Структура джерел фінансових ресурсів держави в 1991–2004 рр, %
Показники |
1991 |
1992 |
1994 |
1998 |
2001 |
2004 |
Прибуток |
39,1 |
57,7 |
52,5 |
43,7 |
26,8 |
22,4 |
Прямі й непрямі податки з населення |
9,5 |
14,0 |
19,4 |
16,8 |
19,6 |
24,5 |
Відрахування на соціальні цілі |
15,3 |
14,3 |
13,8 |
12,1 |
16,2 |
18,1 |
Доходи від зовнішньоекономічної діяльності |
– |
– |
9,1 |
1,0 |
0,8 |
1,2 |
Інші доходи |
5,3 |
3,2 |
1,0 |
5,1 |
13,9 |
18,8 |
Амортизаційні відрахування |
30,8 |
16,8 |
12,4 |
21,3 |
22,7 |
14,9 |
-
Наведіть визначення фінансових резервів та характеристику формування фінансових резервів.
-
Що таке «фінансова система», та як вона побудована в Україні?
-
Яка ланка займає центральне місце у фінансовій системі?
-
Наведіть приклади взаємозвязку між окремими ланками фінансової системи.
-
Дайте коротку характеристику особливостей фінансових відносин, що виникають у ланках фінансової системи.
-
Які передумови виникнення фінансів?
-
У чому полягає суть фінансів?
Фінанси є однією з найбільш важливих і складних економічних категорій. Без них неможливе функціонування держави і діяльність юридичних та фізичних осіб, оскільки саме вони забезпечують вартісний рух створеного у суспільстві валового внутрішнього продукту (ВВП), відображаючи досить складні відносини, що виникають при цьому. Головним їхнім призначенням є забезпечення кожної фізичної особи, кожного суб’єкта підприємництва, кожної державної структури, а отже і суспільства загалом, достатніми для здійснення їх діяльності грошовими коштами.
Фінанси - це одна із важливих складових частин практично кожного виду діяльності. Зокрема, вони є невід'ємною стороною діяльності державних органів управління, підприємств, об'єднань підприємств і установ, фізичних осіб, партій, доброчинних організацій, міжнародних корпорацій. Фінанси пов'язані з формуванням, обміном, розподілом і використанням валового внутрішнього продукту (ВВП) і національного багатства. Проведення різноманітних видів діяльності передбачає мобілізацію грошових ресурсів, необхідних для забезпечення відповідної діяльності, розподіл мобілізованих фінансових ресурсів, та організацію раціонального використання мобілізованих ресурсів.
Фінанси - це діяльність суб'єктів пов'язана з формуванням, розподілом і використанням фінансових ресурсів з метою вирішення поставлених задач. До суб'єктів фінансових відносин відносяться державні органи управління, підприємства і установи, громадяни і групи громадян, іноземні інвестори, міжнародні фінансові організації та ін. Цілі, які ставлять перед собою ті або інші суб'єкти, залежать від сфери їх діяльності, організаційних форм, розвитку відносин з іншими суб'єктами та багатьох інших факторів[1, c. 9-11].
Фінанси мають як видиму, зовнішню, форму прояву, так і внутрішній зміст. Видима сторона фінансів проявляється у грошових потоках, які рухаються між суб’єктами фінансових відносин. Ці потоки — їх характер і форми, спрямованість і обсяги — є предметом практичної фінансової діяльності. Прихована, змістова, сторона фінансів пов’язана з тим, що відображають ті чи інші грошові потоки, а саме — рух вартості створеного у суспільстві валового внутрішнього продукту, тобто обмінні й розподільні відносини. Від налагодженості цих відносин залежить ефективність економічної системи і розвиток суспільства. Обмінно-розподільні відносини характеризують внутрішню сутність фінансів і є предметом фінансової науки.
Фінанси — сукупність грошових відносин, пов’язаних з формуванням, мобілізацією і розміщенням фінансових ресурсів та з обміном, розподілом і перерозподілом вартості створеного на основі їх використання валового внутрішнього продукту, а за певних умов і національного багатства.
Окреслюючи засади фінансової теорії, по-перше, необхідно визначити основоположні елементи, що характеризують сутність такого специфічного і важливого явища, як фінанси, та, по-друге, здійснити їх відповідну структуризацію. Тобто, визначаючи фінанси, як і будь-яке інше явище, необхідно дати відповідь на просте і водночас надзвичайно складне запитання — що це таке і що воно в себе включає? Незважаючи на здавалось би очевидність трактування, сучасна фінансова наука однозначної відповіді на ці запитання не дає. Можна навести безліч визначень фінансів, які різняться не окремими специфічними ознаками і деталями, а самою сутністю поняття. Звернемося, наприклад, до книг зарубіжних авторів, виданих в Україні. У книзі «Фінанси» Е. Нікбахт і А. Гроппеллі, розглядаючи, по суті, фінанси підприємств, тобто мікрорівень економічної системи, визначають їх як «застосування різноманітних економічних прийомів для досягнення максимального достатку фірми або загальної вартості капіталу, вкладеного у справу».
