47. Посткласична антична філософія: давньогрецький скептицизм;епікуреїзм;стоїцизм

Скептецизм(від сумнів) Кожна річ є не більше такою,ніж будь-якою іншою. Треба утримуватись від будь-яких суджень про речі. Треба зберігати стан самовладності.

Епікуреїзм:(заснував Епікур) Смерті не існує,тому що в основі світу лежать невмирущі атоми. Слід позбутися життєвих страхів. Досягнення душевної незворушності.

Стоїцизм: світ пронизаний божественною пневмою, у ньому панує фатом –невблаганний закон долі. Не варто опиратись фатуму: того,хто,бажає,доля вабить, хто не бажає-тягне. Треба зберігати мужність духу автономний стосовно обставин життя.

48. Філософія Ст. Риму

Найбільшого розповсюдження в Римі набув стоїцизм. Найбільш видатними представниками були Сенека, Епиктет та Марк Аврелій.

Сенека: в поглядах щодо природи дотримувався старого стоїцизму: Душа- суміш вогня й повітря. Розум має свій початок в почуттях. СЕНЕКА виходить з того,що ввсе в світі та у Всесвіті підкорено владі суворої необхідності. Бог- керуюча сила,яка панує над розумом. Центром його системи була етика. Виділялися принцип гармонії з природоб та принцип підкорення людини долі. Суть життя досягнення душевного спокою.Для цього слід побороти страх перед смертю.

Епікурейство продовжив римлянин Тит Лукрецій Кар(найвидатніший представник епікуреїзму в Римі). Він отожнив свої вження з Епікуром.(атомологічна філософія) Єдиним суттєвим він вважає атоми та порожнечу. Атоми рухаються. Для Лукреція рух був причиною появи часток. та різноманітних речей у світі. душа поєднання повітря і тепла. Лукрецій розвиває атеїзм(віра в Бога лише тому,що страх перед природними причинами і неможливість їх зрозуміти.) Досягнення щастя-це пізнання.

49. Середньовічна філософія. Патристика. Схоластика. Тома Аквінський.

Середньовічний світогляд: монотеїзм, геоцентризм, орієнтація на внутрішній(духовний) світ людини, час лінійний(від створення світу до страшного суду),рівність людей перед Богом.Основні пит. Сер.філ- чи створений світ Богом(так,з нічого), чи можна пізнати світ,Бога(одкровення),яке місце люд в світі(між природою і Богом).

Патристика— у філософії загальна назва напряму, заснованого так званими отцями церкви. Рання патристика поділилась на два напрямки в питанні до попередньої язичницької мудрості: позитивний та негативний. Прихильники позитивного: Юстин Мученик, Афінагор, Климент Олександрійський,Ориген-вважали, що грецькі філософи прямували шляхом істини, але не могли досягнути її, тому що вона ще не явила себе в особі Христа. Другий напрям патристики- напрям негативного ставлення до анти філософії(представники Татіан,Тертуліан,Арнобій) наполягали на рішучому відкиданні античної мудрості, як такої,що порівняно з божественним об’явленням постає як безумство. Філософські міркування безпідставні,тому що філософи можуть довести все що завгодно., ведуть до розбещеності і гріша,складні та заплутані.Таке розділення було через питання співвідношення віри та знання.

Схоластика вважала,що хоча з доп. розуму Бога пізнати неможливо,людина повинна повною мірою використати можливості розуму, оскільки він здатний привести до межі з якої відкривається сфера споглядання сяйва Божої слави. Останнє досягається лише вірою,але до названої межі приводить розум.Найнадійнішим засобом розуму є ЛОГІКА. Перша ознака схоластики є використання логіки в богопізнанні.Представник: Кентерберистський,Бекон,Еригуен.Тома Аквінський: представник схоластики.Розробив Концепцію симфонії розуму та віри.Докази існування Бога Доказ від руху (Argumentum ex motu). Оскільки все на світі рухається, то повинен бути «першодвигун» або «першопоштовх» руху — Бог. Доказ має своїм джерелом філософію Арістотеля, також фігурував у Аделарда із Бата, Альберта Великого.

Доказ від першопричини (Argumentum ex ratione causae efficientis). Всі явища і предмети мають причину свого виникнення та існування. Першопричина усього — Бог. Доказ має своїм джерелом філософію Арістотеля, також фігурував у Авіценни, Алана Лілльського та Альберта Великого.

Доказ від випадковості (Argumentum ex contingentia). Все у світі існує не випадково, а з необхідності, ця необхідність — Бог. Аргумент в тій чи іншій формі фігурував у Маймоніда та Авіценни.

Доказ від ступеня досконалості (Argumentum ex gradu). Всі речі мають різні ступені досконалості. Тому повинно існувати абсолютне мірило досконалості — Бог. Аргумент фігурував у Арістотеля та згадувався у Августина

Доказ божественного керування світом або аргумент через цільову причину (Argumentum ex fine). У природі все має певний сенс, доцільність свого існування. Отже, повинна існувати «остання» і головна мета — Бог.