1.4. Формування облікової політики підприємства

Визначення терміну «облікова політика» дано у ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні» від 16.07.99 р. № 996-ХIV (далі – Закон про бухоблік) і в п. 3 П(С)БО 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.03.99 р. № 87 (далі – П(С)БО 1): «облікова політика – сукупність принципів, методів та процедур, що використовуються підприємством для складання і подання фінансової звітності».

В обліковій політиці підприємства мають бути відображені всі принципові питання організації бухгалтерського обліку на підприємстві, тому до її формування необхідно підходити дуже ретельно, адже від цього врешті-решт залежить, наскільки об'єктивно і точно буде розкрито інформацію про фінансовий стан підприємства у фінансовій звітності.

Розглянемо детальніше, які моменти необхідно відобразити в обліковій політиці підприємства.

Згідно з П(С)БО 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності»в обліковій політиці підприємства для цілей складання фінансової звітності необхідно визначитимежу істотності, яка для кожного підприємства може бути різною залежно від його обсягів продажів та становити, наприклад, 100 грн., 500 грн., 1000 грн.

Крім того, в обліковій політиці підприємства також має бути відображено інформацію про:

1. Метод вибуття запасів (із встановлених П(С)БО 9), який буде застосовуватися на підприємстві, а саме:

• ідентифікованої собівартості відповідної одиниці запасів;

• середньозваженої собівартості;

• собівартості перших за часом надходження запасів (ФІФО);

• собівартості останніх за часом надходження запасів (ЛІФО);

• нормативних витрат;

• ціни продажу.

Також необхідно визначити, що для підприємства буде вважатися одиницею запасів – їх найменування або однорідна група (вид).

2. Методи визначення величини резерву сумнівних боргів. У П(С)БО 10 «Дебіторська заборгованість»визначено, що поточна дебіторська заборгованість за продукцію, товари, роботи, послуги включається до підсумку балансу за чистою реалізаційною вартістю. Для визначення такої вартості на дату балансу обчислюється величина резерву сумнівних боргів, яка визначається виходячи з платоспроможності окремих дебіторів або на підставі класифікації дебіторської заборгованості. У зв'язку з цим в обліковій політиці підприємстванеобхідно визначити, який метод розрахунку величини резерву сумнівних боргів буде використовуватися на підприємстві. При цьому якщо підприємство має невелику частку сумнівного боргу в загальній сумі дебіторської заборгованості або взагалі не має сумнівних боргів, то з метою спрощення процедури розрахунку величини резерву сумнівних боргів в обліковій політиці рекомендується визначити, що підприємством буде застосовуватися метод розрахунку виходячи з платоспроможності окремих дебіторів, а надалі окремим розпорядчим документом щодо кожного дебітора встановити відсоток погашення заборгованості в розмірі 100 %.

3. Метод амортизації основних засобів, тобто один з таких методів, як:

• прямолінійний;

• зменшення залишкової вартості;

• прискореного зменшення залишкової вартості;

• кумулятивний;

• виробничий;

• метод нарахування амортизації основних засобів, передбачений податковим законодавством.

Щодо відображення в обліковій політиці моментів основних засобів, які стосуються обліку, хотілося б зауважити таке. П(С)БО 7 «Основні засоби» передбачено, що підприємство переоцінює об'єкт основних засобів, якщо його залишкова вартість значно (більше ніж на 10 відсотків) відрізняється від справедливої вартості на дату балансу. У зв'язку з цим ми не рекомендуємо застерігати в обліковій політиці питання про проведення переоцінки, оскільки необхідність її проведення залежить від вищевикладених обставин, а не від рішення керівника підприємства.

4. Величину вартісного критерію належності матеріального активу до малоцінних необоротних активів (згідно з п. 5.1 П(С)БО 7 «Основні засоби»). Крім того, необхідно вибратиметод нарахування амортизації по таких активах, а саме метод:

• прямолінійного списання;

• виробничий;

• нарахування амортизації основних засобів, передбачений податковим законодавством;

• нарахування амортизації в першому місяці використання об'єкта в розмірі 50 відсотків його амортизовуваної вартості та решту 50 відсотків амортизовуваної вартості в місяці їх вилучення з активів (списання з балансу) внаслідок невідповідності до критеріїв визнання активом;

• нарахування амортизації в першому місяці використання об'єкта у розмірі 100 відсотків його вартості.

5. Методи амортизації та діапазон термінів корисного використання нематеріальних активів. Згідно з п. 27 П(С)БО 8 «Нематеріальні активи»розрахунок амортизації при застосуванні відповідних методів нарахування здійснюється відповідно доП(С)БО 7 «Основні засоби».

