філософія / 20.Готфрід Ляйбніц

20.Готфрід Ляйбніц (1646-1716) не приймає картезіанський дуалізм душі й тіла, і не приймає спосіб, у який Спіноза долає цей дуалізм. Він пропонує своє вчення про індивідуальні субстанції – монади. Монади – це ідеальні начала речей, усі речі складаються з монад, вони прості субстанції, які не мають частин. Монади не можуть виникнути або бути зруйнованими природним шляхом.

Вони створюються Богом і, як і Бог, вічні. За Ляйбніцем, існує три класи монад: “голі” монади, душі, духи. Бог – монада монад. Він володіє максимумом активності. Складні субстанції, такі, як речі, тіла, рослини, тварини, люди формуються природним шляхом і набувають ознак тілесності, множинності та протяжності.

Монади замкнуті, вони нічого не сприймають із зовні, а все створюють завдяки власній діяльності. Взаємодія відбувається завдяки наперед установленій гармонії. Ляйбніц критикує емпіризм і його вчення про душу як чисту дошку, що отримує всі свої ідеї із зовнішнього досвіду, пасивно віддзеркалює дії зовнішніх причин.

Він, як і Декарт, уважає, що всі ідеї вроджені, але це переважно темні перцепції, до ясного усвідомлення яких душа ще повинна прийти у своєму духовному розвитку. Вічні та необхідні істини розуму належать нашій душі, на них ґрунтується уся наша діяльність як розумних істот, але це не означає, що ми їх весь час усвідомлюємо, свідомо мислимо, для їх розуміння потрібні додаткові інтелектуальні зусилля. Основні гносеологічні ідеї Ляйбніц виклав у праці “Нові дослідження людського розуму”.