створюються нові умови і відносини, виникає нова учбова ситуація.

Ми здійснили спробу представити схему, модель принципового руху і взаємодії основних структурних компонентів учбового процесу у вищій школі, осмислення яких привело до усвідомлення логіки учбового процесу, його рушійних сил. У реальному учбовому процесі вони "олюднюються", поповнюються особовим змістом, діють через свідомість, волю, емоції, індивідуальності педагогів і студентів.