6. Методи оцінки ступеня завершеності операції з надання послуг, які згідно з П(С)БО 15 «Дохід»здійснюються шляхом:

• вивчення виконаних робіт;

• визначення питомої ваги обсягу послуг, наданих на певну дату, в загальному обсязі послуг, які мають бути надані;

• визначення питомої ваги витрат, понесених підприємством у зв'язку з наданням послуг, у загальній очікуваній вартості таких витрат.

7. Порядок формування резервів для забезпечення майбутніх витрат і платежів.

8. Застосування (або незастосування) бухгалтерських рахунків класу 8 для узагальнення інформації про витрати за елементами.

Дотримуючись принципів бухгалтерського обліку та формування фінансової звітності, а саме принципу послідовності, підприємствам необхідно забезпечувати постійне (з року в рік) застосування вибраної ними облікової політики. Зміна облікової політики можлива тільки у випадках, передбачених п. 9 П(С)БО 6 «Виправлення помилок і зміни у фінансових звітах», а саме:

• якщо змінюються статутні вимоги;

• якщо змінюються вимоги органу, що затверджує положення (стандарти) бухгалтерського обліку;

• якщо зміни облікової політики забезпечать достовірніше відображення подій або операцій у фінансовій звітності підприємства.

Не вважається зміною облікової політики встановлення облікової політики для:

• подій чи операцій, що за змістом відрізняються від попередніх подій чи операцій;

• подій чи операцій, що не відбувалися раніше[7].

Наприклад, у статуті підприємства не було передбачене створення резерву коштів для додаткового пенсійного забезпечення. Засновники приймають рішення про його створення, у зв'язку з чим до статуту вносяться поправки. На підприємстві формується політика стосовно порядку створення й обліку такого резерву. Оскільки ці операції не здійснювалися раніше, вони не можуть вважатися зміною облікової політики, незважаючи на те, що змінилися статутні положення.

Прикладом зміни облікової політики може бути вибір нового методу оцінки вибуття запасів – за середньозваженою собівартістю замість раніше застосовуваного методу нормативних витрат. Таке рішення має бути обгрунтоване, тобто новий метод повинен забезпечувати достовірніше відображення операцій з вибуття запасів у фінансовій звітності підприємства.

Облікова політика застосовується до подій та операцій з моменту їх виникнення. Отже, якщо в обліковій політиці відбулися зміни, то вплив цих змін поширюється і на події, операції минулих звітних періодів, що має бути відображено у звітності таким чином:

• шляхом коригування сальдо нерозподіленого прибутку на початок звітного року;

• шляхом повторного надання порівняльної інформації щодо попередніх звітних періодів.

Якщо ж суму корегування нерозподіленого прибутку на початок звітного року не можна визначити достовірно, то облікова політика поширюється тільки на події та операції, що відбуваються після дати зміни облікової політики[21, с.305-306].

Облікова політика підприємства та її зміни мають бути розкриті в примітках до фінансових звітів (пп. 18,19 П(С)БО 1,ст. 4 Закону про бухоблік). Ця вимога ще раз підкреслює важливість формування облікової політики, оскільки примітки є одним з елементів фінансової звітності підприємства. Крім того, розкриття інформації про облікову політику та її зміни у фінансовій звітності є передумовою порівняльності фінансових звітів одного підприємства за різні періоди, а також фінансових звітів різних підприємств, тобто користувачі отримують можливість оцінити, наскільки заставлювані дані окремих статей фінансової звітності того чи іншого періоду, того чи іншого підприємства.

У примітках до фінансової звітності підприємство повинне висвітлювати вибрану облікову політику шляхом опису:

• принципів оцінки статей звітності;

• методів обліку за окремими статтями звітності.

У разі зміни облікової політики підприємству потрібно розкривати:

• причину та сутність зміни;

• суму коригування нерозподіленого прибутку на початок звітного року або обгрунтування неможливості її достовірного визначення;

• факт повторного надання порівняльної інформації у фінансових звітах або недоцільність її переобчислення.

Як уже зазначалося раніше, в національних положеннях (стандартах) міститься вимога про розкриття облікової політики у фінансовій звітності, однак до її складання при відображенні в обліку поточних операцій бухгалтер уже повинен орієнтуватися на встановлені принципи оцінки, методи обліку подій, що відбуваються. Тому на підприємстві необхідно видати розпорядчий документ, що визначає напрямки облікової політики.