Ш. Бланкарт у підручнику «Державні фінанси в умовах демократії», досліджуючи макроекономічний рівень, дає визначення не фінансів, а фінансової науки, характеризуючи її як «економічний аналіз державної діяльності». Але аналіз — це процес, тоді як будь-яка наука являє собою систему знань про певний предмет.
Детальне дослідження проблеми визначення державних фінансів проведено В. Л. Андрущенком у монографії «Фінансова думка Заходу в XX столітті (Теоретична концептуалізація і наукова проблематика державних фінансів)». Лейтмотивом переважної більшості визначень є характеристика державних фінансів як доходів і видатків держави, як суспільного багатства у формі грошей і кредиту, що перебуває у розпорядженні державних органів. При цьому фінанси тісно пов’язуються з грошима[4, c. 16-18].
Вітчизняна фінансова наука виходить з того, що фінанси — це не просто гроші, доходи чи видатки або суспільне чи персоніфіковане багатство, а сукупність відносин, насамперед розподільного характеру, які опосередковуються через доходи і видатки підприємницьких структур, держави, фінансових інституцій і міжнародних організацій. У зв’язку з цим виникає питання, чи вказані відмінності у визначенні фінансів є справді абсолютно різним їх тлумаченням, чи це просто різні підходи до одного і того самого явища? Адже, характеризуючи зміст і конкретні прояви фінансів, у кінцевому підсумку всі вчені-фінансисти розглядають, може і по-різному, але одне й те саме: доходи та видатки підприємницьких структур і держави, заощадження та інвестиції, фінансові ресурси і фінансові результати.
Відмінності у визначенні фінансів вітчизняною та західною фінансовою наукою полягають у виборі тієї чи іншої сторони різноманітних проявів фінансів як відправної точки для їх ідентифікації і характеристики. Ключовими елементами визначення сутності фінансів та засад їх функціонування, яке полягає у постійному русі і кругообігу коштів, є характеристика фінансових відносин і фінансової діяльності. Фінансові відносини, відображаючи рух вартості від одного суб’єкта до іншого, характеризують обмінні, розподільні і перерозподільні процеси і проявляються у грошових потоках. Фінансова діяльність будь-якого суб’єкта проявляється у формуванні доходів і здійсненні витрат. Це водночас і різні, і тісно взаємопов’язані сторони прояву функціонування фінансів: адже, з одного боку, фінансові відносини завершуються формуванням доходів одного суб’єкта при здійсненні витрат іншим, а фінансова діяльність, з іншого боку, не може здійснюватись кожним суб’єктом відособлено — доходи надходять від когось, а витрати йдуть комусь.
Західна фінансова наука у визначенні фінансів більше виходить із прагматичного аспекту їх функціонування, тобто з погляду фінансової діяльності. Однак визначення нею фінансів як доходів і видатків фактично означає визнання і фінансових відносин у суспільстві, адже, ще раз підкреслимо, гроші нізвідки не беруться і нікуди безслідно не зникають, а доходи одного суб’єкта завжди є витратами іншого. Вітчизняна ж фінансова наука більше уваги приділяла й досі приділяє фінансовим відносинам, розглядаючи доходи і видатки як їх результат. Отже, можна зробити висновок, що ні явного протиріччя, ні принципових відмінностей у підходах до розуміння сутності фінансів у світовій фінансовій науці не існує[9, c. 12-14].
На підставі усього викладеного вище можна дати наступне визначення: фінанси - це грошові відносини, що виникають в процесі розподілу і перерозподілу вартості валового суспільного продукту і частини національного багатства в зв'язку з формуванням грошових доходів і нагромадження у суб'єктів господарювання і держави, а також використанням їх на розширене відтворення, матеріальне стимулювання працюючих, задоволення соціальних і інших потреб суспільства.
Умовою функціонування фінансів є наявність грошей, а причиною появи фінансів служить потреба суб'єктів господарювання і держави в ресурсах, що забезпечують їхня діяльність. Фінанси незамінні тому, що дозволяють пристосувати пропорції виробництва до потреб споживання, забезпечуючи в сфері господарювання задоволення постійно відтворюваних змінних потреб. Це відбувається з допомогою формування грошових фондів цільового призначення. Розвиток суспільних потреб призводить до зміни складу і структури грошових (фінансових) фондів, що створюються в розпорядженні суб'єктів господарювання. З допомогою державних фінансів відбувається регулювання масштабів суспільного виробництва в галузевому і територіальному аспектах, захист навколишнього середовища і задоволення інших суспільних потреб. Фінанси об'єктивно необхідні, бо зумовлені потребами суспільного розвитку. Держава же може, враховуючи об'єктивну необхідність фінансових відносин, розробляти різноманітні форми їхнього використання: вводити або скасовувати різноманітні вигляди платежів, змінювати форми використання фінансових ресурсів і т.п.
Держава не може створювати те, що об'єктивно не підготоване ходом суспільного розвитку. Воно встановлює тільки форми прояву об'єктивно відносин, що назріли. Без фінансів неможливо забезпечити індивідуальний і суспільний кругобіг виробничих фондів на розширеній основі, регулювати галузеву і територіальну структуру економіки, стимулювати найновіші впровадження науково-технічних досягнень, задовольняти інші суспільні потреби