60.Праця Шестова «Добро у вченні Толстого і Ніцше»

«Добро у вченні Толстого і Ніцше» - Шестов.

Шестов хотів у своїй праці показати, що служіння добру як ідеалу не приносить щастя, душевного спокою ні самій людині, яка зробила це своїм життєвим кредо, ні оточуючим.

Шестов демонструє дане твердження шляхом порівняння творчості Ніцше і Толстого.

Шестов розпочинає свою працю з характеристики першого періоду творчості Толстого і робить це з розгляду образу Лєвіна в «Анні Кареніній». Лєвін прагнув творити добро для людства, для своєї держави. Самі думки Лєвіна про це були йому приємними і приносили йому задоволення, однак сама робота, діяльність та праця, яку йому доводилося робити була не приємною і часто не вдавалася. Коли ж Лєвін перестав зациклюватися на творінні добра і став більше жити для себе, він побачив, що хоча він і не шукає добра, а шукає свого щастя, однак саме через це його життя не тільки не безглузде та беззмістовне, а й навпаки має беззаперечний зміст добра.

Другий період творчості Толстого характеризується проповідуванням служіння добру, стимулом для чого стала зустріч Толстого із жителями будинків для безпритульних. У Толстого виник внутрішній конфлікт, оскільки він не міг жити і перебувати у спокої коли поруч із ним існує така біднота та несправедливість. Вирішенням даного конфлікту став початок служіння добру.

Як пише Шестов: «Служити добру для Толстого – це не тільки тягар, але і спосіб полегшення цього тягаря. Більше того служіння добру окрім обов’язків дає людині ще й право вимагати від інших людей, щоб вони робили те, що людина робить, щоб вони жили так як вона живе. Добру потрібне зло як об’єкт помсти, а добрим людям злі, яких можна засудити, хоча б в уявному суді совісті». Віра в добро приводить до прагнення знищувати, душити, давати інших людей в ім’я будь якого принципу, який виступає обов’язковим, хоча сам по собі він в більшій чи меншій мірі чужий і не потрібний ні його захисникові, ні людям.

Причина імморалізма Ніцше і є, за Шестовим, неприязнь служіння добру як ідеалу, добру як добру самому по собі. Ніцше був і залишився до кінця свого життя моральною людиною в повному значенні цього слова. Ні пияцтва, ні розпусти, ні дуелей у нього не було. Він служив «добру». Але добро зіграло з ним злий жарт. Поки він був молодий, сильний, здоровий, поки міг обійтись і без втіхи добра, добро приносило йому свої дари. Коли ж все у нього було відібрано, коли він залишився один, добро, як невірний друг покинуло його. Ніцше був першим з філософів, який насмілився прямо і відкрито протестувати проти виключної вимогливості добра, яке бажало, щоб всупереч всьому безкінечному різноманіттю дійсного життя, люди признавали його «початком і кінцем всього», як говорив Толстой.

61.Праця Фрейда «Основні категорії психоаналізу»

За Фрейдом існує 7 основних категорій, що взаємодіють між собою:

- Ід – це все те, що спадкове, вроджене, закріплене в будові тіла (фізіологічні потяги);

- Его – дана категорія взаємодіє з Ід та навколишнім світом, сприймає їх подразники і здійснює вибір найбільш правильної реакції на подразники. Его опановує потяги Ід і вирішує, коли їх доречно задовольнити, а коли ні. Зростання подразника трактується як прикрість, а зменшення як приємність. Коли зростає прикрість виникає відчуття небезпеки;

- Суперего – це спеціальна інстанція в его, функція якої – спостерігати за діями й намірами его, оцінювати їх, та не дозволяти его виконувати всі потяги будь якою ціною;

- Лібідо – потяг до любові. Лібідо це прояв Еросу (бог любові) – еротичного потягу, який тягне до створення, поєднання, єдності, цілісності. Як елемент дана категорія має ознаки сексуального потягу, хоча не можна зводити її лише до нього. Лібідо є рухомим, хоча може фіксуватися на конкретних об’єктах;

- Танатус (потяг до смерті) – деструктивний потяг, що має на меті руйнування, зведення живого до не живого. Автодеструкція – руйнація себе із середини, яка виникає, коли деструктивний потяг перестає бути направленим на зовнішній об’єкт і спрямовується на власне его людини;

Лібідо і танатус два основних види потягів (потяг – сила, що спонукає задовольняти потреби).

- Едіпів комплекс – потяг малолітніх дітей до батьків протилежної статі;

- Сублімація – спосіб перенесення лібідальної енергії в культуру діяльності людини.

Суперечки між потягами его і потягами до певних об’єктів (лібідо) призводить до неврозів.

Лібідо та деструктивний потяг поєднуються в кожній людині і є її невід’ємною частиною. Якщо Бог - це лібідо (ерос), то диявол – це деструкція. Часто в діях, що на перший погляд не мають ознак деструктивності можна знайти її прояви у їх прихованій формі. Схильність до агресії є первісним, питомим людським потягом і є серйозною перешкодою для культури.

Взагалі культура це процес підпорядкований еросу, який поєднує людей, народи. Але цій культуротворчій програмі протистоїть агресивний потяг, ворожість всіх до всіх. Отже суть культури – це боротьба і ній між еросом і танатосом, потягами до життя і до смерті, яка точиться у кожній людині.

Людина в тій мірі людина на скільки вона культурна. Культура має 2 значення:

• Позитивне;

• Негативне.

Культура має репресивну функцію – вона обмежує потяги людини, заблоковує людську тілесність. Людина щоб вивільнити свої комплекси спрямовує їх на культуру – це сублімація.